Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

інакше стати причиною вбивства?

Мікаель намацав ідею, яку ще не міг сформулювати словами. Це було щось зовсім не досліджене, він сам ще гаразд не розумів, що мав на увазі, підозрюючи, що Лісбет Саландер як особа могла виявитися причиною вбивства. У нього раптом з’явилося неясне відчуття, яке говорило йому: «Тут гаряче!»

Потім він зрозумів, що зараз дуже втомився. Він вилив каву, пішов додому і ліг спати. Лежачи в темряві в ліжку, він знов ухопився за цю ниточку і не спав ще дві години, намагаючись розібратися у власних припущеннях.

Лісбет Саландер закурила сигарету і зручно всілася перед ним, відкинувшись на спинку стільця, поклавши ногу на ногу і пильно дивлячись на Сандстрьома. Перу-Оке Сандстрьому ніколи ще не доводилося зустрічати такого пильного погляду. Вона знову заговорила з ним таким же тихим голосом:

— У січні дві тисячі третього року ти вперше побував у Інес Хаммуярві в її квартирі в Норсборзі. Їй тоді тільки-но виповнилося шістнадцять років. Навіщо ти до неї приходив?

Пер-Оке Сандстрьом не знав, що відповісти. Він навіть не міг пояснити, як це почалося і чому він…

Лісбет підняла руку з електрошокером.

— Я… Я не знаю. Я хотів її. Вона була така симпатична.

— Симпатична?

— Так. Симпатична.

— І ти вирішив, що маєш право трахати її, прив'язавши до ліжка.

— Вона сама погодилася. Присягаюся, що це так. Вона була згодна.

— Ти їй заплатив?

Пер-Оке Сандстрьом прикусив язик.

— Ні.

— Чому? Вона ж була шльондра. Шльондрам звичайно платять гроші.

— Вона… її… Я отримав її в подарунок.

— У подарунок? — спитала Лісбет Саландер. У її голосі раптом з’явилися грізні нотки.

— Мені запропонували її як плату за послугу, яку я надав іншій особі.

— Пер-Оке, — терпляче почала Лісбет Саландер, — ти ж не хочеш ухилитися від відповіді на це питання?

— Я відповім! Я відповім на всі питання, які ти мені поставиш. Я не брехатиму.

— Добре. То яка ж послуга і що за особа?

— Я провіз до Швеції стероїди анаболізму. Я поїхав машиною до Естонії, щоб зробити репортаж. Зі мною їхав чоловік, якого звали Харрі Ранта. Тільки він не в машині.

— Як ти познайомився з Харрі Рантою?

— Я знав його багато років. Ще з вісімдесятих років. Він просто приятель. Ми з ним разом ходили до пивнички.

— І цей Харрі Ранта запропонував тобі Інес Хаммуярві… як подарунок?

— Так… Ні, це було вже потім, у Стокгольмі. Це зробив його брат Атхо Ранта.

— Ти хочеш сказати, що Атхо Ранта просто так, ні з того ні з сього, постукав у твої двері і запитав, чи не хочеш ти з’їздити до Норсборґа і потрахатися з Інес?

— Ні… Я був у… У нас була вечірка в… Дідько! Не можу пригадати, де це було!

Його раптом затрясло як в лихоманці, і він відчув, що в нього підкошуються коліна. Йому довелося зробити зусилля, щоб устояти на ногах.

— Відповідай спокійно й обдумано, — сказала Лісбет Саландер. — Я не повішу тебе за те, що ти не відразу можеш зібратися з думками. Але як тільки я помічу, що ти викручуєшся, я натисну на кнопку.

Вона скинула бровами, і на обличчі в неї з’явився янгольський вираз. Настільки янгольський, наскільки він може бути з такою гротескною маскою.

Пер-Оке Сандстрьом кивнув. У горлі в нього стояв клубок. У роті пересохло від спраги, і він відчував, як натягнувся на шиї мотузок.

— Де ти напивався, не має значення. Але як сталося, що Атхо Ранта раптом запропонував тобі Інес?

— Ми з ними розговорилися про… ми… я сказав, що мені хочеться… — Тут Пер-Оке заплакав.

— Ти сказав, що тобі хочеться отримати одну з його шльондр.

Він кивнув.

— Я був п’яний. Він сказав, що її треба… її треба…

— Що треба?

— Атхо сказав, що її треба покарати. Вона почала коверзувати. Вона не хотіла робити того, чого він хотів. І він запропонував мені, щоб я… Я ж був п’яний і сам не знав, що роблю. Я ж не хотів… Пробач мені!

Вона фиркнула:

— Не в мене треба просити вибачення. Отже, ти запропонував Атхо свою допомогу, щоб її покарати, і ви пішли до неї.

— Це було не так.

— Розкажи, як було. Чому ти поїхав з Атхо на квартиру до Інес?

Її рука гралася електрошокером, що лежав у неї на колінах. Він знову затрясся.

— Я поїхав на квартиру до Інес, бо я її хотів. Вона ж була продажна. Інес жила в однієї приятельки Харрі Ранти. Не пам’ятаю, як її звали. Атхо прив’язав Інес до ліжка, і я… я займався з нею сексом. Атхо дивився.

— Ні, ти не сексом з нею займався. Ти її ґвалтував.

Він не відповів.

— Що скажеш?

Він кивнув.

— Що сказала Інес?

— Нічого.

— Вона заперечувала?

Він похитав головою.

— То значить, їй видалося приємним, що п’ятдесятилітня сволота прив’язує її до ліжка і трахає.

— Вона була п’яна. Їй було все одно.

Лісбет безнадійно зітхнула.

— Добре. І відтоді ти відвідував її й далі.

— Вона була така… Вона хотіла мене.

— Дурниці!

Він подивився на Лісбет з виразом відчаю. Потім кивнув.

— Я… Я її зґвалтував. Харрі й Атхо дали згоду. Вони хотіли, щоб вона… щоб її обламали.

— Ти їм платив?

Він кивнув.

— Скільки?

— З мене брали як зі свого. Я допомагав їм провозити контрабанду.

— Скільки?

— Дві тисячі за все про все.

— На одному із знімків Інес сфотографована тут, у твоїй квартирі.

— Харрі її привозив.

Він знову засопів.

— Значить, за дві тисячі ти отримував дівчину, з якою міг робити все, що тобі збандюриться. Скільки разів ти її ґвалтував?

— Не пам’ятаю… Кілька разів.

— Добре. Хто очолює цю банду?

— Вони уб’ють мене, якщо я пробовкнуся.

— Це мене не обходить. У даний момент я твоя головна проблема, а не брати Ранта.

Вона підняла електрошокер.

— Атхо. Він старший. Харрі виконував усе, що потрібно.

— Хто ще є в банді?

— Я знаю тільки Атхо і Харрі. У Харрі є дівчина, вона теж бере участь. І ще хлопець, якого звуть… не знаю я. Якийсь там Пелле. Він швед. Я не знаю, хто він такий. Він боєць і виконує всякі доручення.

— Дівчина Атхо?

— Сільвія. Вона повія.

Якийсь час Лісбет мовчки думала. Нарешті вона знову подивилася на нього.

— Хто такий Зала?

Пер-Оке Сандстрьом став блідий як смерть. Теж питання, з яким приставав Даґ Свенссон. Він мовчав довго, поки не помітив, що в божевільної дівахи починає уриватися терпець.

— Я не знаю, — сказав він. — Не знаю, хто він такий.

Лісбет Саландер спохмурніла.