Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Тільки поглянь на свої ноги! Як це: швець — і не має пари пристойних чобіт? Хочеш осоромити мене перед усіма приїжджими людьми?

Тоді цей негідник розреготався і почав витирати свої чорні й зашкарублі руки об шкіряний фартух. Виявилося, що вчора ввечері до нього приїхав чоловік, якому терміново потрібні були чоботи, тож швець віддав йому свої, в які був узутий, а сам вимушений був тепер ходити в драних чоботях того чоловіка.

Я постукав шевця по голові руків’ям свого батога й подарував йому ті чоботи з уже попсованої лакованої шкіри, які він щойно зняв з моїх ніг.

Ми верхи на конях переїхали маленьку річку й прибули прямо до намету туси Лха Шопи.

Той вийшов до нас, ще не встиг я відсунути завісу на вході до його намету. Точніше сказати, він викотився з нього, адже був схожий на кулю при своїй товщині ще й у дуже вільному одязі. Коли туси Лха Шопа побачив Тхарну, на його обличчі з явився зляканий вираз.

Я певен, що цей товстун ніколи за своє життя не бачив такої красивої жінки, навіть уві сні.

Тхарна вже давно звикла до того особливого ефекту, який справляла її поява, тож голосно розсміялася, сидячи верхи на коні. О Небо, навіщо ти, давши одній людині красиву зовнішність, додало їй ще й чарівний голос?

Туси Лха Шопа навіть трохи розгубився через цей сміх і сказав до мене, почервонівши:

— Така красива жінка або фея, або — чаклунка!

— Це — майбутня туси Ронггонг, — відповів я.

На обличчі туси Лха Шопи знову з явився зляканий вираз.

Я злегка торкнувся руків'ям батога її ніжної талії й сказав:

— Тхарна, привітайся з туси Лха Шопою.

Тхарна саме сміялася, але в цей момент різко урвала сміх і гикнула, причому дуже голосно, ніби погодилась: «Еге!»

Туси Лха Шопа прошепотів мені на вухо:

— Скажи мені, вона фея чи чаклунка?

Я відповів йому, вже коли всі розсілися на килимах, складених у кілька шарів у наметі:

— Тхарна — не фея і не чаклунка, вона — моя майбутня дружина.

— Тобі, видно, судилося бути туси, — розсміявся туси Лха Шопа, — хоча в родині Мерці місце виявилося зайнятим, так родина Ронггонг облаштувала місце тебе!

Я теж розсміявся й сказав:

— Однак Тхарна каже, що твої люди невдовзі займуть усі її майбутні землі. Тож куди мені доведеться йти в майбутньому, може, до Лха Шопи, щоб стати туси?

Туси Лха Шопа зрозумів, що йому доведеться розтиснути зуби й виплюнути той ласий шмат земель і людей родини Ронггонг, який він уже схопив у зуби. Я сказав до нього, жартуючи:

— Ти і так вже досить товстий, годі вже їсти, бо інакше тобі живіт розірве!

В нього почервоніли очі, коли він кивнув головою й сказав:

— Гаразд, я накажу своїм людям відступити.

Бачите? Після того, як було відкрито ринок і взято його під контроль, моє слово почало важити значно більше.

— Давайте вип'ємо по піалі горілки, якщо вже я дав таку важливу обіцянку, — додав туси Лха Шопа.

— Не варто, краще — по чашці чаю, — відповів я.

Коли ми пили чай, туси Лха Шопа сказав до Тхарни:

— Знаєш, хто найбільше виграє від цього? Не ти і не я, а він!

Я хотів щось сказати, однак саме тримав у роті гарячий чай, а коли його ковтнув, то вже нічого не хотів говорити.

Коли ми вийшли з намету, Тхарна раптом спитала мене:

— Цей товстун справді туси Лха Шопа?

Я розреготався і безжально шмагонув коня по заду батогом. Кінь рвонув і поніс мене до невисокого пагорбка. Слід сказати, що мій кінь мав цікаву особливість — коли я шмагав його, він мчав до високого місця. Мені невідомо, щоб інші коні неодмінно так робили. А цей мчав прямо до найвищого пагорбка посеред долини й зупинявся тільки на його вершині. Тут моїм очам відкривалося відразу все — і річка, й долина, і прикордонний ринок, який я відкрив у ній. Тхарна також сиділа на гарному скакуні й слідом за мною мчала до пагорбка. Лагідний вітерець доносив її сміх — хе-хе, хе-хе-хе — так весною туркочуть у траві горлиці, які збираються відкладати яйця.

Її сміх був радісним.