Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Я не байдужий чурбан, здатний насолоджуватися сльозами інших, тим паче найдорожчої моєму серцю людини. Просто я виявився не готовим побачити Луару тут. Але довго так тривати не могло, сльози дівчини, яка лежала на снігу, вивели мене зі ступору і я стрімголов кинувся до неї.

Кілька кроків позаду, ноги по щиколотку провалюються в сніг, що вкриває платформу. Тоді чому тіло дівчини залишається на снігу, не загрузнувши в нього, навіть на кілька сантиметрів? Адже на вершині  його має бути набагато більше?

Сповільнивши темп, переходжу на крок, тоді як думки несуться із все більшою швидкістю. 

І чому я її так добре розумію? Луара не член нашого загону,  а я, на превеликий жаль, досі  не вивчив аймаларської. Невже це ще одне диво, дароване Великою Зміною?

А головне, гарячково прокручую у своїй голові, готуючись зробити останній крок, аби підняти й заспокоїти дівчину, що зараз плакала навзрид — як вона самотужки пробралася крізь полчища шаргів, змогла оминути пастки, вилізла на самий верх, не використовуючи платформу, і де, нарешті, всі інші?

Ліва нога, відриваючись від платформи, ступає на засніжений край вершини та не зустрівши опори, проходить крізь нього, немов я якийсь привид. Подаюся  вперед, втрачаючи рівновагу, і в цей момент чиясь сильна рука, схопивши мене за плече, відкидає назад. Упавши на п’яту точку, ошаленіло дивлюся перед собою.

За крок від мене прірва, а вдалині видніються стрімкі крижані стіни. Більше немає ні дівчини, ні вершини на якій вона стояла, зате є пика здорованя, що схилилася наді мною, і його масивна лапища, яка щедро відважує ляпаси моєму сталевому шоломові.

— Ведмідь, заспокойся, я вже прийшов до тями, що це взагалі таке було?

— Ментал, — бурчить Ведмідь.

Озираюся на всі боки, очманіло дивлячись за тим, як Алія та Леворд, буквально за шкірку витягують із прірви Мірга.

— Рааля врятувати не встигли, — випереджає моє наступне запитання Ведмідь.

— Тан, що ти бачиш перед собою?

— Саму лише прірву. Ведмідь, зі мною все добре, ти краще скажи — це були витівки чергового гнорла? Ви його вбили?

— Жоден гнорл не здатний затуманити мій з Алією розум, а сьогодні, навіть Леворду довелося докласти величезних зусиль, аби зуміти протистояти чужій волі. І якби не командир, боюся, ми б усі зробили крок у безодню. Леворд зумів швидко впоратися з маною, що застелила йому очі, привів до тями Алію та кинувся рятувати Мірга, що вже практично звалився в прірву. Алія розбурхала мене, а я вже не дав упасти тобі.

Рааля, звісно, шкода, але який ефективний хід. Наш розум на кілька ударів серця було взято під повний контроль, а для цього, скажу  тобі, потрібні колосальні витрати ефіру. Потім, коли під дією чужої волі ми розвернулися обличчям до прірви, нашому погляду постала ілюзія, створена на образі найближчих для нас людей.

І хоч для реалізації та підтримки створеної ілюзії знадобилося значно менше сил, але все одно це було зроблено одночасно із шістьма людьми, що мають доволі високі показники ментальної сили. Навіть не знаю, кому під силу провернути таке?

Поки Ведмідь займався мною, Алія та Леворд, нарешті, зуміли затягнути Мірга назад на платформу і вже тут,  приводили мовчуна до тями.

Мірг, який оклигав, як завжди був небагатослівним.

— Хто?

— А це ми дізнаємося, коли дослідимо он ту крижану конструкцію в центрі вершини, — ляснув мовчуна по плечу,  відповів Леворд. — Потік ментальної сили виходив саме від неї. І нам краще поспішити, другого удару можемо не пережити.

Зійшовши з платформи, ми по коліна провалилися в сніг, а магеса, так взагалі по пояс. Не змовляючись, пропустили Ведмедя вперед і продовжили шлях, йдучи второваною ним стежкою.

Вершина гори не була ідеально пласкою. Нам доводилося підійматися, тож у міру наближення до крижаного валуна, снігу під ногами ставало дедалі менше й менше. А останню сотню кроків, так взагалі подолали бігом.

— Наживо він ще потворніший, ніж на барельєфі, — пробурчав Ведмідь.

— Знатний виродок, — погодилася зі здорованем Алія. — До того ж на нього не працює  споглядання. Або ця тварюка не є породженням Великої Зміни, або нам заважає крижана оболонка? Хоча, можливо, всьому виною ця конструкція. І подивіться на руни, вони схожі на ті, що були висічені в тунелі й на дні болота народження.

— А ще, — вирішив я доповнити спостереження Алії, — ця крижана брила вся покрита безліччю тріщин.

Ні Мірг, ні Леворд не стали втручатися в нашу розмову. Вони мовчки продовжували дивитися на тварюку, приховану під товстим шаром льоду.