Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

527

Яловий, М. Хай живе «Гарт» і «Плуг». Культура і побут (додаток Вісти ВУЦВК). 1926. 31 січня. С. 2–4.

528

Пилипенко С. Як на правдивому спотикаються (Перший шмат дискусійної відповіді академикам М. Яловому і М. Хвильовому. Культура і побут (додаток Вісти ВУЦВК). 1926. 31 січня. С. 2–4.

529

Хвильовий, Микола. Камо грядеши: памфлети. Харків : Книгоспілка, 1925. С. 59.

530

Хвильовий, Микола. Думки проти течії: памфлети. Харків : Держ. вид-во України, 1926. С. 47.

531

Там само. С. 37–38.

532

Там само. С. 23–24, виділення за оригіналом.

533

Там само. С. 44.

534

Там само. С. 47.

535

Там само. С. 62. (Це цитата з цитати. Тобто Хвильовий звертається до цитування (і тлумачення) його слів у Пилипенка й розгортає вже свою аргументацію. Сам він цю тезу озвучив у своїй попередніх памфлетах. — у дужках прим. наук. ред.)

536

Там само. С. 69–79.

537

Там само. С. 47–59.

538

Хвильовий, Микола. Апологети писаризму (До проблем культурної революції). Культура і побут (додаток до «Вісти ВУЦВК»), 1926. 21 березня. С. 8.

539

Там само. С. 9.

540

Там само. С. 10.

541

Там само. С. 10–14.

542

Там само. С. 14.

543

Див., наприклад, у: Щупак, С. Псевдомарксизм Хвильового. Життя і революція. 1925. № 12. С. 61–69. Щупак вказував на те, що Хвильовий ототожнював Європу з культурою, звинуватив його в пошуках культури та мистецтва заради них самих і намагався знайти в цьому свідчення націоналізму. Утім, без особливого успіху, оскільки це було звинувачення мимохідь і воно не підкріплювалося більш нічим у статті, основний сенс якої полягав у тому, що Хвильовий перейшов на бік дрібнобуржуазної інтелігенції.

544

Хвильовий, Микола. Апологети писаризму (До проблем культурної революції). Культура і побут (додаток до «Вісти ВУЦВК»), 1926. 21 березня. С. 1.

545

Там само. С. 1–3.

546

Там само. С. 4, виділення за оригіналом.

547

Там само. С. 3–6.

548

Автор переповів слова Бєлінського, які процитував Хвильовий, у протилежному значенні. Насправді Бєлінський до української мови та культури ставився зневажливо-шовіністично. Це на той час було широко відомо. Тому для української (у традиційному для того часу визначенні — «малоросійської») культури та, зокрема, поезії, він вбачав лише одну нішу — «трепака і гопака», тобто категорично не приймав можливість її становлення й рівноправності з російською чи європейськими культурами. Згадані слова Бєлінського: «Что же касается малороссиян, то смешно и думать, чтоб из их поэзии могло теперь что-нибудь розвиться. Двинуть ее (малороссийскую поэзию) возможно только тогда, когда лучшая, благороднейшая часть малороссийского населения оставит французскую кадриль и снова примется плясать трепака и гопака». Власне, саме через таку антиукраїнську спрямованість цих слів демократичного, здавалося б, діяча, що був у пошані в літераторів 1920-х рр. ці слова й було процитовано. Адже вчитися в Бєлінського закликав Кость Буревій, із яким М. Хвильовий дискутував. Про те, що саме характерна для російської літератури антиукраїнська спрямованість була підставою для цитування, свідчать і перші рядки памфлета Хвильового, які йдуть після наведення вислову Бєлінського: «Цією красномовною і пікантною цитатою ми зовсім не думаємо обвинувачувати Бєлінського в шовінізмі, ми цим хочемо підкреслити, якою ненавистю до української поезії просякнуто було ту літературу, що в неї радять нам учитись наші москвофіли». Інакше кажучи, ці слова Бєлінського були одним із аргументів Хвильового проти орієнтації «на Москву». — Прим. наук. ред.

549

Хвильовий, Микола. Апологети писаризму (До проблем культурної революції). Культура і побут (додаток до «Вісти ВУЦВК»), 1926. 21 березня. С. 8. Виділення за оригіналом.

550

Див. три попередні розділи.

551

Гірчак уклав список ухилів на основі постанови червневого пленуму (Гирчак, Евгений Ф. На два фронта в борьбе с национализмом / Пер. с украинск. с пред. Н. А. Скрыпника. Москва; Ленинград : Гос. изд-во, 1930. С. 50.): «1. Орієнтація української пролетарської літератури, а так само і всього культурного розвитку України, на капіталістичну Европу („Геть від Москви!“,„Якнайдалі від Москви!“,„Дайош Европу!“). 2.Теорія боротьби двох культур в її українсько-шовіністичній модифікації. 3. Обстоювання і обґрунтовування теорії капіталістичного відродження нації. 4. Бльокування з українськими буржуазно-націоналістичними елементами (неоклясики) і перехід до єдиного національного фронту. 5. Нерозуміння ролі пролетаріяту, як активного чинника й активного керівника та творчого учасника в культурному будівництві на Україні. 6. Так звана теорія „азіятського ренесансу“, теорія циклічности (Шпенґлер), що за нею на Україну покладається месіянську ролю — стати на чолі цього «азіятського ренесансу». 7. Троцькізм у політиці. 8. Проповідь ідеології українського фашизму.» Ці ідеї, на думку Гірчака, було розвинуто «під впливом класових сил, ворожих до нас», і вони забруднювали комунізм українським шовінізмом неокласичних поетів. (У нашому виданні цитату подано за українським оригіналом: Гірчак Є. На два фронти в боротьбі проти націоналізму. Збірник статтей 1926–1931 рр. Харків : Партвидав «Пролетар», 1932. С. 50. — у дужках прим. наук. ред.)

552

Див: Лавріненко, Юрій. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933: Поезія-проза-драма-есей. Париж, 1959. С. 830–831.

553

«Хвильовий любив запах слова… Він заплітав слова в арабески й візерунки, розгортав їх у жалібні процесії і шикував у танечні групи». Цитовано за: Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті й есеї. Нью-Йорк, 1964. С. 55.

554

Хвильовий, Микола. Лілюлі. Червоний шлях. 1923. № 6–7. С. 3–24; перевиданий: Хвильовий, Микола. Лілюлі. / Твори: в 5 т. Нью-Йорк : Слово, Смолоскип, 1984. Т. 1. С. 365–391.

555

Khvylovyi, Mykola la (Romantyka) / Luckyj, George S. N. ed., Modem Ukrainian Short Stories. Littleton, Colorado, 1973. Pp. 114–115. Оскільки твір написано від першої особи, це зумовило закиди, ніби Хвильовий сам був чекістом, а професора Луцького запевнила людина, яка заслуговує довір’я, що її особисто допитував «товариш Фітільов» (справжнє ім'я