Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми завжди служили добру! — сказав Бось, невідомо звідки беручи сили. — Ми карали злиднями зло, неробство, лінь і дурощі!
— Аякже. Всі добрі, розумні… От тільки не знають, що далі зі мною робити! Що, Добровіне, сили скінчилися? Будеш тепер тримати мене тут, поки не окріпнеш? А тоді зітнешся зі мною у страшенно справедливому, праведному герці? І чесно переможеш виснаженого супротивника? Честь і хвала герою! От тільки за цей час здохне ваша улюблена Дзеванна, з якої я висотаю всі сили! І загнеться Русана! Її тіло вже замерзає у Словунії. Ще кілька днів — і все! Кін…
Він недоказав. Погляд його впав під ноги. Ахруман не повірив власним очам. Він підвів погляд, потім знову опустив. Під ногами лежала Книга. Книга, за яку він бився з Громовицею і Матір'ю Змій. Він все ще не вірив своєму щастю, коли нахилився і підняв її. Подивився у нажахані Рутині очі, на блідого від напруги Добровіна, який гнівно зорив на відьму:
— Ти забула її! Згубила! Все втрачено! — кричав Добровін.
Відьма зіщулилась, здивовано переводила погляд з Ахрумана на Книгу, з Книги на Ахрумана. І застогнала, падаючи на землю.
— Ахрумане! Людські очі не мають бачити написаного в цій книзі. Не розгортай її! Не смій! — кричав Добровін.
— Оце так новина! — в’їдливо посміхався Ворон. — Так билися, так боронилися, так ненавиділи мене — і самі віддали в руки перемогу! Ох, як же я тебе люблю, відьмочко! Зараз, зараз ми все змінимо в цьому світі…
Ахруман розгорнув книгу, і з неї щось випало. Він нахилився і підняв:
— Що це у нас таке? Ще одна загублена… Ні! Що це?! А-а-а-а!!!
Камінчик, який Ахруман підняв з капища, засвітився блакитним, запалав.
— Це око Матері Змій! Подарунок тієї, яку ти назвав нічим! — прогримів полоз.
Камінними стали Ахруманові ступні.
— Це кара за зло, за відродження Чорнобога! — сказав Добровін.
Камінням стали Ахруманові литки.
— Це за мою втрачену пам’ять і за людське горе! — сказала Рутенія.
Камінними стали Ахруманові ноги.
— Це за понівечені душі Чорних Вершників і інших твоїх рабів! — сказав Боримисл.
Камінним став Ахруманів живіт.
— Це за злидні людські безпричинні, за смерті невинних! — сказав Бось.
Камінною стала Ахруманова спина.
— Це за загиблі душі упирів і вовкулак, і за загризених ними людей, за нечисть по лісах! — сказав Віт.
Камінними стали Ахруманові плечі.
— Це за смерть мого батька й матері! — сказала Русана.
— А ти підеш за мною! — крикнув раптом він, і рука метнула в Русану чорну блискавку.
— Ні! — крикнув Боримисл і кинувся навперейми.
Він прошив захисну стіну, промайнув тінню між Русаною і Ахруманом, і завмер. Постояв мить і глухо впав на капище.
— Ні! — крикнула Русана.
У Боримислових грудях зяяла чорна дірка.
— Ну, хоч так! — сказав Ахруман, переш ніж камінною стала його голова.
— Боримисле! — Рутенія побігла до тіла.
Полоз зняв захист, і всі зібралися круг мертвого воїна.
— Добровіне! Його можна врятувати? — ридала Русана-провідник.
— На жаль… На жаль… — він похитав головою. — Я не можу воскрешати…
— Ні! — Русана кинулась на закам’янілого Ворона і щосили штовхнула.
Але була безтілесна: руки провалились у камінь, мов у повітря. Тоді підійшла Рутенія і розгойдала камінь. Той хитнувся в один бік, у другий, і впав, розбившись на друзки.
— Русано, ти вже нічим не зарадиш. Лети до свого тіла. Сили майже полишили його. Вирушайте з Дзеванною до Суронжу. Ми вас там знайдемо, — сказав Добровін.
Русана востаннє глянула на Боримисла і полетіла в небо. Її срібна постать зменшувалась, доки не розчинилась у місячному сяйві.
Місяць сховався за хмари, й повалив густий лапатий сніг.
— І ми теж вирушаємо до Суронжу.
— Може, перепочинемо? — запропонував Бось.
І всі подалися до требища. До теплого вогнища. До спокою і роздумів над пережитим.
— Може, закликати Лютибора? — подумала вголос Рутенія, потім звернулась до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рутенія. Повернення відьми», після закриття браузера.