Читати книгу - "Хранителі"

нічого не знайшли. У роздруківці його телефонних дзвінків номера Корнеллів не було. Якщо Ділворт і телефонував їм, то тільки з таксофону. Вивчення виписок з його картки Американської телефонно-телеграфної компанії теж не дало результату; якщо Ділворт і телефонував з таксофону, то за рахунок Корнеллів, щоб замести сліди. А це вже було зле: вочевидь, Ділворт був дуже обачний навіть до того, як помітив за собою стеження. * * *

В суботу Трейвіс стривожився, чи Ейнштейн, бува, не застудився, і весь день спостерігав за псом. Проте ретривер лише кашлянув кілька разів, а загалом виглядав цілком здоровим.

Цього дня транспортна компанія доставила десять великих коробок із готовими полотнами Нори, які вона залишила у Санта-Барбарі. Кілька тижнів тому за допомогою зворотньої адреси свого друга, щоб неможливо було встановити його зв’язок із Норою Еймс, Гаррісон Ділворт надіслав їй картини.

Зараз, розпаковуючи полотна і розкидаючи паперові обгортки по всій вітальні, Нора почувалася піднесено. Трейвіс знав, що вона багато років жила тільки творчістю, і здогадувався, що вона не лише радіє возз’єднанню зі своїми картинами, а й готова з новими силами зайнятися живописом у своїй студії.

— Ти не хочеш зателефонувати Гаррісону і подякувати? — запропонував Трейвіс.

— Так, звісно! — промовила Нора. — Але спочатку давай розпакуємо всі роботи і глянемо, чи з ними все гаразд.

* * *

Розташувавшись на причалі та вдаючи із себе власників яхт чи рибалок, Кліфф Соамз із агентами слідкували за Ділвортом та Деллою Колбі, одночасно прослуховуючи їхні розмови за допомогою направлених мікрофонів. На океан спускалися сутінки, а це означало, що Ділворт може вийти в океан. Запала ніч, але юрист із подругою так і не зрушили з місця.

Через півгодини після того, як стемніло, Кліфф Соамз втомився грати роль рибалки, котрий ловить рибу з корми двадцятиметрової спортивної яхти «Чой Лі», яку було пришвартовано за чотири причали від Ділворта. Він спустився в кабіни стерничого і стягнув навушники з голови Генка Горнера — агента, котрий на самоті за допомогою направленого мікрофона прослуховував розмову Гаррісона та Делли.

«…А пам’ятаєш, як Джек орендував риболовне судно в Акапулько…»

«…Ага! Вся команда була схожа на піратів…»

«…ми гадали, що нам переріжуть горлянки і викинуть в море…»

«…але виявилося, що то студенти-богослови…»

«…вони готувалися стати місіонерами… а Джек сказав…»

Повернувши Генку навушники, Кліфф промовив:

— Досі обмінюються спогадами!

Інший агент кивнув. У кабіні було темно, бо світилася лише невеличка, прикрита блендом лампочка над штурманським столом, яку Генк ввімкнув раніше, і в цьому тьмавому світлі його постать здавалася незвично видовженою.

— І так весь день. Принаймні їм є, що згадати.

— Я сходжу в гальюн, — утомлено промовив Кліфф. — Скоро буду.

— Можеш там сидіти хоч десять годин. Вони нікуди не збираються.

Кліфф повернувся через кілька хвилин. Генк Горнер зняв навушники і промовив:

— Вони пішли в каюту.

— Щось задумали?

— Не те, на що ми сподівалися. Зараз будуть трахатися.

— Ох…

— Кліффе, ну його нафіг, я не хочу цього слухати.

— Треба слухати, — наполягав Кліфф.

Генк одягнув один навушник.

— Ну його нафіг! Вони роздягають одне одного. Вони мені в дідуся і бабусю годяться. Який сором!

Кліфф зітхнув.

— Затихли, — продовжив Генк, незадоволено спохмурнівши. — В будь-яку мить почнуть стогнати, Кліффе.

— Слухай, — наполягав Кліфф.

Він узяв легку куртку зі столу і вийшов на палубу, щоб не чути цього.

Кліфф усівся на стільці на кормі й знову взяв вудочку.

Зважаючи на прохолоду, Кліфф одягнув куртку, але загалом ніч була чудовою. У чистому, свіжому повітрі відчувався аромат океану. Небо сяяло зорями, хоча місяць ще не зійшов. Хвилі заспокійливо билися об сваї і корпуси пришвартованих яхт. Десь на іншому боці затоки з якоїсь яхти долинали пісні про кохання 40-х років. Хтось завів двигун — пух-пух-пух, — і це додало романтики. Кліфф замріявся про те, як добре було би мати власну яхту й вирушити в круїз південною частиною Тихого океану — туди, де тільки острови і пальми…

Раптом тихий звук двигуна переріс у гарчання. Кліфф зрозумів, що то «Фіорітура». Він зірвався зі стільця, упустивши вудочку, і побачив, що Ділворт зухвало і швидко розвертає свою яхту біля причалу. Кліфф аж ніяк не очікував, що вона зможе так швидко рухатися з прибраними вітрилами. На яхті стояли допоміжні двигуни, й агенти були до цього готові, проте все одно це стало несподіванкою. Кліфф побіг до кабіни.

— Генку, набери береговий патруль! Ділворт утікає.

— Але вони у пастці.

— Чорта з два!

Кліфф вибіг на ніс і побачив, що Ділворт уже встиг розвернути свою «Фіорітуру» і несеться до виходу із затоки. На кормі яхти і біля стерна не було ліхтарів, світила лише невеличка лампа на носі. Ділворт дійсно хотів відірватися від них.

* * *

Трейвіс і Нора розпакували всі сто полотен. Деякі з них вони повісили на стіни, а інші віднесли до студії і зараз