Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 140
Перейти на сторінку:
в Еміратах.

Зрештою, я в них не бував.

Поруч зі мною вмостився Він. Наша їзда почалася з того, що Він укотре назвався і запитав, хто я такий і з якої країни. Я вкотре відповів і тут-таки спитав Його: «А про що ви збираєтеся читати?». «Навіщо це вам? — злостиво скривився Він. — Ви ж ніколи не бачили жодного мого рядка». Я замовк, подумавши, що хай йому грець.

Однак Він потроху взявся за улюблену тему. «Вам узагалі щось відомо про той скандал з «Роллінґ Стоунз»? — аґресивно і зверхньо запитав він. Я зіграв новачка: «Ні, який ще скандал? Їх супроводжують самі скандали». «Скандал у готелі, де ми живемо, — нетерпляче пояснив Він. — Коли вони всі гуртом їбали дружину прем'єра цієї фашистської країни!». Він покосував на мене оком — спостерігав за справленим ефектом. Саме так Він це і сказав — «they fucked her up». Як мені це по-іншому перекласти?

«Не сумніваюся, — казав він далі, — що там дійшло до справжньої оргії. Вони шпарили її в усі дірки одночасно! Уявіть собі — дружина найвищого посадовця скавучить, ніби сука, від плотського задоволення, ще й так, що на весь готельний поверх чутно, не треба й жучків у номері!».

«Зараз Він почне бризкати слиною», — подумав я.

Але Він раптово накинувся на Боба, нашого стюарда і провідника, що сидів поруч з водієм. «А ви чого посміхаєтеся?» — вчепився Він. «Я нітрохи не посміхаюся, сер», — суворо відповів Боб, двометровий атлет у смокінґу, з трьома сережками в лівому і двома у правому вусі. «Ви криво посміхаєтеся кутиком рота! — закричав Він. — Так, ніби вам видніше, як там усе насправді було, бо ви тримали свічку! Ви що, справді тримали свічку?!». «З вашою допомогою, сер», — поставив крапку Боб.

На щастя, ми приїхали.

8

Мені випало читати у першій частині вечора, а Йому після перерви. Тобто Його виступ я слухав уже із залу, з четвертого ряду, що його резервували спеціально для нас, учасників.

У своєму виступі Він порушив усі без винятку рекомендації завбачливих організаторів, що їх вони пункт за пунктом виклали в окремій інструкції «Як читати для нашої публіки і при цьому навіки не зганьбитися». Автори інструкції (підозрюю, що насправді за ними стояв той самий директор-колобок) застерігали, зокрема, від розтягнутого вступного пояснення. «Зрозуміло, що Ви — геній, — писалося в інструкції, — але наша публіка швидше за все так не думає. Вона не зобов'язана, роззявивши рота, вислуховувати Ваші, можливо, навіть і слушні, теревені про все на світі. Тому — якомога жвавіше, двома-трьома стрибками, до тексту! Кілька лаконічних вступних речень, котрі не стільки розжовують, скільки закручують інтриґу — і до суті справи: читати!».

Тим часом Він усе говорив і ніяк не переходив до суті справи. При цьому Він оголосив себе жертвою канадського політичного режиму і зловісно пообіцяв, що Його твір буде актом відплати. Ці заяви спричинили в залі першу хвилю смішків, які у свою чергу спровокували Його на подальше занудливе копирсання у власних обрáзах і причинах від'їзду з Канади двадцять років тому. Зал починав розуміти, що Він і справді мудак.

«Сміхові реакції публіки, — писалося в тій же інструкції, — є одним із очевидних проявів Вашого успіху. АЛЕ! За умови, що люди сміються там і тоді, де Ви самі цього хотіли, змусивши їх до сміху Вашою дотепністю. І в жодному разі — не Вашою недолугістю!».

Скидалося на те, що в Його випадку це було якраз воно — оте «в жодному разі». До читання Він, укінець заплутавшись у виправданнях і звинуваченнях, перейшов десь не раніше п'ятнадцятої хвилини свого виступу, коли значна частина публіки вже навіть перестала підсміюватись і почала невеличкими групами покидати зал.

У своєму романі Він — наскільки я міг зрозуміти — провадив розповідь від імені якогось чи не приватного детектива, що його урядові спецслужби винаймають задля стеження за дружиною певного дуже високого урядовця. Зрештою, моє враження може бути хибним — настільки невиразно він вимовляв прочитане. «Ваше бажання самому озвучувати власний текст, — гнула своє фестивальна інструкція, — не може викликати нічого іншого, крім глибокої поваги й захоплення. АЛЕ! Якщо Ваші мовленнєві функції дещо розладнані, іншими словами — Ви розмовляєте так, ніби постійно тримаєте в роті пару гарячих картоплин, то краще утримайтеся від цього. Ми з радістю запросимо для Вас професійного актора, що виконає Ваш текст незрівнянно краще за Вас».

Останнє, чим Він усіх добив, були відступи й коментарі по ходу читання. Зупиняючись на півреченні, Він починав хаотично розтовкмачувати якусь несуттєву деталь, залазячи у все дальші нетрі ображених і претензійних асоціацій. Після чого хвилинами шукав місце, на якому зупинився, і жодного разу не знайшовши його, махав на все рукою й починав далі з першого-ліпшого абзацу. Так, ніби свідомо бунтував проти інструкції, що якраз на такі випадки сповіщала: «Зрозуміло: швидкий імпровізований коментар до прочитуваного матеріалу лише збагатить і емоційно підсилить Ваш виступ. ОДНАК! Тільки за умови, що він блискучий і блискавичний. За всіх інших варіантів краще не починайте!».

Якщо я колись бачив провали, то це тоді.

9

Тієї ночі в «Салоні гостинності» я вирішив трохи «розпустити волосся після напруги прожитого дня». Мені навіть — уперше за всі дні — вдалося порядно захмеліти, від чого вся присутня тут-таки фестивальна тусня вперше здалася мені своєю і милою, а деякі люди просто рідними. Це могло нагадувати танець — усіх з усіма. Хоч насправді ми тільки починали торкатись одне одного. Якісь, раніше тут не бачені, ґрупіз підсовували мені примірники «Рекреацій» і просили щось до них домалювати. Якісь фотографи знімали зусібіч, як ми всі обіймаємось. І якби не мовний бар'єр, усе не закінчилося б аж так платонічно. На що я однак спромігся — це запитати в однієї з них, чи вона бува не дружина місцевого прем'єр-міністра. Дівчина розсміялася всіма своїми зубами.

Десь коло п'ятої ранку в салоні, накульгуючи, з'явився Він. Невдовзі по тому розбіглися всі, навіть найвитриваліші з ґрупіз.

10

Мій останній ранок, а точніше глибокий передполудень у «Вестін Гарбор Кестл» почався завиванням сирени. Я ховався від неї під подушку, мою голову й без неї рвало на шматки. Але сирена не вщухала. До мене поволі дійшло, що це якось неспроста і, можливо, в готелі пожежа. А пожежі у хмарочосах — це something[114], цілком особливий різновид екстриму. Тож раптовим спалахом пробудженої уяви засвітивши першу сторінку завтрашньої «Ґлоуб енд Мейл» з фотографією мого обгорілого кістяка

1 ... 122 123 124 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"