Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

191
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 212
Перейти на сторінку:
народних засідателів, а інші — за участю 2-х народних засідателів. Цивільні справи розглядалися одноособово народним суддею або за його рішенням (окремим для кожного випадку) за участю 2-х народних засідателів. Утім, тодішні дослідники зазначали, що на практиці бачили й випадки розгляду справи з одним засідателем, що аж ніяк не відповідало законодавству[803].

Варто звернути увагу, що О. І. Хмельницький вважав принципово недопустимою участь народних засідателів як «елемента випадкового і не піддатливого для суворого підбору» в революційному трибуналі, але допускав їхню факультативну (необов’язкову) участь у цивільному процесі та необхідність у кримінальному процесі[804].

Досудове слідство було обов’язковим у всіх справах, підсудних народному суду за участю 6-ти народних засідателів. Запроваджувалися народні слідчі, які обиралися на той же строк і в тому ж порядку, як і народні судді. Народний суддя розглядав скарги на дії народного слідчого, міг і сам проводити слідство на свій розсуд.

Засновувалася друга (касаційно-ревізійна) інстанція у формі ради (з’їзду) народних суддів (далі — раднарсуд) на зразок колишніх з’їздів мирових суддів. Цей орган складався з усіх постійних народних суддів міста чи повіту. Президії у раднарсудів не було. До розгляду конкретної справи залучалися три народні судді в порядку черги. Якщо раднарсуд скасовував рішення або вирок суду першої інстанції, то він або направляв справу на повторний розгляд у цей же суд, але в іншому складі, або приймав справу до свого розгляду.

В кожній губернії тепер був один революційний трибунал. Число членів трибуналу встановлював губвиконком, але воно не могло бути меншим 15-ти. Згодом доповненням до декрету було закріплено право НКЮ скасовувати і змінювати відповідні рішення[805]. Справи розглядались у складі 5-ти членів трибуналу. Попереднє слідство у справах, підсудних ревтрибуналам, здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання в трибуналах функцій обвинувачення та захисту створювалися колегії обвинувачів і колегії правозаступників (аналогічні колегії були й у народних судах). До компетенції трибуналів належали справи про державну зраду, шпигунство, злочини за посадою, спекуляцію, а також справи про інші злочини, які передавалися на розгляд трибуналів за постановами губвиконкомів.

Зауважимо, що від січня 1919 р. радянська українська держава вже мала офіційну назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), а тому всі рішення та вироки народних судів і революційних трибуналів виносилися іменем Української Соціалістичної Радянської Республіки, а не іменем Народу України, як раніше.

Окремі питання реалізації декрету Про суд (строки і порядок ліквідації старих установ; доля справ, які перебували в їхньому провадженні; скасування вже прийнятих вироків і рішень) визначалися численними урядовими декретами[806] і постановами НКЮ УСРР[807].

Для більшовицької влади видавалося принципово важливим, щоб усі судові установи були під пильним державним контролем. За відомчим розподілом таке завдання покладалося на органи юстиції. 8 лютого 1919 р. було опубліковано Тимчасове положення про організацію місцевих органів Радянської влади і порядок управління, яким передбачалося існування у складі створених місцевих рад (крім волосних) відділу юстиції[808], 25 лютого 1919 р. — Положення про юридичні відділи виконкомів[809] — і 1 березня — Положення про наркомат юстиції[810]. До компетенції наркомату й відділів юстиції на місцях увійшли, зокрема, питання, пов’язані з ліквідацією старих і керівництвом діяльністю нових судових установ, нагляд за судовою і слідчою роботою, попередня підготовка списків суддів, слідчих, трибунальних і судових виконавців, обвинувачів, правозаступників тощо.

8 березня 1919 р. було опубліковано циркуляр НКЮ УСРР щодо нагляду юридичних відділів губвиконкомів за законністю вироків і рішень підвідомчих їм судових установ. Зокрема, юридичні відділи мали право посилати своїх представників для участі в процесі, оскаржувати вироки та рішення у вищу інстанцію, вимагати перегляду їх за нововиявленими обставинами (аналогічні функції після судової реформи 1922 р. стала виконувати прокуратура)[811].

А 16 квітня 1919 р. у складі НКЮ УСРР було створено IX відділ — Найвищий[812] судовий контроль з ревізійно-наглядовими функціями — і X відділ — Найвищий касаційний суд для розгляду скарг на вироки революційних трибуналів[813]. Одночасно народні суди та революційні трибунали дістали право самостійно переглядати свої рішення за нововиявленими обставинами[814].

Найвищий судовий контроль, як видно вже із самої назви установи, контролював діяльність суддів, особовий склад і діловодство судів. Він мав право здійснювати ревізію діяльності судових установ, вимагати від них необхідної інформації, а також затверджувати на підставі узагальнення судової практики обов’язкові для всіх судів керівні роз’яснення і вказівки і навіть притягати до відповідальності за порушення обов’язкових для судових установ правил. Проте він не міг сам змінити або скасувати вирок чи рішення суду першої інстанції, оскільки касаційною інстанцією для народних судів були раднарсуди.

Найвищий касаційний суд виконував стосовно революційних трибуналів такі самі функції, як раднарсуди щодо народних судів. Окрема інструкція НКЮ УСРР від 29 червня 1919 р. не лише врегульовувала відносини цих двох відділів, а й визначала устрій та порядок судочинства Верховного касаційного суду

1 ... 123 124 125 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"