Читати книгу - "Відродження Нації"

селянства до Директорії до... десятків тисяч повстанців.[25]

І от, вдруге, рівно через рік українські селяне й робітники під керовництвом російських совітських полків виганяли з столиці української держави українську владу. Знову бідна, недоладня хуторянка, яка тепер побралася з власним ґенералом-отаманом, мала йти й тинятись по закутках своєї землі, вигнана своїм власним народом. Не помогли знову ні червоні шлики, ні паради, ні "тверда влада".

Як необхідний, неминучий, "нормальний" результат усієї діяльности "непідпорядкованих" отаманів явилось очищення Київа й тікання знов у Вінницю.

"Але - писав я в своїх записках з 5-ІІ-19 - перший раз ми були тут у зениті свого пориву, з устремлінням вперед, оточені захватом і необмеженим довіррям народу, з певною переспективою до Київа. Тепер ми вигнані з його, запльовані самі собою, загижені балбачанівщиною, петлюрівщиною, вже на порозі предательства, вже з простягненою рукою до Антанти, - тепер ми не маємо ні довірря, ні захвату других, ні своєї віри в себе. Навезені з Київа урядовці піячать, бешкетують, ганьблять нас. Доводиться давати накази, щоб їх за п'янство арештовували й пороли шомполами. (Спасибі, знайшовся порядний чоловічок, повітовий комендант, який охоче робить це).

Реакція сидить по всіх закутках і чекає слушної години. Вона вже вчуває запах з Одеси, запах братньої, реакційної кумпанії й потихеньку готується.

А в Київі вже, мабуть, є совітське правительство на чолі з Раковським і Пятаковим. Ці добродії наступлять хапливою ногою на шию й почнуть на швидку роздягать Україну. Трошки й живої шкури здеруть, але не їм те болітиме.

Бідна нація, в тисячний раз бідна, нещасна!"

РОЗДІЛ X. ШУКАННЯ ПОМОЧИ В АНТАНТИ

1. Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.

А руку до Антанти вже, дійсно, було простягнено. І ще з Київа простягнено. Але тут ще раз скажу, що ті чутки й відомости, які розпускалися руськими большевиками з приводу переговорів Директорії з Антантою, були або аґітаційним наклепом або результатом того, що самі большевики мали не зовсім точні інформації.

Наприклад, київський комітет руських комуністів перед Трудовим Конґресом видав відозву до робітників, в якій приводив немов би текст договору Директорії з представниками Антанти в Одесі.

Ось дослівний переклад цього цікавого (і, можливо, не зовсім неправдоподібного) документу.

"1. Директорія Української Народньої Республіки входить на федеративних основах в склад єдиної й неділимої Росії, яка відроджується.

2. Директорія У. Н. Р. складає коаліційний уряд, котрому й передає всі свої права.

3. Українська Народня Республіка обов'язуеться всіма силами боротись проти большевиків, що находяться в межах Республіки.

4. У. Н. Р. віддав до роспорядимости спеціально складеного штабу всі війська для наступної акції проти большевиків Великоросії.

5. Всі озброєні відділи республіканського війська мусять бути об'єднані, й підлеглі загальній орґанізації.

6. В оперативному відношенню республіканське військо підлягає спеціальним штабам.

7. Оперативний штаб формується в слідуючому складі: 1. голови союзного командування- ґен. Д'Ансельма; 2. одного представника добровольчої армії-ґен. Гришина-Алмазова й 3. одного представника польських леґіонерів - полк. Дзеваницького.

8. До вишеозначеного штабу входить представник Українських Республіканських військ - начальник штабу ґен. Матвіїв.

9. В місцях, занятих республіканським військом, допускається безборонне формування добровольчої армії.

10. Всі "заложники" і ті, що бились в одрядах добровольчої армії офіцери, юнкери, козаки т. ин. негайно увільняються з правом безборонно переїхати, куди вони побажають.

11. Осадний корпус отамана Янієва, що блокує Одесу, негайно одсуває свої виділи до ст. Роздільна ю. з. ж. д.

12. У. Н. Р. вживає енерґійних заходів до недопущення Трудового Конґресу.

13. У. Н. Р. зобов'язується не допустити на її теріторії совітів робітничих, салдатських і селянських депутатів.

14. Союзне командування буде всіма засобами підтримувати У. Н. Р. в її боротьбі з большевиками постачанням бойових приладів.

Вище зазначений договір повинен бути контрасиґнований Директорією У. Н. Р.

Підписали: ґенерал Д'Ансельм, ґен. Боріус, кап. Ланжерон, адм. Балле, ґен. Гришин-Алмазов, контр-адм. Ненюков, полк. Антонович, полк. Дзеваницький, ґен. Греков, ґен. Матвіїв; секретарі: Серкаль, ґен. Пільц".

Розуміється, цей "договір" для всякого хоч трошки політично-грамотного чоловіка був просто смішним абсурдом. Яка б "контрреволюційна" не була би Директорія, вона не могла би заключити такого самоубийчого договору.

І Директорія, натурально, з обуренням і зневагою одкинула цей наклеп.

Але тепер, коли в більшому світлі виявляється справжня фізіономія отаманських діячів, коли уважніще придивитись до підписів, які стоять на цьому договорі з українського боку (ґен. Греків і ґен. Матвіїв), коли пригадати все непевне, підозріле поводження Грекова в Київі, його чудну, майже провокаційну отвертість на Трудовому Конґресі що-до нашого військового стану, його залякування силами большевиків, коли прослідкувати всю його дальшу контрреволюційну й єдинонеділимівську діяльність; коли далі мати на увазі, що ґенерал Матвієв був цілком виразний руський чорносотенець і виявив себе згодом явним денікінцем; коли все це взяти на увагу, то являється питання: а чи не було, справді, такого (тільки таємного навіть від українців) договору між цими представниками української влади й французсько-руськими ґенералами?

А коли пригадати собі, що в дальших переговорах з представниками союзного командування з приводу купівлі в його зброї й амуніції з боку французських ґенералів як раз деякі з цих пунктів виразно, майже в цих самих виразах виставлялися, то реальність такого договору стає вже більш і більш можливою.

І, нарешті, коли прослідити з самого початку до кінця на протязі майже одинадцяти місяців усе відношення Антанти до українського питання, то хіба цей договір в основах своїх не є тою програмою, якою керувались Антанта й особливо Франція в своєму відношенню до української державности?

Нема особливої потреби докопуватись, де саме вироблялося цю програму: чи спочатку в Парижі, а потім прислано до Одеси "на предметъ исполненія", чи одесько-букарестські майстрі й "знавці орієнтальних відносин" змадикували її й послали на "предметъ, утвержденія и одобренія" до Парижу. Важно те, що вона, іменно ця програма, в формі цього договору, систематично, настійно й послідовно переводилася в життя як в Одесі й Букаресті, так і в Парижі.

І коли цей договір було, дійсно, заключено й підписано Грековим і Матвієвим, то треба признати, що руська реакція досить ловко вміє добиватись своєї мети: всадити своїх аґентів у ворожий табор, вивідувати все до найменьчих подробиць і руками цих аґентів зсередини пхати собі в пащу, - це доказує велику майстерність у провокаційно-шпикунських справах.

Але це ж саме