Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Тоні повільно сьорбав у кухні каву, і це перший випадок, коли я реально помітила в нього похмілля. З цим сірим кольором обличчя важко було не помітити.

Усе могло бути ще гірше, якби ми прокинулись в одному ліжку. Розваги тривали б до самого ранку, а потім… Та мені поки не кортіло поринати в розпусту, і Соретті не наполягав, що, якщо чесно, дещо дивувало.

Втім, матиму змогу подумати про це згодом, коли у голові трохи проясниться, а я лежатиму без трусів перед майстринею з величезним слоїком гарячого воску. Не те щоб це було аж конче необхідно, та агентство мало домовленість з доволі затишним салоном у місті, котрий відвідували усі покоївки для видалення рослинності на тілі, що непривабливо виглядатиме під тоненькою уніформою, якщо, звісно, клієнту не до вподоби щось інше, крім гладенької шкіри. Це, до речі, ледь не єдине місце, де співробітниці Летті перетиналися й пліткували, обмінюючись враженнями від наймачів, чекаючи своєї черги.

Я зателефонувала туди одразу після розмови з мамою і вточнила, чи Летті, бува, не забула скасувати мій запис. Мабуть, була геть заклопотана скандалом, що міг відобразитися на ній, тому не зробила цього. Ну а я збиралась хоч так відшкодувати своє звільнення.

Коли я підійшла до столу, Тоні підвів на мене карі очі й скривився.

— О ні. Невже вже п’ятниця? Скільки днів ми пили? Один? Два? — він підняв руку і почав рахувати на пальцях. Схоже, подумки це було складно. — Взагалі який зараз місяць?

— Відвали від мого Бетмена, — огризнулася я. — І нагадую, сьогодні вдень у мене справи, тож рятувати тебе від чергової пляшки буде нікому.

— Гаразд, — смиренно погодився колишній бос, і мені здалося, його навряд принаймні до вечора потягне випити. — Викликати тобі водія? Свою тачку узяти не пропоную, бо, ну, у тебе в крові десь половина винного льоху. А інша — у мене… — зітхнув він.

— Я візьму таксі.

І я дещо здивувалася, що Соретті аж настільки готовий ділитися зі мною усім, що має. Але ж він не обмежував мене і коли я була просто його покоївкою. Привілеї, я завжди мала привілеї.

— Ну, блювати за тонованими вікнами позашляховика дещо приємніше. Я майже впевнений, що чистка салону входить у вартість їхніх послуг.

— Навіть не питатиму, чим ще ти займався на тих сидіннях, — поморщилась я. — Та досвід в тебе, певно, багатий.

Завдяки йому я також дещицю цього гріховного досвіду маю.

— О, багатенний, Лізбет.

Тоні облишив філіжанку на столі, звівся на ноги й підійшов до мене. І майже одразу його долоні обхопили мої щоки. Тої ж миті я зашарілася, нехай й почувалася недобре. Схоже, все настільки погано, що навіть мертвим моє тіло реагуватиме на його близькість, настільки воно вдячне йому за задоволення.

Соретті витримав паузу, насолоджуючись моїм рум’янцем та зніяковінням, а потім проказав спокусливо та ліниво:

— Тоді побачимось ввечері, piccina.

Я кивнула.

Зараз він додасть щось соромітницьке і як поцілує мене, щоб я згадувала його вуста увесь день, щоб інших думок в мене й не виникало. Я майже певна, що Тоні та його особливому сексуальному таланту до снаги зцілити мене назавжди від тих паскудних нещодавніх спогадів.

І ввечері я буду готова до цього. Бо його дотики огидними не здавалися й холоду на шкірі й під нею не викликали, навпаки, я звично линула до Соретті і прагнула ще. Ніщо в мені не опиралось його близькості.

Тоні зазирнув мені у вічі і опустив темний і трохи скляний після вчорашнього погляд на губи. Той самий, який попереджає — на тебе чекає приголомшливий поцілунок, кицю, затамуй подих, приготуйся.

Минула секунда, друга, третя… Нічого не відбувалося.

Соретті немов навмисне тягнув час, дражнив мене… або не був певен, що усе ще хоче цього?

Невже гадає, що моє алкогольне дихання випалить йому нутрощі чи, у поєднанні з його не менш міцним диханням, спричинить вибух?

У розпачі я ледь не бовкнула, що чесно-чесно почистила зуби і це безпечно. Саме за мить до того, як Тоні здійняв підборіддя і усе ж таки поцілував мене. У чоло.

— М-м, як… цнотливо, — отетеріло промимрила я.
— А чого ти дивуєшся? Навіть я був незайманим, — він незграбно всміхнувся. І відступив.

А у вухах прогримів регіт Бартолом’ю-п’ятого.

Тоні тебе більше не торкнеться. Не після мене, мала зухвала лярво.

Я усе ще чула його, коли сідала в таксі.

У салоні стояв важкий задушливий запах східних прянощів, а водій, індієць з кущем над переніссям, котрому б також не завадило трохи воску, аж надто привітно всміхався мені. Я тепер підозрюватиму у чомусь усіх чоловіків, що трапляються на шляху, або це результат похмілля, від якого я традиційно ненавиджу взагалі усіх людей на планеті?

— Поганий ранок… — почав він розмову, окинувши мене поглядом.
— Можна і так сказати, — буркнула я, натякаючи, що спілкуватись не налаштована. І пошкодувала, що відмовилась від мовчазного вишколеного водія, якого пропонував Тоні. Усе ж таки він мене розпестив. Дуже.

Споглядаючи на вулицю крізь запилене вікно й намагаючись вгадати, чи знудить мене, якщо я дорогою до салону вип’ю ще кави з пундиком, я здригнулася, почувши рингтон свого телефона.

Мабуть, Летті викрила моє маленьке шахрайство.

Тільки-но я відповіла, з трубки долинув майже вереск бенші.

І належав він Петрі. Черговий мінус повного дос’є на покоївок, що агенція відсилає клієнтам — Джаспер, тобто його наречена-соціопатка також, мав мій номер.

— Я знищу тебе, курво! Роздавлю як комаху! Щоб він мучився, а потім займуся ним! Ти чуєш, підстилко? Ти відповіси за все, що він зробив!

Розтуливши рота, я помітила, що водій розвернув голову до мене і вслухається у Петрини крики, котрі було добре чутно в салоні без музики.

Жестом вказавши йому, щоб слідкував за кермом, я втратила можливість вставити хоч слово у найближчі хвилин п’ять — Петра заходила на друге коло істерики, а в неї їх так само багато як в пеклі.