Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

огрядна, і поводилося у шляхетно-сумному стилі давнього Вест-Сайду. Віддана Шатмару, вона знала і прощала його слабкості. От тільки сам Шатмар не визнавав жодних слабкостей.

— Чарлі, що ти робитимеш із грошима? — запитав він.

Перш за все слід було приховати ці факти від Ренати.

— Це не така вже й гостра проблема. Ти мені й досі дещо винен, правда ж?

— Ми домовилися, що я виплачу позику на житло п’ятьма щорічними внесками, і цьогорічну частку ти вже отримав. Бачу, що десятиліття, протягом яких я надавав тобі безкоштовні юридичні консультації, нічого для тебе не варті.

— Але ти також звів мене з Томчеком і Сроулом.

— Це найкращі фахівці в Чикаґо в галузі сімейного права. Вони не могли працювати з тобою. Ніхто би не зміг.

Рената передала мені ще одну грінку з ікрою, тертим яйцем, цибулею й сметаною.

— Що ж, я передав тобі перше повідомлення, — сказав Шатмар. — Друге повідомлення — подзвони своєму братові в Техас. Його дружина намагалася з тобою зв’язатися. Нічого не сталося. Джуліусові мають робити операцію на відкритому серці. Твоя братова каже, що лікарі збираються пересадити йому кілька артерій у зв’язку зі стенокардією. Вона подумала, що його єдиний брат має про це знати. Вони їдуть на операцію до Г’юстона.

— Ти змінився на лиці. Що сталося? — запитала Рената, коли я поклав слухавку.

— У мого брата буде операція на відкритому серці.

— Ой-ой! — сказала вона.

— Так-так. Я мушу туди їхати.

— Ти ж не проситимеш мене знову відкласти нашу поїздку?

— Ми зможемо легко вилетіти з Техасу.

— Ти маєш їхати?

— Звісно, я мушу.

— Я ніколи не бачилася з твоїм братом, але знаю, що він товстошкірий хлопець. Він не скасував би своїх планів заради тебе.

— Що ж, Ренато, він мій єдиний брат, а ці операції — страшні. Як я розумію, лікарі розрізають грудну клітку, виймають серце, кладуть його на рушник чи щось таке, а самі підтримують циркуляцію крові якимсь апаратом. Це одна з тих демонічних сучасних технологій. Бідолашне людство, нас усіх тепер закинуто в світ об’єктів…

— Ох! — сказала Рената. — Сподіваюся, мене ніколи так не складатимуть по частинах.

— Дорога Ренато, у твоєму разі сама думка про це — блюзнірська.

Ренатині груди, коли їх не підтримував одяг, легенько спадали праворуч і ліворуч, завдячуючи певній чарівливій повноті в основі кожної з них, а також, можливо, зв’язку з магнітними полюсами Землі. Про Ренатині груди ніколи не подумаєш як про звичайні людські груди — їх, звісно, годі порівнювати зі звичайними грудьми мого брата, товстими і порослими сивим волоссям.

— Ти хочеш, щоб я поїхала з тобою в Техас? — запитала вона.

— Це означало б для мене дуже багато.

— І для мене теж, якби ми були чоловіком і дружиною. Я б літала туди двічі на тиждень, якби ти потребував підтримки. Але не сподівайся волочити мене за собою і демонструвати тому брутальному стариганові як свою ляльку. Не суди по тому, що я поводжуся, як незаміжня жінка.

Це був натяк на ту ніч, коли вона замкнула переді мною двері й лягла з Флонзелі, похоронним королем. За її словами, вона весь час плакала, поки я несамовито їй телефонував.

— Одружися зі мною, — сказала вона мені. — Зміни мій статус. Це те, чого я потребую. Я буду чудовою дружиною.

— Я так і зроблю. Ти славна жінка. Чому я маю сперечатися з тобою?

— Тут нема про що сперечатися. Завтра я лечу в Італію, й ти зможеш зустрітися зі мною в Мілані. Проте до крамниці шкіряних виробів Біферно потраплю у слабшій позиції. Як розлучена жінка, яка волочиться зі своїм коханцем, я не можу сподіватися, що мій батько виявить ентузіазм, і, правду кажучи, йому тепер важче буде пережити у зв’язку зі мною катарсис, аніж тоді, коли б я була невинною дівчиною. Щодо мене, то я й досі пам’ятаю, як нас із мамою виставили на вулицю — прямісінько на Віа Монтенаполеоне, і як я стояла перед його вітриною з усіма цими прекрасними шкіряними виробами і плакала. Я й досі, коли заходжу в Ґуччі й бачу розкішні валізи та жіночі сумочки, мало не зомліваю від відрази й прискореного серцебиття.

Деякі твердження існують для того, щоб пропускати їх повз вуха, а деякі — щоби відлунювати згодом. Слова «я поводжуся, як незаміжня жінка» й далі відлунювати згідно з її тактичним наміром. Проте я не міг із нею одружитися просто для того, щоб оті кілька днів у Мілані вона мала вигляд чесної жінки.

Я піднявся у наш номер на мансарді й попросив оператора з’єднати мене з братом у Корпус-Крісті.

— Юлік? — звернувся до нього по-домашньому.

— Так, Чакі.

— Я завтра прилечу до Техасу.

— Ах, тобі вже сказали, — відповів він. — Мене збираються розрізати в середу. Що ж, прилітай, якщо тобі більше нічого робити. Ти, як я чув, збирався в Європу.

— Я можу вилетіти і з Г’юстона.

Брат, звісно ж, радів, що я хочу прилетіти, але він недовірливий, тож міркував, чи я часом не прагну якогось зиску. Джуліус насправді мене любив, але стверджував і навіть вірив, що це не так. Моя братерська пристрасність йому лестила. Та він занадто тверезо мислив, щоб обманюватися. Його не назвеш приємною людиною, і якщо він посідає важливе місце в моїх почуттях, а ці почуття — складні і палкі, то причиною цього є або моя дивна недорозвинутість, незрілість, або ж те, що я, сам того не усвідомлюючи, був уплутаний в якусь аферу. Юлік у всьому вбачав шахрайство. Він мав рішучу вдачу, вродливе й різке обличчя з великими, жвавими й проникливими очима. Вуса у стилі покійного державного секретаря Ачесона приховували пожадливість його вуст. Він був пихатий, огрядний, зажерливий чоловік, який носив картатий і смугастий одяг, крикливий, але елегантно випрасуваний. Колись на межі між бізнесом і політикою заробив собі статок у Чикаґо, маючи зв’язки з кримінальним світом, але так і не ставши його частиною. Та він закохався і покинув дружину заради іншої жінки. Розлучення його розорило, він втратив усі свої чиказькі володіння. Одначе в Техасі знову заробив собі статок і забезпечив другу сім’ю. Його неможливо було уявити без багатства. Він конче мусив бути при грошах, мати десятки костюмів і сотні пар черевиків, незліченну кількість сорочок, запонок, коштовних перснів, великі будинки, розкішні автомобілі, великопанський маєток, яким він керував, наче демон. Такий був Джуліус, мій старший брат Юлік, якого я любив.

— Я ніколи не могла зрозуміти, — сказала Рената, — чому ти так обожнюєш цього свого брата. Що більше