Читати книгу - "Червоне і чорне"

«Тепер, — подумав він, — тільки б не виказати себе поглядом». Було ще тільки пів на шосту, а обідали о шостій. Йому спало на думку зайти у вітальню; там нікого не було, і, побачивши блакитний диван, він схвилювався до сліз. Щоки його запалали. «Треба розпрощатися з цією дурною чутливістю, — сказав він сам собі гнівно, — інакше вона зрадить мене Він взяв про людське око газету і пройшовся три чи чотири рази з вітальні в сад і назад.

Потім, сховавшись за великим дубом, з трепетом наважився поглянути на вікно мадемуазель де Ла-Моль. Воно було щільно зачинене. Він мало не впав і довго стояв, притулившись до дуба. Потім, ледве тримаючись на ногах від хвилювання, пішов подивитись на драбину садівника.

Кільце, яке він колись розігнув (боже, як усе тоді було інакше!), так і залишилось досі не полагодженим. Не тямлячи себе, в пориві безумства, Жюльєн притис його до уст.

Від довгого ходіння з вітальні в сад Жюльєн відчув страшенну втому: це був перший успіх, якому він дуже зрадів. «Мої очі згаснуть і не зрадять мене!» — подумав він. Помалу всі почали сходитися до вітальні; кожного разу, як відчинялися двері, серце Жюльєна стискалося в смертельній тривозі.

Сіли за стіл. Нарешті з’явилась і мадемуазель де Ла-Моль, вірна, як завжди, своїй звичці примушувати себе чекати. Вона густо почервоніла, побачивши Жюльєна, ніхто не сказав їй, що він приїхав. Пам'ятаючи поради князя Коразова, Жюльєн глянув на її руки: вони тремтіли. Це відкриття дуже збентежило його, але йому пощастило сховати своє почуття, — допомогла втома.

Пан де Ла-Моль відізвався про нього з похвалою, після чого маркіза звернулась до нього з люб'язними словами з приводу його стомленого вигляду. Жюльєн повторював собі весь час: «Не треба надто часто дивитись на мадемуазель де Ла-Моль, але мої очі не повинні й уникати її. Треба поводитись так само, як я поводився за тиждень до нещастя…» На йога думку, це йому вдавалося, і він залишився: у вітальні виявивши увагу до господині дому, він доклав усіх зусиль, щоб втягти в розмову її гостей і підтримати жваву бесіду.

Його чемність була нагороджена: о восьмій годині доповіли про маршальшу де Фервак. Жюльєн одразу зник, але незабаром з'явився знову, надзвичайно вишукано вдягнений. Пані де Ла-Моль була дуже вдячна йому за цей вияв поваги і, щоб показати своє задоволення, заговорила з пані де Фервак про його подорож. Жюльєн сів біля маршальші так, щоб Матильда не могла бачити його очей. Влаштувавшись так, він за всіма правилами мистецтва зосередив на пані де Фервак погляд, сповнений найглибшого захоплення. Тирадою про таке почуття починався перший з п'ятдесяти трьох листів, подарованих йому князем Коразовим.

Пані де Фервак заявила, що їде в італійську оперу. Жюльєн теж поспішив туди. Там він зустрів кавалера де Бовуазі, який завів його з камер-юнкерську ложу поруч з ложею пані де Фервак. Жульєн дивився на неї цілий вечір. «Трефа вести щоденник своєї облоги, — казав він собі, повертаючись у палац, — інакше я забуватиму всі свої маневри». Він присилував себе написати дві-три сторінки про цей нудний предмет і таким чином — о щастя! — добився того, що за цей час зовсім не думав про мадемуазель де Ла-Моль.

Матильда майже зовсім забула його, поки він подорожував. «Це, зрештою, найзвичайнісінька людина, — думала вона, — його ім'я завжди нагадуватиме мені про найбільшу помилку в моєму житті. Треба сумлінно пройнятись звичайнісінькими поняттями скромної розсудливості й честі, забуваючи які, жінка може втратити все». Вона нарешті виявила згоду на те, щоб завершити переговори про шлюб з маркізом де Круазнуа, які провадились уже давно. Пан де Круазнуа не тямив себе від щастя; він був би дуже здивований, якби йому сказали, що зміна настрою Матильди, яка робила його таким гордим, по суті, пояснювалась глибокою покорою своїй долі.

Думки Матильди зовсім змінились, коли вона побачила Жюльєна. «Та це ж мій чоловік, — сказала вона собі, — і якщо я справді хочу ступити на шлях розсудливості, я повинна одружитися з ним».

Вона чекала, що він почне надокучати їй своїми стражданнями і своїм нещасним виглядом і вже готувалася різко відповісти. Ясно, що після обіду він спробує заговорити з нею. Але він не тільки не зробив такої спроби, а спокійнісінько залишався у вітальні і ні разу не глянув у бік саду (один бог знає, як важко це йому було!). «Краще відразу з ним порозумітись», — подумала мадемуазель де Ла-Моль і вийшла в сад сама; Жюльєн не пішов за нею. Матильда ходила під вікнами вітальні і бачила, що він захоплено описує пані де Фервак старовинні руїни замків, які височать на високих берегах Рейну й надають їм такого своєрідного характеру. Він тепер уже більш менш опанував мистецтво тієї сентиментально-мальовничої мови, яку вважають за ознаку розуму в деяких салонах.

Якби князь Коразов опинився в Парижі, він міг би пишатися: цього вечора все відбувалось зовсім так, як вія і казав.

Він схвалив би поведінку Жюльєна і в наступні дні.

Інтрига, яку вели члени таємної камарильї, дала в їх розпорядження кілька блакитних стрічок; пані де Фервак вимагала ордена для дядечка свого батька. Маркіз претендував на те ж саме для свого тестя; вони діяли об’єднаними силами, і пані де Фервак майже щодня з'являлась у палаці де Ла-Моль. Саме від неї Жюльєн почув, що маркіз має стати міністром: він запропонував камарильї геніальний план остаточної ліквідації конституційної хартії на протязі трьох років і без будь-яких ускладнень.

Якщо пан де Ла-Моль пройде в міністри, Жюльєн міг сподіватися стати єпископом; але в його очах усі ці важливі речі якось затьмарились. Вони малювались в його уяві туманно і, так би мовити, віддалено. Це нещасне кохання зробило з нього якогось маніяка, перевернуло всі його життєві інтереси. Він дивився на все тільки з тої точки зору, як складуться його взаємини з мадемуазель де Ла-Моль. Він розраховував, що через п'ять-шість років напружених зусиль він доб'ється знов її кохання.

Цей холодний, тверезий розум дійшов, як ми бачимо, до цілковитого безумства. З усіх рис характеру, якими він колись відзначався, в нього залишилась хіба що стійкість. Точно виконуючи план поведінки, накреслений князем Коразовим, він щовечора сідав біля крісла пані де Фервак, але був неспроможний вимовити хоч слово.

Зусилля, які він робив над собою, щоб довести Матильді, ніби він зцілився, забирали всі сили його душі, і він сидів біля пані де Фервак з зовсім позбавленим життя виразом, навіть очі його втратили весь