Читати книгу - "Гра престолів"

не казав Бранові, що відбувається, але він розумів, що нічого доброго.

А тепер прилетів іще один ворон з новим листом. Бран чіплявся за останню надію.

— Птах був від мами? Вона повертається?

— Лист був від Аліна з Королівського Причалу. Джорі Кассель помер. А ще Віл і Г’юард. Їх замордував Царевбивця,— підставив Роб обличчя снігу, і сніжинки, падаючи, танули в нього на щоках.— Хай боги упокоять їх з миром.

Бран не знав, що й сказати. Було відчуття, наче його вдарили. Джорі служив капітаном замкової варти стільки, скільки Бран себе пам’ятав.

— Убили Джорі?

Він пригадав, як Джорі ганявся за ним по дахах. Уявляв, як капітан перетинає двір у своїй кольчузі й кірасі, або сидить на звичному місці на лавці у великій залі, їсть собі й жартує.

— Навіщо комусь убивати Джорі?

Роб з болем в очах безпорадно похитав головою.

— Не знаю, і... Бране, це ще не все. У бійці батько упав разом з конем. Алін пише, що в нього поламана нога, і... мейстер Пайсел напоїв його маковим молочком, і вони не певні, коли він... коли він...

Зачувши стукіт копит на дорозі, він озирнувся: наближався Теон Грейджой з рештою загону.

— ...коли він отямиться,— закінчив Роб. Поклавши долоню на руків’я меча, він знову заговорив, і тепер це був голос лорда Роба.— Бране, присягаюся, хай що станеться, я цього забути не дозволю.

Від його тону Бранові стало ще страшніше.

— А що ти зробиш? — запитав він, коли з ними порівнявся Теон Грейджой.

— Теон гадає, що мені слід скликати прапори,— відповів Роб.

— Кров за кров,— мовив Грейджой, цього разу без усмішки. Його худе смагляве обличчя мало голодний вираз, а на очі впав чорний чуб.

— Тільки лорд може скликати прапори,— мовив Бран під акомпанемент снігу, який падав навколо.

— Якщо ваш батько помре,— сказав Теон,— Роб стане лордом Вічнозиму.

— Він не помре! — заверещав Бран.

Роб узяв його за руку.

— Він не помре, тільки не батько,— сказав він спокійно.— Але... честь Півночі зараз у моїх руках. Коли лорд-батько їхав від нас, він велів мені заради тебе й Рикона бути мужнім. Я майже дорослий, Бране.

Бран затремтів.

— Якби мама повернулася! — нещасним голосом мовив він і озирнувся на мейстра Лувіна; мейстрів віслюк виднівся вдалині — він саме видерся на пагорб.— А мейстер Лувін теж радить скликати прапори?

— Мейстер полохливий, як стара баба,— кинув Теон.

— Батько завжди дослухався до його порад,— нагадав Бран братові.— І мама теж.

— Я теж дослухаюся,— сказав Роб.— До всіх порад.

Радість, що її Бран відчував на початку подорожі, розтанула, як сніжинки на обличчі. Ще недавно думка про те, що Роб скличе прапори й поїде на війну, збуджувала його, а тепер тільки лякала.

— Можна нам уже повертатися? — запитав він.— Я змерз.

Роб роззирнувся.

— Слід пошукати вовків. Потерпиш іще трохи?

— Скільки зможу.

Мейстер Лувін попереджав, що йому не можна виїжджати надовго, щоб не натерти ноги сідлом, але Бран перед братом не міг зізнатися в своїй слабкості. Його вже нудило від того, як усі квоктали над ним, раз у раз питаючи, як він почувається.

— Тоді їдьмо полювати на мисливців,— мовив Роб. І вони пліч-о-пліч з’їхали з королівського гостинцю й занурились у вовчий ліс. Теон, відставши, їхав позаду, перемовляючись і жартуючи з гвардійцями.

Під деревами було приємно. Бран пустив Танцівницю ступою, легко тримаючи повіддя й дорогою роззираючись навсібіч. Він добре знав ці ліси, але він так довго був замкнений у Вічнозимі, що з’явилося таке відчуття, наче він бачить їх уперше. Ніздрі переповнювали різні запахи: свіжий гострий аромат соснової глиці, земляний дух гнилого листя, ледь вловимий мускусний пах звірини й далекі запахи багать, на яких варилося їсти. Бран помітив чорну білку, яка стрибала по вкритій снігом дубовій гілці й зупинилася на мить, аби роздивитися сріблясте павутиння імператорського павука.

Теон з гвардійцями дедалі більше відставали, і згодом до Брана вже не долітали навіть їхні голоси. Попереду чувся легенький плюскіт води. Він усе наростав, і нарешті вони з Робом під’їхали до струмка. Бранові на очі навернулися сльози.

— Бране! — мовив Роб.— Що сталося?

Бран похитав головою.

— Просто згадав,— пояснив він,— як одного разу нас сюди приводив Джорі ловити пструга. Тебе, мене і Джона. Пам’ятаєш?

— Пам’ятаю,— озвався Роб тихо й печально.

— Я нічого не впіймав,— мовив Бран,— але дорогою до Вічнозиму Джон віддав свою рибу мені. Ми ще колись побачимося з Джоном?

— Коли в гості приїздив король, до нас навідався дядько Бенджен,— зауважив Роб.— От побачиш, Джон теж приїде нас відвідати.

Вода у струмку була висока й стрімка. Спішившись, Роб повів свого мерина через брід. У найглибшому місці вода сягала середини стегна. На тому боці Роб прив’язав коня до дерева й повернувся по Брана й Танцівницю. Навколо каміння й коріння пінилася течія, і коли Роб повів Брана через струмок, хлопчик відчув бризки в себе на обличчі. На якусь мить він знову був сильним і цілісним. Задивляючись на верхівки дерев, він мріяв, як видереться на саму гору — і тоді під ним простелиться всенький ліс.

Уже на тому боці вони вчули виття — тривале скигління, яке дедалі посилювалося, котилося між дерев, мов холодний вітер. Закинувши голову, Бран дослухався.

— Літо,— мовив він. Не встиг він договорити, як до першого голосу приєднався другий.

— Когось уполювали,— сказав Роб, знову сідаючи на коня.— Поїду приведу їх назад. Почекай тут, зараз під’їде Теон і решта.

— Я хочу з тобою,— попросив Бран.

— Сам я швидше їх розшукаю,— пришпорив Роб мерина та зник поміж дерев.

Щойно він поїхав, ліс, здавалося, зімкнувся навколо Брана. Сніг посилився. На землі він зразу танув, але все каміння навколо, все коріння й гілля було встелене тоненькою білою ковдрою. Чекати на брата Бранові було незатишно. Він не відчував ніг, які безвільно висіли у стременах, а от ремені на грудях тиснули й терли, і підталий сніг намочив рукавиці й холодив руки. Бран не міг зрозуміти, чому затримуються Теон, мейстер Лувін, Джозет та інші.

Почувши шурхотіння листя, він смикнув повіддя, змушуючи Танцівницю розвернутися; він очікував побачити друзів, але на березі струмка з’явилися якісь незнайомі голодранці.

— Доброго вам дня,— нервово привітався Бран. Досить було одного погляду, аби зрозуміти, що це