Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

не погоджувався прийняти це видовище. Воно здавалося нереальним.

Лісбет Саландер взялася за кінець мотузка і потягнула. Він відчув, як мотузок стиснув йому горло, і протягом кількох секунд не міг продихнути, дриґав ногами, намагаючись зіпертися ступнями на підлогу. Завдяки блоку і талям їй не потрібно було майже ніяких зусиль для того, щоб підняти його на ноги. Коли він постав перед нею на повний зріст, вона перестала тягнути і намотала кінець мотузка навколо труби опалювання, закріпивши його потім морським вузлом.

Зробивши це, вона зникла з його поля зору і залишила його самого більш ніж на п’ятнадцять хвилин. Повернувшись, вона взяла стілець і всілася навпроти. Він намагався не дивитися на її розмальований вид, але не міг відвести очей. На стіл вона поклала пістолет. Його пістолет. Вона знайшла його в гардеробі в коробці з-під черевиків. «Кольт-1911 Гавернмент» — він зберігав цю не зовсім законну зброю вже кілька років, купивши випадково в одного знайомого, але жодного разу не зробивши навіть пробного пострілу. Вона вийняла магазин і прямо в нього на очах вставила патрони, потім загнала магазин в рукоятку і відправила до ствола кулю. Пер-Оке Сандстрьом мало не втратив притомність, але змусив себе подивитися їй в очі.

— Не розумію, чому чоловіки завжди прагнуть документально фіксувати свої статеві збочення, — сказала вона.

Голос у неї був ніжний, але холодний як лід. Вона говорила тихо, але виразно. Перед його очима опинилася фотографія, роздрукована з його власного жорсткого диска.

— Гадаю, що ця дівчина — сімнадцятилітня естонка Інес Хаммуярві з міста Рієпалу в околицях Нарви. Добре ти з нею потішився?

Питання пролунало риторично. Пер-Оке Сандстрьом не міг відповідати. Його рот як і до того залишався заклеєний, а мозок був не в змозі сформулювати відповідь. На фотографії було зображено… Господи, навіщо він тільки зберіг цю фотографію!

— Ти впізнаєш мене? Кивни!

Пер-Оке Сандстрьом кивнув.

— Ти — підлий садист, скотина і ґвалтівник.

Він не ворухнувся.

— Кивни!

Він кивнув. На очах у нього раптом виступили сльози.

— Уточнімо правила, — сказала Лісбет Саландер. — Я вважаю, що тебе слід було б негайно вбити. Чи переживеш ти ніч, мене абсолютно не хвилює. Ти зрозумів?

Він кивнув.

— За останній час ти навряд чи не міг дізнатися, що я — божевільна і люблю вбивати людей, особливо чоловіків.

На цім слові вона показала на останні номери вечірніх газет, що лежали на столі в його вітальні.

— Зараз я зніму ізоляційну стрічку з твого рота. Якщо ти почнеш кричати або підвищиш голос, я ткну тебе цією штукою.

Вона показала йому електрошокер.

— Ця машинка вистрілює зарядом у сімдесят п’ять тисяч вольт. Наступного разу там буде шістдесят тисяч вольт, позаяк одного разу я нею вже скористалася і не перезаряджала. Ти зрозумів?

Він подивився на неї нерішучим поглядом.

— Це означає, що твої м’язи перестануть функціонувати. Саме це сталося з тобою, коли ти підійшов до дверей.

Вона посміхнулася йому в обличчя:

— А це означає, що ноги перестануть тебе тримати і ти сам себе повісиш. Торкнувши тебе цією машинкою, я просто встану й піду.

Він кивнув. Господи, адже ця паскуда божевільна вбивця! Він не міг утриматися від сліз, і вони струмками потекли в нього по щоках. Він засопів.

Вона встала і зірвала з його рота ізоляційну стрічку. Її жахливо розмальоване обличчя наблизилося до нього впритул.

— Мовчи! — наказала вона. — Не говори ні слова. Якщо ти заговориш без дозволу, я ткну в тебе цією штукою.

Вона почекала, поки він перестав сопіти і нарешті поглянув на неї.

— У тебе є одна-єдина можливість пережити цю ніч, — почала вона. — Тільки один шанс, а не два. Я поставлю тобі кілька запитань. Якщо ти відповіси на них, я дарую тобі життя. Кивни, якщо ти зрозумів.

Він кивнув.

— Якщо ти відмовишся відповідати на якесь питання, я ткну в тебе шокером. Ти зрозумів? Якщо ти мені збрешеш або відкручуватимешся, я ткну тебе шокером.

Він кивнув.

— Я не збираюся торгуватися з тобою. Другого шансу я тобі не дам. Або ти відразу ж відповідатимеш на мої питання, або ти помреш. Якщо ти відповіси задовільно, то залишишся живим. Усе дуже просто.

Він кивнув. Він їй вірив. У нього не було вибору.

— Золотко, — сказав він. — Я не хочу вмирати.

Вона подивилася на нього суворо:

— Тобі самому вирішувати, жити тобі чи померти. Але ти тільки що порушив моє правило — не розмовляти без мого дозволу.

Він стиснув губи. Господи, вона ж геть божевільна!

Мікаель Блумквіст був у такому розпачі і почувався таким безпорадним, що просто не знав, що йому робити. Врешті-решт він надягнув куртку і шарф і пішки почимчикував світ за очі. Безладно побродивши вулицями, він, сам не знаючи як, опинився в редакції на Гьотґатан. У знайомому приміщенні було темно і тихо. Не засвічуючи лампи, він увімкнув кавоварку і, підійшовши до вікна, почав дивитися на вулицю, чекаючи, коли вода пройде крізь фільтр, а тим часом намагаючись дати лад своїм думкам. Усе, що відбувалося зараз навколо вбивства Даґа Свенссона і Міа Берґман, уявлялося йому розсипаною головоломкою, деякі шматки якої були ясно видні, інших же взагалі не було. Десь у цій головоломці був прихований зв’язний малюнок, угадуваний, але невиразний для ока. Надто багато шматочків було загублено.

Його охоплювали сумніви. «Ні, вона не божевільна вбивця», — нагадав собі Мікаель. Вона написала, що не вбивала Даґа й Міа. Але якимсь незбагненним чином вона була пов’язана із загадковим убивством багатьма нитками.

Він помалу прийшов до необхідності переглянути свою теорію, яку відстоював з того часу, як побував у квартирі в Енскеді. Досі він вважав чимось само собою зрозумілим, що єдиним можливим мотивом убивства Даґа й Міа був його репортаж про трафік секс-послуг. Тепер він почав погоджуватися з думкою інспектора Бубланськи, що це не пояснює вбивства Б’юрмана.

Саландер написала йому, щоб він махнув рукою на клієнтів повій і сфокусував би всю увагу на Залі. Чому? Що вона мала на увазі? Дивна ти людина, Лісбет! Чому було не висловитися ясніше?

Мікаель пішов у буфетну, налив собі кави у філіжанку з написом «Молоді ліві», всівся на диван посеред кімнати, поклав ноги на кавовий столик і закурив заборонену сигарету.

Бйорк — це список клієнтів. Б’юрман — це Саландер. І ще зникле розслідування у справі Лісбет Саландер.

Чи можливо, щоб тут був замішаний не один мотив?

Він завмер нерухомо, намагаючись не пропустити цю думку. Погляньмо з іншого боку!

Чи могла Лісбет Саландер так чи