Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

них обох. Це хороші люди з мого минулого. За 16 років мені буде 33.

Я задоволена тим, як пройшло свято Ураза-Байрам. Ми побували в семи домівках. Одержали безліч привітань. У нас були гості. Ми прийняли всіх із радістю. Змогли почастувати.

Російські військові — охоронці дороги — стріляли, але мало.

Будур

09.12.

Спробую вивчити ази французької мови за розмовником. Може, мені коли-небудь пощастить? Усю ніч снився Париж!

Заходила днями до редакції місцевої газети. Залишила свої вірші, оповідання. Обіцяли подивитися. Спитали: чи можу я написати статтю? Сказала: «Спробую!»

Будур

16.12.

Привіт! Знову в оселі ані крихти. Піду на базар торгувати. Книжки я приготувала з вечора.

Учора до нас заходили дівчата Мар’ям і Хеда з карате. Сказали, що Седа знайшла собі чоловіка і на тренування більше не ходить. Я читала їм свої вірші, а вони жували сухарі і слухали.

19.12.

У нас з’явилась електрика!!! Учора наш літній сусід-чеченець на прізвисько Анкел Бенс провів нам світло зі своєї квартири. Він побачив, як я ввечері писала контрольну для інституту в холодному під’їзді. Сиділа не на своєму третьому, а на першому поверсі. Там є маленька лампочка. Я писала конспект у рукавицях, бо руки мерзли.

Анкел Бенс попередив, щоб інші сусіди не знали, звідки проведено світло! Інакше він не уникне скандалу. Напруга електричного струму в багатьох мешканців стане зовсім слабкою.

— Ви — росіяни, і це має значення! — пояснив він.

Дякуємо, сусіде! Принаймні ми одержали необхідну допомогу. І пояснення одержали без прикрас, чесне. До цього чоловіка часто приїжджає автівка з друзями. Вона завжди різко, з вищанням гальмує. Автівку прикрашено малюнками. З багажника миттю з’являються об’ємні торби. У них якісь пакети. Маленькі, з білим порошком, схожим на пральний, і пачки грошей.

Хлопці з групи карате й сенсей повернулися зі змагань. Програли. Я капосна. Я радію!

Незнайома жінка розговорилася зі мною біля дверей клубу, де проходять тренування. Розповіла про свою родину. А я розповіла, як живу з мамою. Раптом вона розплакалась і подарувала мені 50 р. на солодке! Але я купила макаронів, цукор і чай.

Будур

24.12.

Одержала допомогу з безробіття.

Дітей, яких ми няньчили, не приводять. Результат — порожнє підвіконня. Холодильників у нас із 1999 р. немає.

Із сусідом Джамалаєм ми їздили на Північний базар. Торгували. Купили картоплю — два кілограми! Якщо ощадливо використовувати, вистачить на тиждень. Ура!

Біля будинку періодично стрілянина! Кидають із «Вишки» гранати! Небезпечно! У нас третій поверх. Саме в нашому під’їзді чеченська родина торгує горілкою. Цей трунок російські військові беруть щодня.

Нещодавно у дворі пролунала автоматна черга. Без причини з поста «Вишки» військові розстріляли собаку з маленькими цуценятами. Вони шукали їжу біля сміттєвого бака. Бак стоїть від нас через дорогу, у будинку з російськими військовими. У цей час (16.30) мама, я й сусіди сиділи у дворі на лавці — зовсім поряд. Сусіди дружно кинулися навтіки, а маму затрусило від обурення. Вона закричала на солдатів з «Вишки»:

— Якого хріна?! Ви що, граєтесь? Поряд під плющем діти! Вам не видно?! Іроди!

На моє щастя, військові не відповіли.

Скоро Новий рік!

3 січня починається сесія. Проблема: потрібні гроші на дорогу до інституту.

На карате стався інцидент. Мар’ям, відтягаючи увагу, спитала:

— Ти не знаєш, де моя сумка?

Коли я відвернулася пошукати її сумку, вона завдала мені удару в живіт. Я відразу видала їй «відповідь». Було прикро. Ми друзі?

Вечір. Негучно стукає літній чеченець, наш сусід Анкел Бенс. Він робить крихітні отвори в спільній з нами стіні. Цікаво, для чого? Підслуховувати? Чи щоб зруйнувати її?

Неочікуваність — частина перемоги.

Анкел Бенс живе, як і ми, на третьому поверсі, але в під’їзді поряд. Учора вночі невпізнаний мною громадянин ліз по наших віконних ґратах! Ґратах третього поверху, бажаючи потрапити на четвертий — у чужу, замкнену квартиру! Знайомий голос Анкел Бенса давав зі свого вікна вказівки: куди краще ставити ногу і за що слід ухопитися руками. Сьогодні з’ясувалося: з квартири на четвертому поверсі вкрали трилітрові скляні банки.

Я написала вірш і хочу віддати його твоїм сторінкам, Щоденнику. Дозволь висловити тобі подяку за те, що завжди був найкращим другом. Тільки тобі я можу довіряти.

І ось я знов ялинку прикрашала,

Як у ті дні, криваві і старі, —

Й російського солдата пригадала,

Убитого осколком у дворі.

Це урочисте слово «ополченці» —

Є в ньому щось від мрій, юнацьких дум.

Мов сильні, невпокорені чеченці

Хоробро й відчайдушно йдуть на штурм.

Кривавий сніг. І спалені машини.

Як мародер тягав добро в мішках!

І тіло жінки — на лиці хустина.

І батько з трупом сина на руках.

25.12.

Була в гостях у Тодді. Ми пили чай з коржиками. Що пропонував, на що зваблював?! Жартую, звісно. Він коректний.

Але повторив: «Якщо даси згоду стати моєю дружиною — ми виїдемо. Тут жити не дадуть». Ці слова були так сказані, що я зрозуміла — правда. Мені від такої привабливої пропозиції стало погано. Тодді 52 роки, як моїй мамі! Відразу згадалася картина «Нерівний шлюб» художника В. Пукірева. Ото наш портрет!

— Це вихід! — сказала мама, довідавшись про все й відразу повеселішавши. — Будеш сита й одягнена!

Але я відповіла:

— Ні! Я всього в житті досягну сама.

До мене приходили дівчата з інституту. Вони писали контрольну. Допомагала їм. Вони попрохали на згадку мій вірш про Ґрозний. Звичайно, написала.

Учора я вперше пофарбувала волосся. Розраховувала стати блондинкою. Виявилася — рудою! Купила собі зелені тіні для повік. Мабуть, тому хазяїн книжок Тодді так біг за мною по вулиці, проводжаючи додому. Зазвичай я не фарбуюсь.

У сусідки Чувирли з четвертого поверху горе. Уночі військові в масках забрали її зятя. Чоловіка Наталі-Маліки. Переплутали з іншим хлопцем. Однаковими виявились імена, а прізвище не спитали! Це потім з’ясувалося. Кажуть, його вже немає серед живих.

У Маліки-Наталі за тиждень має народитись дитина!

Полфат

29.12.

27 грудня, в п’ятницю (14.34), на зупинці «Автобаза» підірвали Будинок уряду. Загинули люди! Переважно працівники з персоналу. Нікого з великого начальства на місці не виявилося! Тема для розслідування?

За однією версією, це зробили смертники-ваххабіти, заїхавши у двір на двох автівках, одна з яких точно була КамАЗ. За іншою версією — будинок обстріляли ракетами з боку радгоспу «Родіна». Тепер уже два дні горить у тому краї школа № 7.

Ми — гаряча точка