Читати книгу - "Сестри Річинські. (Книга перша)"

на таких справах, сама ж знаєш. Я нічого не знаю, я нічого не можу. Чому ти саме до мене з цим?..

— А ти вчись знати! — голос Катерини втратив всяку обережність і з м'якого став раптом жорстким. — А ти знай! Знай, що крім боргів, татко не залишив нам нічого. Кожний новий день, що ми живемо, приносить нам нові борги. Кожний новий кілограм цукру, кожна булочка, що її тягне Мариня в хату, — нова сума боргів.

Неля оглянулась на двері, чи не з'являється хтось, щоб звільнити її від Катерини. Що їй сталося, що вона саме до Нелі пристала з цими неприємними, зовсім не зрозумілими для Нелі справами?

— Чому ти мені це говориш? Що ж я можу?

— Ти, — голос Катерини набрав попереднього доброго тону, — якщо тільки захочеш, багато зможеш.

— Ти що? Смієшся з мене?

— Я серйозно і тебе теж прошу брати всерйоз те, що скажу. Я тобі ще раз повторюю: ти і тільки ти можеш допомогти нам вилізти з боргів і зажити по-людському.

— Я? — Рум'янець облив Нелю. — Що ти говориш? Я? Чим? Що ти справді?.

Катерина взяла її за руку і втиснула сестру у раму вікна, загородивши їй дорогу собою.

— Ти допоможеш мені, щоб Безбородько одружився зі мною, а тоді я всіх вас заберу до себе.

— Та подавися ти своїм Безбородьком! — штовхнула її Неля кулаком просто у груди.

Бунт, відраза, що відбивалися на Нелинім обличчі, а найбільш цей грубий стусан у груди злякали Катерину. Невже ж усі вони, — Катерина мала на думці решту сестер, — відмовляться підкоритися їй тепер, коли не стало батька? З цього вибуху Нелі Катерина зробила висновок, що Безбородько не тільки той один раз на тризні і не тільки в п'яному стані ліз до Нелі. Страх втрати Філька був більший від болю ревнощів через його невірність. Катерина, забувши про всяку дипломатію, просичала зло просто в обличчя Нелі:

— І подавлюся ним, щоб ти знала! Я й не думаю віддавати його кому-небудь, запам'ятай собі!

— Ти смішна, — відізвалась уже спокійніше Неля. Підозріння, що зародилося в ній від натяку Катерини на Безбородька, видалося неслушним, і це відразу привело Нелю до душевної рівноваги. Спокій Нелі вплинув і на Катерину.

— Не у смішному справа. Ти зрозумій, дурненька, що Безбородько міг би оженитись сьогодні з першою багачкою в Галичині.

— То хай жениться собі на здоров'я.

— Ти зовсім дурна, Нелю. Я навіть не думала. Невже ж ти не розумієш, що моє одруження з Фільком — це єдиний рятунок для всієї нашої родини?

— А причому тут я? — Нелю починала цікавити вся ця справа своєю загадковістю.

— Бачиш… Безбородько мусить повірити, що ми багаті, бо інакше, ти розумієш… Переконати його в цьому може тільки один Суліман, тільки йому одному повірить Філько.

Катерина чекала нового вибуху з боку Нелі, але, на щастя, та не зрозуміла, чого, власне, хочуть від неї.

— Але ж ти говориш, що ми в боргах?! Це ж буде нечесно… це… це… просто обманство.

— А ти волієш, щоб ми по-чесному пішли під церкву руки простягати? Ти, я бачу, не здаєш собі справи з ситуації… ти, як мама. Ми ж по вуха у боргах, розумієш?

— Ти вже казала. Знаю. Ну, знаю… Я лише не знаю, причому тут я?

Розмова затягнулась. Кожної хвилини хтось міг увійти в кімнату.

— Причому тут ти? Бачиш, Суліман тепер, коли ми банкроти, але все ж таки залишились тими, ким були, панством Річинським, — він, нещасний слуга, хоче упокорити нас. Розумієш, він хоче, щоб найкраша з панєн Річинських особисто звернулась до нього з проханням про те, про що я тобі говорила вже. Він один це може, Безбородько повірить лише йому одному…

Неля замислилась. Одна сцена з минулих років виринула в її пам'яті, ніби застережний сигнал.

Коли їй було дванадцять чи тринадцять років, вона захворіла вітрянкою. Всі пішли купатися на Прут, а Неля, як хвора, залишилась вдома з Маринею. Була не стільки хвора, скільки вередувала й не дозволяла Марині вийти з кімнати.

— Чого ж ти боїшся в білий день? — вже злостилася Мариня, якій потрібно було вийти погодувати молоденьких качат.

— Я не боюся, Мариню, але мені самій себе страшно що я така погана на лиці.

— А ти не заглядай у дзеркало…

— Ая, коли нікого не буде зі мною… то мене зараз щось так і потягне до дзеркала.

— Тої самої! Фанаберії, і тільки! Мені треба качатам кровавнику насікти, а я буду тобі тут кумувати!..

Саме під цю хвилину надійшов Суліман. Мариня недолюблювала його, бо їй здавалося, що він висотує жили з Аркадія, але цим разом кинулась до нього як до визволителя.

— Сам бог вас приніс, пане Суліман. Посидьте трохи коло цієї дитини, бо дівча здуріло і не хоче саме в хаті залишитись.

І тоді, власне, сталося щось таке, що переставило в іншу площину взаємовідносини між Суліманом і підлітком Нелею.

Чому Неля сховала своє обличчя від Сулімана, тоді як кілька годин тому перша вибігла назустріч докторові Гукові з сміхом, лякаючи його своїм виглядом? Суліман не знав про зустріч з Гуком, але те, що дівчинка соромиться перед ним свого спотворення, начеб відібрало в нього здоровий глузд. Він підійшов до дівчинки, ніжно обняв її за плечі (Неля не могла боронитись, бо руками затуляла обличчя) і якоюсь мішаною мовою почав говорити їй речі, які Неля чула вперше. Небагато вона зрозуміла з його белькотіння. З цілого букету слів залишився в Нелі тільки присмак чогось дуже неприємного, соромітного, а через те й гріховного.

— Дай мені спокій з Суліманом… І ніколи мені про нього не згадуй. — Неля хотіла відвести руку Катерини і направитись до дверей, але Катерина силоміць знову загородила їй дорогу.

— Ти мусиш це зробити, Нелю, хоч би для мами, — сльозливо почала Катерина, щораз більше напираючи своїм тілом. — Мама нічого не знає, мама й не здогадується, що ми на краю прірви. А коли вона дізнається… Ти що, хочеш вбити маму? Боже, та коли б це від мене залежало, то я впала б на коліна перед тим жидом, я б йому чоботи цілувала, щоб тільки врятувати маму! У твоїх руках весь рятунок… а ти відмовляєшся від такої дрібнички. Досить з нас горя, що татка нема, а ти хочеш, щоб ми ще й мами позбавились?

Неля вибухнула плачем. Одне уявлення про те, що мама могла б лежати восково-жовта на катафалку, як татко, довело Нелю до розпачу.

— Добре, дай мені хустку. Суліман