Читати книгу - "На лезі клинка"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 166
Перейти на сторінку:
що наступного року доведеться все це повторювати, викликала у нього нудоту. Він прибрав якомога незворушніший вигляд і понад силу рушив назад до своєї загорожі, але, дійшовши, не зміг втриматись і впав на стілець, впустивши свої пощерблені клинки на плитняк і хапаючи ротом повітря.

Вест нахилився і задер його сорочку, щоб оцінити ушкодження. Джезаль боязко опустив очі, частково очікуючи побачити велику діру, пробиту в боці, але на ребрах був лише потворний червоний пруг, навколо якого вже починав проступати синяк.

— Є переломи? — запитав маршал Варуз, заглядаючи Весту через плече.

Коли майор взявся обмацувати його бік, Джезаль заледве стримав сльози.

— Не схоже, але ж дідько би його вхопив! — Вест роздратовано пожбурив рушник. — І ви називаєте це прекрасним спортом? Хіба не існує правила проти таких важких клинків?

Варуз похмуро похитав головою.

— Вони всі мають бути однієї довжини, але обмежень у вазі немає. Ну тобто, навіщо комусь битися важкими?

— Ну, от тепер ми знаємо, навіщо! — огризнувся Вест. — Може, нам варто зупинити бій, перш ніж цей виродок відітне Джезалю голову?

Варуз пропустив це повз вуха.

— Послухай-но мене, — мовив старий маршал, нахиляючись до обличчя Джезаля. — Це бій на сім уколів! Він має набрати чотири, щоб виграти! Ще є час!

Час на що? На те, щоби Джезаля розтяли навпіл, хоч клинки і затуплені?

— Він надто сильний! — видихнув Джезаль.

— Надто сильний? Для тебе ніхто не надто сильний! — але навіть Варуз сумнівався. — Ще є час! Ти зможеш його побити! — Старий смикнув себе за вуса. — Ти зможеш його побити!

Але Джезаль зауважив, що він не сказав, яким чином.

Глокта хвилювався, що задихнеться, так його трусило від сміху. Він намагався вигадати, що йому хотілося би побачити більше, ніж побиття Джезаля дан Лютара на фехтувальному колі, але нічого не спадало на думку. Молодик скривився, в останню мить заблокувавши боковий удар. Після удару по ребрах ліва рука Джезаля діяла погано, і Ґлокта майже відчував його біль.

«І як же все-таки приємно вряди-годи відчути чужий біль замість свого».

Невдоволений натовп німував, поки Горст частував їхнього фаворита жорстокими ударами, а Ґлокта тим часом пирскав зо сміху крізь стиснуті ясна.

Лютар був спритним й ефектним, та й рухався добре, коли міг передбачити випад.

«Вмілий боєць. У посередній рік він міг би, безперечно, виграти Турнір. У нього швидкі ноги й руки, тільки-от розум не настільки гострий, як потрібно. Як повинен бути. Він надто передбачуваний».

Горст був бійцем зовсім іншого штибу. Здавалося, він тільки те й робив, що бездумно розмахував клинками. Але Ґлокту важко обдурити.

«У нього зовсім новий підхід до справи. За моєї молодості все зводилося до уколів. Під час наступного Турніру, через рік, всі будуть рубатися цими великими, важкими клинками».

Ґлокта ліниво прикинув, чи міг би він здолати Горста, коли був у свій найкращій формі.

«Так чи інакше, це був би цікавий бій — у біса кращий, ніж оце побиття».

Горст заввиграшки відбив кілька млявих ударів. Потім Ґлокта здригнувся, і натовп зашипів, коли Лютар заледве відбив черговий м'ясницький удар, сила якого ледь не відірвала його від землі. Притиснутий до краю кола, він не мав можливості уникнути наступного випаду, тож йому довелося відскочити на пісок.

— Три — нуль! — виголосив арбітр.

Ґлокта затрусився від сміху, коли побачив, як роздратований Лютар спересердя вдарив шпагою по землі, здійнявши бризки піску, а на його блідому обличчі був вираз жалю до самого себе.

«Людоньки, капітане Лютар, ось-ось буде чотири — нуль. Сухий рахунок. Стидобище. Може, хоч це навчить цього задрипаного скиглія якоїсь стриманості. Деякі чоловіки не виправляються без доброї прочуханки. Тільки погляньте на мене, га?»

— Почали!

Четвертий раунд почався тим самим, чим закінчився третій.

«Побиттям Лютара».

Глокта бачив, що в молодика закінчились ідеї. Ліва рука Лютара рухалась повільно, з натугою, а ноги були мов налиті свинцем. Його довгий клинок прийняв на себе ще один приголомшливий удар. Джезаль позадкував до краю кола, збитий з рівноваги, засапаний. Горсту залишалося лише зробити завершальний штрих.

«І щось мені підказує, що він не належить до тих, хто полишає справи на півдорозі».

Глокта взявся за палицю і підвівся. Було зрозуміло, що це кінець, і він не мав ніякого бажання опинитися в тисняві розчарованого натовпу, коли всі водночас попруться до виходу.

Важка довга шпага Горста розсікла повітря.

«А ось і останній удар».

Єдиним варіантом Лютара було спробувати його заблокувати і вилетіти геть за межі кола.

«А може, удар йому просто розітне його дурну голову. Будемо на це сподіватись».

Глокта усміхнувся, повертаючись, щоб іти.

Але краєм ока він помітив, що удар якимось чином схибив. Горст закліпав, коли важка довга шпага врізалася в землю, а тоді застогнав, коли Лютар поцілив у його ногу ударом зліва. Це були всі емоції здорованя за день.

— Одне очко на користь Лютара! — вигукнув арбітр після короткої паузи, неспроможний повністю приховати у голосі подив.

— Ні, — пробурмотів Глокта про себе, коли натовп вибухнув бурхливими оплесками.

«Ні».

Замолоду Глокта сам пройшов сотні боїв, тисячі дивився з глядацьких лав, але такого він ще ніколи не бачив — не бачив, щоб хтось рухався настільки швидко. Він знав, що Лютар — вправний фехтувальник.

«Але ніхто не може бути настільки вправним».

Глокта насупив брови, спостерігаючи, як двоє фіналістів виходять на арену після другої перерви і займають свої позиції.

— Почали!

Лютар змінився. Він ганяв Горста лютими, блискавичними уколами, не даючи йому часу на роздуми. Тепер уже вкрай напруженим здавався здоровань: він захищався, ухилявся і намагався тримати дистанцію. Виглядало так, ніби під час перерви старого Лютара десь заховали, підмінивши його зовсім іншим чоловіком — сильнішим, швидшим і значно впевненішим близнюком.

Натовп, який так довго не мав причини для радості, тепер казився на всю силу своїх горлянок. Глокта не поділяв його ентузіазму.

«Щось тут не так. Щось не так».

Він поглянув на найближчі обличчя, але ніхто начебто не вбачав ніяких підступів. Вони бачили лише те, що хотіли бачити: як Лютар завдає бридкому нелюду ефектної, заслуженої прочуханки. Глокта обвів очима лави, сам не знаючи, що шукає.

«Так званий Баяз».

Він сидів на перших рядах, нахилившись вперед, і зосереджено спостерігав за двома бійцями, а поряд були його учень і пошрамований північанин. Ніхто цього не помітив, окрім Ґлокти — всі були зайняті

1 ... 123 124 125 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"