Читати книгу - "Хранителі"

Норі й Трейвісу. Оскільки він помітив за собою хвіст, то припустив, що телефони теж прослуховуються. Він міг поїхати до таксофону, але боявся, що АНБ підслухає розмову за допомогою дистанційного мікрофона чи якогось іншого високотехнологічного пристрою. Якщо вони запишуть тонові сигнали набору номера Корнелла, то швидко переведуть їх у цифри і відслідкують номер у Біґ Сурі. Йому слід вдатися до хитрощів, щоб зв’язатися з Норою і Трейвісом.

Гаррісон знав, що треба поспішити, поки Трейвіс і Нора самі не зателефонували. Маючи у своєму розпорядженні найсучаснішу техніку, працівники АНБ могли запеленгувати вхідний номер швидше, ніж Гаррісон попередить, що лінія прослуховується.

З цієї причини о другій годині дня в суботу в супроводі зеленого «форда» Гаррісон поїхав до Делли Колбі у Монтесіто, щоб разом з нею відпочити на «Фіорітурі». Принаймні так він сказав по телефону.

Делла була вдовою судді Джека Колбі. Вони із Джеком були найкращими друзями Гаррісона і Франсін і товаришували двадцять п’ять років, поки смерть не розлучила їхню компанію. Джек помер за рік після смерті Франсін. Делла і Гаррісон підтримували тісний зв’язок. Вони часто вечеряли разом, ходили на танці, разом прогулювалися і плавали. Спочатку їхні стосунки були суто платонічними: вони зоставалися просто давніми друзями, яким пощастило — або навпаки — пережити своїх рідних. Вони обоє пам’ятали гарні часи, і ці спогади давно би звіялися з пам’яті, якби ними не було з ким поділитися. Рік тому, коли вони раптово прокинулися в одному ліжку, їх це здивувало. Вони згоряли від провини, що зрадили своїм «половинкам», хоч Джек і Франсін померли кілька років тому. Звичайно, почуття провини минуло, і тепер Гаррісон і Делла були вдячні, що знайшли одне одного, і раділи тій легкій пристрасті, яка зненацька розгорілася, прикрасивши їхню старість.

Коли Гаррісон заїхав на подвір’я до Делли, вона вийшла з будинку, зачинила парадний вхід і побігла до машини. Жінка була у водонепроникних мокасинах, білих штанях, біло-блакитному смугастому светрі та блакитному тренчкоті. Хоча Деллі виповнилося вже шістдесят дев’ять років, а її коротке волосся було біле, наче молоко, виглядала вона років на п’ятнадцять молодшою.

Гаррісон вийшов із «мерседеса» і, обійнявши та поцілувавши жінку, запитав:

— Може, поїдемо твоєю машиною?

Жінка кліпнула:

— А з твоєю щось сталося?

— Ні, — відповів Гаррісон, — але я волів би поїхати твоєю.

— Гаразд.

Делла виїхала на своєму «фольксваґені кедді» з гаража, а Гаррісон сів на місце пасажира. Поки вони їхали, юрист промовив:

— Боюся, що у моїй машині жучок, а я не хочу, щоб вони чули нашу розмову.

Вираз обличчя Делли був неперевершений.

За мить, розсміявшись, він сказав:

— Ні, я ще не впав у маразм. Якщо ти подивишся у дзеркало заднього огляду, то помітиш, що за нами слідкують. Вони дуже вміло маскуються, але невидимками їм бути не дано.

Гаррісон дав Деллі час роздивитися, і через кілька кварталів вона запитала:

— Зелений «форд», еге ж?

— Так, це вони.

— У що ти вже вляпався, любий?

— Не їдь одразу до затоки. Спочатку завітаємо на сільськогосподарський ринок, купимо свіжих фруктів, а потім повернемо до вино-горілчаного магазину, де купимо вина. За цей час я все розповім.

— Ти ведеш таємне життя, про яке я не здогадувалася? — запитала Делла, посміхнувшись. — Джеймс Бонд у старості?

* * *

Лем Джонсон учора відкрив тимчасовий штаб у напрочуд тісному кабінеті суду Санта-Барбари з одним-єдиним вузеньким вікном. Стіни було пофарбовано у темний колір, а лампа вгорі світила так тьмяно, що в кутках було повно тіней, схожих на недоладні опудала. Орендовані меблі складалися з речей, списаних з інших офісів. Він працював у цьому кабінеті після вбивства Гокні, але потім на якийсь час покинув його, усвідомивши, що тут йому більше нема чого робити. Тепер, сподіваючись, що Ділворт виведе його на Корнеллів, Лем відкрив тісний польовий штаб, під’єднав телефони і взявся чекати на результати.

Крім нього, в кабінеті сидів також його помічник Джим Ванн — занадто чесний молодик двадцяти п’яти років із загостреним почуттям обов’язку.

У цей момент Кліфф Соамз керував групою із шести чоловік, які працювали у різних точках району, і водночас координував стеження за Гаррісоном Ділвортом, з цією метою залучивши ще й береговий патруль та охорону. Хитромудрий стариган, вочевидь, помітив стеження, тому Лем очікував, що він спробує відірватися від агентів, щоб на самоті зателефонувати Корнеллам. Найлогічнішим способом відірватися від хвоста для Гаррісона було спробувати вийти в океан, пропливти вздовж узбережжя, на човні прокрастися десь до берега і зателефонувати Корнеллу, перш ніж переслідувачі зможуть засікти його. Проте як здивується Ділворт, коли побачить, що в затоці на нього чекає місцевий патруль, а на морі супроводжуватиме катер берегової охорони.

О третій сорок зателефонував Кліфф і доповів, що Ділворт і його подруга сидять на борту «Фіорітури», насолоджуючись фруктами й вином, ділячись спогадами і час від часу сміючись.

— З того, що ми почули за допомогою направлених мікрофонів і побачили, я можу виснувати, що вони не збираються нікуди втікати, хіба що в ліжко. Хтиві пенсіонери!

— Не зводь із них очей, — наказав Лем. — Я їм не довіряю.

Потім зателефонував агент із групи, яка таємно проникла в будинок Ділворта через кілька хвилин після його від’їзду, але там не виявилося жодних доказів, пов’язаних із Корнеллами чи собакою.

Минулого вечора в офісі Ділворта провели ретельний обшук, але там також