Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Тобто у тебе реально з гардеробом все настільки погано, як казала Сильвія?

— В тебе, схоже, також. Закінчилися чисті лахи? — кивком я вказала на його штани та сорочку. Він точно має щось домашнє, ті ж спортивки, наприклад, тож він прокинувся як зазвичай і збирався у справах, коли його застали зненацька ранкові новини… Новини! Точно! Тоні дав мені підказку, на яку я не звернула уваги!

На щастя, після розмови з мамою я не лишила телефон у кімнаті. Схопивши його, я — так, знову, та в мене було виправдання цього разу — загуглила Соретті. І стрічка новин принесла мені жадану відповідь.

«Буремний Тоні Соретті торгує секретами власної родини…»

— Йой! Хоч раз у житті «Леджер» написали правду!

Мене миттєво вжалило докірливим вугільним поглядом.

— Що? Хіба це не так? — стенула я плечима. — Наскільки все погано?

Тоні приклався до пляшки й прицмокнув.

— Це не кінець світу. Лише привід напитися зранку, бо дуже хотілося.

— Якщо комусь і варто напиватися зранку, це мені, — колишній бос охоче простягнув мені пляшку, навіть не питаючи, чому. — Мене ж використали, щоб змусити тебе вдатися до весільного подарунка раніше…

Це було очевидно. Я здогадалася, коли припинила рюмсати на задньому сидінні патрульної автівки. Єдиний спосіб натиснути на Тоні, щоб він вдарив до церемонії, — спровокувати його. А я, виявляється, його вразливе місце.

Я намагалась не прив’язуватись до цієї думки, але вона час від часу блимала у моєму мозку як неонова вивіска ввечері на темній вулиці, роблячи усе, що відбувається між мною та Соретті, серйознішим ніж ми казали вголос.

— Вже збагнула це. Розумниця, — буркнув Тоні, але солодким його комплімент не видавався.

— А ти — злодій.

Соретті похитав головою, випнувши губи.

— Тільки до обіду. А тоді втрутиться татко.
— І ти знову відкараскаєшся, тефлоновий ти мій.

— Як і Джаспер.

Гаразд. Оце було справжнім шоком.

— З якого б то дива? — обурилась я, змахнувши пляшкою, ледь не розливши на себе вино. — На ньому ж звинувачень як на Трампі! В публічному просторі він буквально дорівнюється купі лайна! І про це знають усі.

— І що? — здивовано поморщився він. — Всі і так знали, який Джаспер, і продовжували тусуватися з ним. А твоя шефиня відправляла до нього нових дівчат навіть після скандалу з тобою.

— Бляха… — буркнула я. І справді зробила добрячий ковток вина. — Сподіваюсь, це не обернеться проти тої письменниці?

Не хотілося б, щоб вона з незнайомої захисниці й сестри по лиху, перетворилася на подвійну жертву Негідника-п’ятого.

— Навряд. Я потурбувався, щоб вона мала достатньо доказів. Крім того, я її свідок. І, мабуть, те, що вона відмовилась сходити зі мною на побачення навіть на краще…

Хвилиночку! Це він так ненав’язливо повідомив мені, що з лицаря у сяючих обладунках перетворився на зацікавленого залицяльника? А він певен, що саме захищаючи її, вмазав тоді Джасперу?..

— На побачення? Справжнє? Чи з ризиком для життя, яке ти влаштовував мені?

Соретті вловив сердиті нотки в моєму голосі. І підморгнув мені.

— О, припини, Лізбет. Між нами нічого не було. Взагалі. Вона сказала, що я для неї занадто сореттістий, що б це не означало… Ну чого ти регочеш?

Я справді намагалась стриматись. Але не вдалося, і мій сміх пронісся вітальнею під бурчання аж надто сореттістого єнотика.

— Я потім тобі поясню, любчику, — усе ще посміхаючись, відмахнулась я.

Тоні відібрав у мене пляшку. І майже допив вино, та на кавовому столику вже «дихала» відкоркована наступна. Як я й казала, однієї йому завжди мало.

— І що далі? Якщо Джованні дійсно вступиться за тебе, — звісно татко прикриє знов його гепу, принаймні — з вдячності, що донька не одружилася з такою мерзотою як Джаспер. — До речі, це тебе не дратує? Він і досі підчищає за тобою.

Колишній бос форкнув. Схоже, я спитала щось не зовсім влучне.

— Головне, що це дратує Петру. Це буде болючий удар. Вона ж сподівається моєю ганьбою відволікти усіх хоч трохи від Джасперового бруду… І не очікує отримати наступний подарунок.

— Наступний?! — скрикнула я.
— Звісно, — підтвердив Тоні. — Для нареченої і нареченого окремі дарунки. І ось тоді усе нарешті скінчиться… — він казав це… з полегшенням? Мабуть, він не може дочекатися, коли поставить крапку у родинній війні.

— Ти знов усе передбачив… — важко було повірити в це, та, схоже, Соретті зі своєю здатністю спланувати усе на тринадцять кроків наперед, перевершив самого себе.

— Не все. Я гадки не мав, що вони займатимуть тебе… — зітхнув він. — Але до провокації готувався.

— Ти схиблений, Тоні, — заплющивши очі, я намагалась віддихатись, бо дійсно була вражена тим, який він одночасно дивовижний і жахливий. Якщо колись він перетвориться на мого ворога, ось хто по-справжньому мене, непомітну на Мангеттені мураху, знищить.

Соретті видав смішок.

— Я ніколи цього не заперечував.

— І ти не заливаєш горе, а святкуєш, що останній удар за тобою, еге ж?..

У відповідь Тоні лише вищирився, відпив вина і повільно облизав вуста, як диявол, котрий очікував на нову партію невинних душ.

Тільки-от Петра невинною не була.

І я геть не жаліла її. Навпаки, зловтішалася, читаючи коментар Великого Джо, котрий, безперечно наступивши собі на горло, розповідав, як тішиться, що соусом його любої, талановитої безмежно матусі завдяки Тоні тепер мають змогу насолоджуватися усі охочі, і ніякого злочину у цьому немає.

Якщо крижане стерво не повириває собі усі патли, читаючи це, я ой як здивуюся.

Наступного ранку перша ж думка, що наздогнала мене одразу після сну, вдарила по скронях жахливим головним болем. Якщо я й далі лишатимусь у пентхаусі і ми ось так зловживатимемо вином, усе скінчиться кепсько. Та принаймні про Джаспера я не згадувала. Ані учора, ані сьогодні. Я і без нього почувалась паскудно.