Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

її. І всі побачили, що вона не встоїть на своїх набряклих ногах, бо кат надто міцно стягнув їх мотузком.

— Дайте їй пити, — сказав суддя.

Їй дали кухоль свіжої води, яку вона пожадливо стала пити, схопивши кухоль зубами, наче собака кістку, і довго не випускала його. Потім їй дали ще води, і вона хотіла напоїти Йооса Даммана, але кат вирвав кухоль у неї з рук. Вона впала і вмить заснула як мертва.

Йоос Дамман закричав тоді, як шалений:.

— Я також хочу пити й спати! Чому ви даєте їй пити? Чому дозволяєте спати?

— Бо вона жінка, квола й божевільна, — відповів суддя.

— Вона вдає божевільну, — скрикнув Йоос Дамман, — вона відьма. Я хочу пити, я хочу спати!

І він заплющив очі, але помічники ката стали бити його по обличчю.

— Дайте мені ножа, — кричав він, — я посічу на шматки цих мужлаїв. Я дворянин, і мене ніколи не били по обличчю. Води! Спати! Я не винний. Я не брав цих семисот каролю — це Гільберт. Пити! Я ніколи не чаклував, не чарував. Я не винний, пустіть мене. Пити!

Тоді суддя запитав:

— А що ти робив з того часу, як покинув Катліну?

— Я не знаю ніякої Катліни, я не кидав її, — сказав він. — Ви питаєте мене про речі, що не стосуються до діла. Я не буду вам відповідати. Пити! Дайте мені поспати! Я вам сказав, що Гільберт винний у всьому.

— Розв’яжіть його, — сказав суддя. — Одведіть у в’язницю. Але щоб не їв і не спав, поки не признається у ворожбитстві і чаклуванні.

Це завдавало Дамману жорстоких страждань. Він так голосно кричав у в’язниці: «Пити! Пити!» — що всі люди чули, та жалю до нього не мали. Коли ж він засинав, а тюремники били його по обличчю, він схоплювався лютий, як тигр, і кричав:

— Я — дворянин, я вас усіх переб’ю, мужлаї прокляті! Я піду до короля, нашого володаря! Пити!

Але він не зізнавався, і його мучили далі.

6

Був травень, липа справедливості стояла зелена, зеленіли й дернові лави, на яких сиділи судді. Неле викликали свідчити. Цього дня повинні були оголосити вирок.

Навколо тиснувся народ — чоловіки, жінки, ремісники, міщани. Ясно світило сонце.

Катліна і Йоос Дамман були теж приведені сюди. Дамман, здавалося, ще більше зблід через тортури, спрагу й безсонні ночі.

Катліна, яка не могла встояти на своїх тремтячих ногах, показуючи на сонце, прохала:

— Заберіть вогонь, голова горить!

І ніжно дивилася на Йооса Даммана.

А він дивився на неї з ненавистю й презирством.

Його друзі дворяни були також тут. Їх викликали в Дамме до суду за свідків. Суддя почав так:

— Дівчина Неле, що так надзвичайно гаряче й мужньо виступала на захист своєї матері, знайшла листа, зашитого в кишені материної святкової сукні, що його підписав Йоос Дамман. А серед речей убитого Гільберта Рейвіша я знайшов сумку, а в ній другого листа від того ж таки Йооса Даммана, що ось стоїть перед нами як обвинувачений. Я їх маю при собі, щоб слушного часу, — а зараз він і настав, — ви пересвідчилися, наскільки цей чоловік упертий, і звільнили його або засудили згідно з законами і справедливістю. Ось пергамент, знайдений у сумці. Я його ще не чіпав і не знаю, чи вдасться його розібрати, чи ні.

Старшини страшенно збентежилися.

Суддя спробував розгорнути скручений пергамент, але це йому не вдавалось, і Йоос Дамман засміявся.

Один із старшин зауважив:

— Покладімо його у воду, а потім погріємо біля вогню. Якщо він злипся від якоїсь невідомої речовини, то вогонь і вода все одно відкриють нам таємницю.

Принесли воду. Кат розпалив великий вогонь. Крізь зелені віти липи справедливості здіймався в чисте небо сизий дим.

— Не кладіть листа у воду, — сказав один старшина, — бо якщо він написаний розчином нашатирю, то літери можуть змазатись.

— Ні, — сказав присутній тут лікар, — букви не змажуться, вода тільки розмочить липку речовину, яка не дає розгорнути це таємниче писання.

Пергамент поклали у воду, і, коли він розмок, його легко розгорнули.

— Тепер, — сказав лікар, — нагрійте його біля вогню.

— Так, так, — сказала Неле, — нагрійте біля вогню, пан лікар мав рацію, бо вбивця аж зблід і ноги в нього затремтіли.

На це мессір Йоос Дамман відповів:

— Я нітрохи не зблід і не тремчу, ти, відьомський виплодку, мужицьке поріддя, що хочеш смерті дворянина. Але тобі це не вдасться. Пергамент напевне згнив, пролежавши шістнадцять літ у землі.

— Пергамент цілий, — зауважив один старшина, — сумка на шовковій підкладці, а шовк не гниє у землі, і тому хробаки не сточили пергаменту.

Пергамент погріли на вогні.

— Пане суддя, пане суддя, — скрикнула Неле, — ось на вогні виступили літери! Накажіть прочитати, що там написано.

Коли лікар намірився читати, мессір Йоос Дамман простягнув руку, щоб вирвати пергамент. Та Неле, як вітер, прискочила до нього і схопила його за руку.

— Ти й не торкнешся до нього, — сказала вона, — бо там смертний вирок або тобі, або Катліні. Твоє серце тепер обливається кров’ю, душогубе, а наші серця сходять кров’ю вже п’ятнадцять років. П’ятнадцять років страждає Катліна, п’ятнадцять років горить її мозок у голові через тебе. П’ятнадцять років, як умерла Сооткін від мук. П’ятнадцять років, як ми ходимо обдерті, голодні і гордо терпимо тяжкі злидні. Читайте листа! Читайте листа! Суддя творить волю Божу на землі, бо він справедливий. Читайте листа!

— Читайте листа! — кричали, плачучи, жінки й чоловіки. — Молодець, Неле! Читайте! Читайте листа! Катліна зовсім не відьма!

І писар почав читати:

— «Благородному Гільбертові, синові Віллема Рейвіша, від дворянина Йооса Даммана привіт!

Щасливий друже!

Не марнуй грошей — не грай ні в карти, ні в кості. Я тобі зараз скажу, як виграти напевне. Зробімося з тобою дияволами, але гарними, такими, щоб у тебе вмить закохувалися жінки й дівчата. Будемо вибирати вродливих і багатих, і к бісу пошлемо поганих і бідних. І нехай платять за насолоду. На цьому я за півроку заробив у Німеччині п’ять тисяч rixdaelder'ів. Коли жінка полюбить, то ладна віддати коханцеві останню спідницю чи сорочку. Тільки уникай скупердяйок зі стиснутими губами — ті не квапляться платити за втіху. Щоб удавати вродливого диявола, коли твоя любка запросить тебе на ніч, сповіщай її криком якого-небудь нічного птаха про своє прибуття. А щоб мати вигляд справжнього страшного диявола, намаж обличчя фосфором, і він, поки вогкий, буде світитися. Правда, тхне він погано, але вони думатимуть, що то пекельний запах. Вбивай усіх, хто