Читати книгу - "Війна з саламандрами. Мати. Оповідання"

робив нічого не обумовленого моїм попереднім кроком.

І знаєте, мій любий Арістотелю, заради спокою і порядку, заради політичної доцільності добре було б, якби й у моїй західній батьківщині мене визнали богом. Якби я був певен, що мої Македонія і Еллада прийняли як політичний принцип мою необмежену владу, це розв'язало б мені руки тут, на Сході, і я міг би спокійно вирушити здобувати для своєї грецької вітчизни природні кордони аж на узбережжях Китаю. Цим би я навіки утвердив могутність і безпеку своєї Македонії. Як бачите, це тверезий і розумний план; я вже давно не той мрійник, що виголошував присягу над Ахілловою гробницею. І коли я тепер прошу Вас, свого мудрого друга й наставника, щоб Ви по-філософському підготували й переконливо аргументували моїм грекам і македонцям проголошення мене богом, то роблю це як свідомий своєї відповідальності політик і державний діяч. Полишаю на Ваш розсуд, чи візьметеся Ви виконати це завдання, як доцільну, патріотичну й необхідну з політичного погляду справу.

Вітаю Вас, мій дорогий Арістотелю!

Ваш Александр

СМЕРТЬ АРХІМЕДА

Власне, та історія з Архімедом була зовсім не така, як пишуть у книжках. Це правда, що його вбито, коли римляни взяли приступом Сіракузи, але неправда, що в дім до нього вдерся, шукаючи, здобичі, римський воїн, а Архімед, заглиблений у креслення якихось геометричних фігур, сердито буркнув йому: «Не займай моїх кіл!» По-перше, Архімед зовсім не був неуважливим професором, який не бачить, що робиться довкола нього; навпаки, він мав натуру справжнього воїна й винаходив бойові машини для оборони міста; а по-друге, той римський воїн був не п'яний мародер, а освічений і честолюбний штабний центуріон Луцій. Він знав, з ким має честь побачитися, й прийшов не грабувати дім, а з порога відсалютував по-військовому і сказав:

— Вітаю тебе, Архімеде.

Архімед звів очі від навоскованої дощечки, на якій справді креслив щось, і мовив:

— Що таке?

— Архімеде, — почав Луцій, — ми знаємо, що без твоїх бойових машин Сіракузи не протрималися б і місяця. А ми морочилися з ними два роки. Будь певен, ми, військові, вміємо це оцінити. Машини чудові. Дозволь тебе поздоровити.

Архімед махнув рукою.

— Ет, облиш, що в них такого. Звичайні метальні механізми — іграшка, та й усе. Великого наукового значення вони не мають.

— Зате мають воєнне, — заперечив Луцій. — Слухай, Архімеде, я прийшов запропонувати тобі, щоб ти працював на нас.

— На кого це?

— На римлян. Ти ж напевне бачиш, що Карфаген занепадає. Навіщо ж йому допомагати? Ось почекай, тепер ми за нього хіба ж так візьмемося. Вам би всім краще пристати до нас.

— А чому це? — спитав Архімед. — Ми, сіракузяни, між іншим, греки. Чого б це ми мали приставати до вас?

— Того, що ви живете на Сіцілії, а Сіцілія нам потрібна.

— А навіщо вона потрібна вам?

— Бо ми хочемо оволодіти Середземним морем.

— Ага, — мовив Архімед і замислено втупив очі в свою дощечку. — А навіщо це вам?

— Хто володіє Середземним морем, той володіє всім світом, — відповів Луцій. — Хіба не ясно?

— А вам неодмінно треба володіти всім світом?

— Атож. Місія Риму — стати володарем світу, І він буде ним, я тебе запевняю.

— Може, й так, — сказав Архімед і затер щось на своїй дощечці. — Але я б вам такого не радив, Луцію. Бач, колись вам доведеться відстоювати ту владу, і ви матимете з цим великий клопіт.

— Дарма; зате ми будемо великою імперією.

— Велика імперія… — протяг Архімед. — Чи накреслю я велике коло, чи мале, — однаково це тільки коло. Воно має свої межі. Так і ви, Луцію, ніколи не позбудетеся кордонів, будете ними обмежені. Ти гадаєш, що велике коло досконаліше від малого? Гадаєш, що станеш більшим геометром, коли накреслиш більше коло?

— Ви, греки, весь час бавитесь аргументами, — заперечив центуріон. — А ми доводимо свою правду інакше.

— Як же?

— Дією. Наприклад, ми взяли ваші Сіракузи. Отже, Сіракузи належать нам. Хіба це не ясний доказ?

— Так, — сказав Архімед і почухав голову стилосом. — Так, ви взяли Сіракузи; але це вже не ті Сіракузи, що були досі, і ніколи вони не стануть такими. То було велике й славне місто; а відтепер воно вже не буде велике. Чи ж не шкода Сіракуз?

— Зате Рим буде великий. Рим повинен бути найсильнішим на всьому обширі земному.

— Навіщо?

— А щоб вистояти. Чим сильніші ми, тим більше у нас ворогів. Тому ми повинні бути найсильніші.

— Ох, сила… — пробурмотів Архімед. — Я трохи знаюсь на фізиці, Луцію, і щось тобі скажу. Сила сковує себе.

— Цебто як?

— Є такий закон, Луцію. Сила, діючи, сковує саму себе. Чим ви будете сильніші, тим більше сили витрачатимете на це, і врешті настане хвилина…

— Що ти хочеш цим сказати?

— Нічого… Я не пророк, Луцію; я тільки фізик. Сила сковує. Більше я не знаю нічого.

— Слухай, Архімеде, може, все-таки погодишся працювати на нас? Ти й гадки не маєш, які грандіозні можливості відкрились би перед тобою в Римі. Ти споруджував би воєнні машини, найпотужніші в світі…

— Вибач, Луцію, я вже старий чоловік, і мені ще хочеться довести до кінця кілька своїх думок… От бач, я й зараз дещо тут креслю…

— Невже тебе, Архімеде, не приваблює змога разом із нами здобувати владу над світом? Чого ти мовчиш?

— Вибач, — промурмотів Архімед, схилений над своєю дощечкою. — Що ти сказав?

— Що така людина, як ти, могла б здобути владу над світом.

— Гм… влада над світом… — замислено протяг Архімед. — Не сердься, Луцію, але отут у мене щось важливіше… Розумієш, щось тривкіше. Щось таке, що справді житиме вічно.

— Що ж це таке?

— Обережно, не зітри моїх кіл. Це спосіб вирахувати площу сектора.

Згодом було оголошено, що вчений Архімед загинув внаслідок нещасливого випадку.

МАРФА І МАРІЯ

Сталося ж, як ішли вони, увійшов Він в одне село; жінка ж одна, на ім'я Марфа, прийняла Його в господу свою.

А була в неї сестра, звана Марія, котра, сівши в ногах Ісуса, слухала слово Його.

Марфа ж заклопоталася великою послугою; ставши ж, каже: Господи, чи байдуже Тобі, що сестра моя одну мене заставила послугувати? Скажи ж їй, щоб мені помагала.

Озвавшися ж, рече їй Ісус:

Марфо, Марфо, журишся й клопочешся про багато чого, одного ж треба.

Марія ж найкращу частину вибрала, що не відніметься від неї.

Євангеліє від Луки, 10,38-42

А ввечері Марфа пішла до сусідки своєї Фамарі, дружини Якова Грюнфельда, що лежала після пологів.