Читати книгу - "Природа всіх речей"

мчали такі флотилії, їй завжди здавалось, що вона спостерігає за прибуттям кораблів аргонавтів або Одіссея. А найбільше їй подобалась мить, коли, наблизившись до берега, гребці випинали м’язи для останнього зусилля, і каное вилітали з моря, наче стріли з величезних невидимих луків, перетворюючи прибуття на яскраве, приголомшливе видовище.

В Алми виникло багато запитань, але Гіро разом з усією юрбою вже кинувся вітати прибулих. Алма ще ніколи не бачила на березі стількох людей. Піддавшись загальному настрою, вона й собі побігла до човнів. Каное виглядали прегарно, навіть велично. Найбільше мало завдовжки футів із шістдесят, а на його носі стояв чоловік разючого зросту й тілобудови — явно очільник цієї експедиції. Він був із місцевих, але, як побачила Алма, коли підійшла ближче, мав на собі європейський костюм бездоганного крою. Селяни оточили його, виспівуючи вітальних пісень, й винесли його з каное на руках, як короля.

Люди принесли чужинця до преподобного Веллса. Алма протиснулася крізь натовп якомога ближче до середини. Прибулий нахилився до преподобного Веллса — і вони потерлися носами на знак традиційного дружнього привітання. Просяклим сльозами голосом преподобний Веллс сказав:

— Вітаємо вдома, благословенний сину Божий!

Незнайомець визволився з його обійм. Він із усмішкою обернувся до натовпу, й Алма вперше змогла роздивитись його лице. Вона його впізнала — і якби її не тримала на ногах людська тиснява, то від несподіванки впала б на землю.

Слова «завтра вранці», що їх Емброз писав на звороті кожного малюнка з Хлопчиком, — не були кодом. «Завтра вранці» не було ні мрійливим бажанням утопійного майбутнього, ні анаграмою, ні якимось таємним окультним знаком. Вперше в житті Емброз Пайк був відвертий: Завтра Вранці — це просто ім’я людини.

І ось, Завтра Вранці приїхав.

Алма розлютилась.

Лють охопила її найперше. Може, й безпідставно, але вона почувалась обдуреною. Чому за всі ці місяці пошуків і злиднів вона не почула жодної згадки про нього — про цю королівську персону, про цього обожнюваного гостя, чоловіка, зустрічати якого біг з веселими вигуками весь північний Таїті? Як так сталось, що їй ніхто навіть не натякнув на його ім’я та існування хоча б одним словом? Коли в розмові з Алмою хтось казав «завтра вранці», то ці слова завжди стосувалися чогось, запланованого на наступний день, і жодна жива душа не розповіла їй про те, що цілий острів боготворить якогось невловимого вродливого тубільця, який може ні з того ні з сього впасти просто з неба й зібрати цілий натовп шанувальників. Про таку особу ніколи не заходила мова. Як могла така важлива персона з’явитися отак раптом, як із-під землі вирости?

Юрба посунула до місіонерської церкви, хором вигукуючи й виспівуючи пісень, тоді як Алма мовчки стояла на пляжі, намагаючись усе обміркувати. Істини, в які вона твердо вірила не далі, як минулого тижня, тепер розколювались, наче лід ранньої весни. Примара, в пошуках якої вона сюди приїхала, таки існувала, тільки це був не Хлопчик, а, схоже, якийсь король. Що Емброз мав до діла з острівним королем? Як вони зустрілися? Чому Емброз зображав Завтра Вранці як простого рибалку, тоді як той, вочевидь, був чоловіком могутнім?

Знову закрутилися шестірні її впертого, невблаганного внутрішнього механізму роздумів і міркувань. Це ще дужче її розізлило. Вона вже не мала сили думати. І жодної охоти вигадувати нові теорії. Все життя, подумала Алма, вона тільки те й робила, що розмірковувала. Вона завжди прагнула тільки одного — пізнання, і от досі, після десятків років невтомних пошуків, далі не робила нічого, крім як думала, дивувалась і вгадувала.

Досить будувати здогади. Досить. Тепер вона хоче знати все. І не відступить, поки не дізнається.

Ще не дійшовши до церкви, Алма вже чула, що там відбувається. З невеличкої споруди долинав нечуваний досі спів. Не спів, а тріумфальний рев. У церкві вже не було місця, тож Алма стала на вулиці серед люду, який тіснився при вході й співав хором із усіма. Співи, що їх Алма чула в цій церкві раніше — голоси вісімнадцятьох парафіян з місіонерського селища преподобного Веллса — здавались тоненьким, пронизливим писком супроти того, що вона чула тепер. Вона вперше зрозуміла, як насправді звучить таїтянська музика й для чого їй потрібні сотні голосів, які б хором ревіли й горланили: щоб заглушити океан. Саме цим тепер і займалися люди, виражаючи своє шанування оглушливим ревом — прекрасним і небезпечним водночас.

Нарешті вони затихли, й Алма почула, як чоловік — чітким, гучним голосом — звернувся до пастви. Він говорив таїтянською, і його слова час від часу були схожі на спів. Алма протиснулась до дверей і зазирнула всередину: за кафедрою стояв Завтра Вранці, високий та прекрасний, і, піднявши до неба руки, звертався до парафіян. Алма надто погано знала таїтянську, щоб зрозуміти цілу проповідь, але збагнула, що чоловік палко засвідчував живого Христа. Але це ще не все: він приборкував цей людський тлум так, як хлопці з ватаги Гіро приборкували морські хвилі, за чим не раз спостерігала Алма. Його завзяття й витримка були непохитні. Він викликав у присутніх сміх і сльози, серйозний настрій і нестримні веселощі. Алма відчувала, що тембр і сила його голосу затягують і її у вир емоцій, хоч слова його залишались здебільшого незрозумілими.

Завтра Вранці виступав більш як годину. Він змусив їх співати; змусив їх молитися; він, здавалось, підготував їх до того, щоб вранці відважно кинутися в бій. Мама поставилась би до цього видовища з презирством, подумала Алма. Беатрікс Віттекер ніколи не була схильна до релігійних пристрастей; вона вважала, що ошаленілі люди забувають про свої манери й здоровий глузд, і яка тоді доля чекає на цивілізацію? Так чи так, Алма ще ніколи не чула в церкві преподобного Веллса — та й, зрештою, і деінде — такого гучного монологу, як той, що його щойно виголосив Завтра Вранці. То були не лютеранські повчання покірного пастора в Філадельфії і не простенькі, односкладові нотації сестри Ману, а промова справжнього оратора. Гуркіт бойових литавр. Демосфен, який виступив на захист Ктесифона. Перікл, який віддавав шану мертвим афінянам. Цицерон, який докоряв Катіліні.

У промові Завтра Вранці не було тільки одного — смирення й лагідності, які стали для Алми символом цього скромного приморського селища. У самій постаті Завтра Вранці теж не було нічого смиренного й лагідного. Вона ще ніколи не бачила такого холоднокровного відчайдуха. Їй згадався мудрий вислів Цицерона, так, як він звучав в оригіналі, величною латиною (єдиною мовою, яка,