Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

як міжнародну шпигунку Залізної П’яти і вельми посприяв мені. Я повинна між іншим зазначити, що в цій подвійній ролі мені пощастило не раз здобувати дуже важливі відомості для революції.

Полковник Ван-Гілберт став відомий під прізвиськом «Скаженюки». Він брав головну участь у складанні нового кодексу законів після Чікагського повстання. Але що до цього, коли він був карним суддею, ми засудили його на смерть за звірячу жорстокість. Я брала участь у цьому суді. Виконала присуд Ен Ройлстон.

Ще одна постать виринула з кола моїх колишніх знайомих — адвокат Джексона Джозеф Герд. Я менш за все сподівалася знову спіткати цю людину. Химерна то була зустріч. Через два роки після Чікагського повстання ми з Ернестом прибули до криївки в Бентон-Гарборі, штат Мічіган, по другий бік озера від Чікаго. Увійшли ми саме в ту мить, коли скінчився суд над шпигуном. Засудженого на смерть, його виводили. Якраз тут ми й увійшли. Раптом цей чоловік вирвався з рук своїх конвоїрів і кинувся мені в ноги, обхопивши їх, наче лещатами й, мов навісний, благаючи помилувати його. Коли він підняв до мене спотворене страхом обличчя, я впізнала Джозефа Герда. Ніякі жахливі випадки, що я бачила, не вплинули на мене так гнітюче, як це безумне благання дарувати життя. Він нестямно хотів жити. Жалюгідне то було видовище. Герд не випускав мене, хоч товариші відтягали його. А коли нарешті його відірвали і, незважаючи на крики, повели далі, я аж зомліла. Куди легше дивитися на смерть відважних людей, ніж слухати, як боягуз вимолює собі життя{100}.

Розділ XX

ОЛІГАРХ-ВІДСТУПНИК

Пригадуючи минуле, я інколи забігаю далеко вперед. Масове визволення революціонерів сталося тільки в 1915 році. Хоч ця справа була дуже складна, нам пощастило виконати її чисто, і такий успіх дуже підбадьорив нас. З десятків каторжних та військових в’язниць і фортець від Куби до Каліфорнії ми за одну ніч визволили п’ятдесят одного члена конгресу з п’ятдесяти двох і ще понад три сотні наших товаришів — усіх, кого готувалися визволити. Вони не тільки втекли з своїх в’язниць, але кожен із них спокійно дістався до тієї криївки, яку йому призначено за планом. Одного тільки депутата нам не пощастило визволити — Артура Сімпсона, бо він ще раніше помер у Кабаньясі після тяжких катувань.

Наступні вісімнадцять місяців були, мабуть, найщасливішим періодом нашого життя з Ернестом. Весь цей час ми жили разом, зате потім, коли знову повернулися в світ, мусили часто розлучатись. Ані завтрашнього повстання я не чекаю нетерплячіше, ніж чекала ту ніч Ернеста. Я так довго не бачила його, і від думки про те, що якась перешкода або помилка в наших планах може зірвати його визволення з острова, аж у голові мені морочилось. Години тяглися, як роки. Я була сама і від того почувалася ще важче. Біденбах і троє юнаків, що жили в нашій криївці, пішли в гори зустрічати Ернеста, добре озброєні й готові на все. Тієї ночі, мабуть, усі наші товариші по всій країні повиходили із своїх сховищ.

Ледве стало світати, як я почула умовний сигнал з гори й дала відповідь. У темряві я мало не обняла Біденбаха, що спустився перший, а після цього опинилася в обіймах Ернеста — і ту ж мить відчула, як я змінилась. Тільки напруживши всю силу волі, я могла знову стати колишньою Евіс Евергард з колишніми манерами, фразами та інтонацією голосу. Лише на превелику силу я могла повернути своє колишнє «я». Ледве я на хвилину забувалась, як знову моє нове «я» автоматично брало гору.

При світлі всередині нашої хатинки я побачила Ернестове обличчя. Воно анітрохи не змінилось, коли не зважати на тюремну блідість, чи принаймні змінилося не дуже. Він був такий самий, мій коханий, мій муж, мій герой. Тільки обличчя його трохи витяглося, стало аскетичніше, але це не вадило йому, а лиш додавало витонченої шляхетності його рисам, що завше аж надміру дихали буйним життям. Він, може, став трохи поважніший, ніж раніше, тільки в очах йому світились давні іскринки сміху. Вигляд у нього був добрий, хоч він і втратив фунтів двадцять ваги. Протягом всього ув’язнення він не переставав робити гімнастичні вправи, і м’язи його були наче залізні. Правду кажучи, зараз він виглядав далеко краще, ніж тоді, коли його заарештували. Минула не одна година, поки Ернест дав себе умовити лягти спочити. Але мене сон не брав, я не відчувала втоми, бо занадто була щаслива в цей час, і до того ж мені не довелося їхати верхи після втечі з в’язниці, як йому.

Поки Ернест спав, я перевдяглася, змінила зачіску і знову стала тією новою істотою, що вже автоматично з’являлася в мені. Коли Біденбах та решта товаришів прокинулись, ми разом з ними уклали маленьку змову. Все вже було готове, і ми сиділи в підземній кімнаті, що правила нам за кухню й за їдальню, коли Ернест відчинив двері й увійшов. Біденбах забалакав до мене, назвавши мене Мері, а я обернулась і відповіла йому. Потім глянула на Ернеста зацікавлено, ніби молода товаришка, що вперше бачить такого відомого героя Революції. Та Ернест неуважно подивився на мене і нетерпляче озирнувся навколо. Мене познайомили з ним, назвавши Мері Голмс.

Аби ще більше піддурити його, ми поставили на стіл зайву тарілку, а один стілець під час сніданку залишався не зайнятий. Я мало не кричала з радості, спостерігаючи, як зростають Ернестова тривога й нетерплячка. Нарешті він не витримав.

— Де Евіс? — спитав він навпростець.

— Вона ще спить, — відповіла я.

То був критичний момент. Але мій голос настільки змінився, що він не впізнав у ньому нічого знайомого. Я говорила багато й захоплено, як і годиться говорити шанувальниці героя. Він і справді був моїм героєм. В своєму захваті я дійшла до того, що незчувся Ернест, як я обвила йому шию руками й поцілувала його в губи. Він відсторонив мене і розглянувся досадливо і непорозуміло. Всі присутні вибухнули голосним сміхом. Спершу Ернест не повірив, коли йому розказали про моє маскування. Він уважно придивився до мене й ніби наполовину переконався, потім похитав головою і таки відмовився вірити. Аж коли я напруженням волі знову стала колишньою Евіс Евергард і шепнула йому на вухо дещо таке, що знали тільки ми самі, він нарешті визнав мене за свою справжню жінку.

Пізніше, обіймаючи мене, він трохи зніяковіло виповів мені свої полігамічні почуття.

— Ти — моя Евіс, —