Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

18.4

 

– Ти, часом, не контужений? – Раїна дбайливо штовхнула Сема назад у крісло, ще й парашутом прикрила йому коліна наче справжньому хворому, і в тінь посунула, хоч там смерділо вихлопними газами. – Пом’ятий, побитий… З аварії? Чи теж потрапив на очі тому психу? – Жінка виразно покрутила пальцем біля скроні. – Ну, принцу?

– Теж?..

– Ось слухай як було. – Вона обперлася на борт і подала хлопцям якийсь знак, але вони не відреагували, залишилися стовбичити на одному місці й вивчати Сема настороженими очима. – Ми тихо висадилися, знайшли кейку, наш Кей почав у ній колупатися… Розумієш, освіта в нього. Ці електронні штуки вразливі, абихто не витягне, не пошкодивши, а Кей у нас майстер, від народження руки ростуть з потрібного місця. – Менший із братів гордовито випрямив спину, почувши похвалу. – Він хлопчик тихий, як захопиться – нічого не помічає, але не любить, коли стоять над душею. Тож він кейку розбирає, а ми шукаємо іншу. І тут хрип якийсь тихий! Кібер каже, кейкам функцій додали, а моя душа чує, біда йде. Я назад, а там цей, котрий принц, Кея душить голими руками. Хлопчик синій весь, уже й не ворушиться, а цей сидить на ньому і плаче. «Ну чому вас принесло саме сьогодні?» – стогне як ненормальний. Мене побачив – побілів, а я каменюку схопила і на нього! А він на мене! І хлопці здалеку шмаляти почали, не розібравшись. Батареї спустошили вщент. А потім чужий флаєр накрив нас усіх вогнем, ледь ноги винесли. Гарна машина… Зброя як у військових, емблем ніяких, глушилка наворочена, а швидкість… Ах! І режим невидимки. Просто мрія! Мені здається, ти голодний, га? – різко перескочила на іншу тему Раїна. – Я цим дурбеликам вже пів години махаю, щоб їсти винесли, а вони як засватані.

– Хто у вас за штурвалом? – Сем бачив, що там порожньо, і вельми сумнівався щодо автопілота. Яхта здавалася дуже старою, всі удосконалення на кшталт більш-менш пристойного мотора і тягової установки кидалися в око відразу. – Я порадив би прискоритися, поки поліція не сіла нам на хвіст.

– Наче це корито можна прискорити, – буркнув Кей. – Маскування жере всю енергію.

– Зате сканери нас не бачать, – безапеляційним тоном відрізала Раїна. – У мій час сканери щодня людей губили.

– Патруль побачить, – наполягав Сем. – Власними очима!

– Побачить, але не впізнає і в особову справу інфу не занесе, – пробурмотів Кібер.

– І не запитає, чому особової справи немає, і не заведе нову, і не вирахує непогашений борг суспільству з відсотками, – додав до цього мовчазний Клон. – Ти не командуй тут, герою. – Хлопець дивився роздратовано, навіть зло, і вся його цибата постать виражала зневагу до старого іноземного пришелепи, що не розуміє, як влаштований реальний світ. – Бабуся тебе врятувала, бо на «Селестині» був її син. Мігрував. За наш рахунок, та без нас. А взагалі ти тут ніхто.

«Проблемні молокососи – моє особисте прокляття. Для слів вони закриті, для кулаків – діти», – Сем підвівся, відповів фірмовим поглядом з-під брів і з прихованим задоволенням зауважив, що хлопець тихо позадкував за спини братів.

– Ану замовкни, паскудо мала! – Раїна з разючою для її комплекції спритністю підскочила до зухвальця і ляснула його по потилиці. – Ти кого бабусею назвав?!

– Бабусю свою, – огризнувся Клон. – А він нехай подякує, що не кинули, і не лізе куди не просять. Бували у нас вельми розумні… Недовго бували.

– Сем Райс справжній чоловік! – Було б краще, аби це не звучало як передвиборний лозунг. – Він не ховатиметься за жіночими і дитячими спинами! Він народжений, щоб вести людей у бій!

– Ти кого дитиною назвала, бабусю?!

«Я вже шкодую, що народився», – Сем помітив на горизонті чорні цятки (явно якийсь транспорт) і кашлянув, привертаючи увагу сперечальників.

– Хлопче, що?! – Раїна охоче перемкнулася на нього. – Ти хотів за штурвал? – І коли ж це? – Іди й покажи цим неукам, як літає моя «Зірочка» в умілих чоловічих руках!

«А для прискорення дасте весла?» – Сем ледве стримався і вказав на транспортні засоби, що швидко наближалися, піднімаючи хвилі.

– Нас перехоплять, – констатував неохоче. – Їхня швидкість надто висока.

– Не перехоплять, а зжеруть, – пробурчав Клон, ще й очі закотив, щоб підкреслити тупість іноземця, який взагалі нічого не тямить у тутешніх реаліях. – Це акуліньки, хапають усе, що рухається. Треба заглушити двигун.

– І чекати поліцію? – не погодився Сем.

– Думаєш, у шлунку краще, ніж у камері? Турист, – прозвучало з презирством.

Сем обернувся до Раїни і подумки вилаявся. Вона вже забігла в рубку і вимкнула двигуни, десь за бортом щосили гуркотів якір.

– Поліція не сунеться туди, де акуліньки, – крізь зуби процідив Клон. – Ні на катерах, ні на флаєрах. Акуліньки закони не читають, а стрибають чудово. – Він пошарудів у кишенях, витяг м’яту жуйку і почав здирати обгортку. – О, Сестричка тебе забери! – вигукнув, коли тонка пташина лапка вихопила їжу майже з його рота. – Це ще що таке?!

– Лайс. – Сем одночасно намагався зрозуміти, що за флаєр розстріляв бунгало принца (адже таємничий ворог збирався мститися довго і з фантазією, хіба ні?), змінити у своїй свідомості вже сформований образ сектантів і повірити в існування акуліньок. Жодне із завдань не було простим. – Він дуже любить їсти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍