Читати книгу - "Пробуджені фурії"

побрела залитою сонцем пристанню, час від часу зазираючи через край у бульйон за бортом. Пізніше я бачив, як вона говорила з Кої, але на решту подорожі до Шегешвара вона дала мені спокій.

Як пункт призначення ферма не дуже вражала. Вона зринала з поверхні Обширу, найбільше нагадуючи скупчення напівзатоплених гелієвих дирижаблів, що плавали навколо ще однієї тюкувальної станції у формі підкови. Насправді, до епохи комбайнів, це місце таки служило незалежною пристанню для обробки бела-трави, але на відміну від інших станцій, на яких ми зупинялися, вона не продалася прийдешнім корпоративним гравцям і знелюдніла за одне покоління. Радул Шегешвар успадкував її голі кістки на сплату частини ігрового боргу, і навряд чи дуже зрадів, коли побачив свій виграш. Але він приставив це місце до роботи, переобладнав розвалену станцію в акцентовано старовинному стилі й поширив комплекс на все те, що раніше було комерційною гаванню, використавши передову технологію мокрого бункера, втілену руками військового підрядника, який заборгував Шегешварові послугу. Тепер комплекс міг похизуватися невеликим ексклюзивним борделем, елегантним казино, а також повнокровним серцем усього цього місця, закладом, що наділяв відвідувачів такими дрижаками, що їх не відтвориш у більш урбаністичному середовищі — ямами для боїв.

До нашого прибуття тут влаштували яку-не-яку вечірку. Гайдуки пишаються своєю гостинністю, і Шегешвар тут не виняток.

Він розчистив місце на одному з накритих причалів на краю старої станції й наніс туди їжі й питва, приглушеної музики, духмяних смолоскипів зі справжньої деревини й вентиляторів, щоб ганяли болотне повітря. Вродливі чоловіки й жінки, витягнуті з борделю внизу або з Шегешварової новопештської студії голопорно, ходили між нами з повними тацями в неповних костюмах. Піт на оголених тілах виступав хитромудрими малюнками й пахтів феромонами, зіниці розчахнулися на все око від того чи іншого ейфорину, і все тонко натякало на їхню доступність. Певно, це не було бездоганним вибором для зібрання активу неоквеллістів, але Шегешвар міг утнути таке навмисне. Йому завжди бракувало терплячки на політику.

В будь-якому випадку, похмурий настрій на пристані поволі й поступово розбавився в хімічно підтримуваному забутті, яке так і не зайшло далі невиразної сентиментальної балачки. Обставини нападу на охорону Міці Гарлан у завулках Нової Канаґави, спроба викрадення й перестрілка, в яку вона переросла, були надто криваві й жорстокі, щоб можна було чекати чогось іншого. Відсутність полеглих була надто гострою, а розповіді про їхню смерть — надто гіркими.

Марі Адо, яку просмажило навпіл «Сонцеструмом», з останніх сил спромоглася піднести ручну зброю до горла й натиснути спуск.

Деніел, якого посікло вогнем осколкових бластерів.

Дівчина Андреа, що сиділа з ним на пляжі, яку розплющило, коли спецзагін підірвав двері.

Решта, кого я не знав або не пам’ятав, які повмирали, щоб Кої зміг вибратися з заручницею.

— Ви її вбили? — спитав я його в тиху мить, перш ніж він остаточно захмелів. — Ми чули випуски новин, поки йшли на південь на скатолові — підступне вбивство невинної жінки горлорізами-квеллістами — але ж Міці Гарлан могла загинути й від рук необережних штурмовиків, а заголовки все одно були б такі самі.

Він дивився в дальню частину пристані.

— Звісно, що вбив. Як і обіцяв. Вони це знали.

— Справжня смерть?

Він кивнув.

— Чого б вона не була варта. Її вже точно перечохлять з резервної копії. Сумніваюся, щоб вона втратила більше, ніж сорок вісім годин життя.

— А наші втрачені?

Кої прикипів поглядом до протилежного боку тюкувального причалу. Він ніби бачив Адо й інших, що стояли десь там у світлі смолоскипів — похмурі привиди на бенкеті, яких не могла приховати ніяка кількість алкоголю чи таке.

— Адо встигла випарувати свою пам’ять. Я сам бачив це. Решта ж. — Він ніби легенько здригнувся, може, від вечірнього вітерцю, що дув з Обширу, а може просто знизав плечима. — Не знаю. Можливо, їх захопили.

Жодному з нас не захотілося доводити це припущення до логічного закінчення.

Якщо Аюра заволоділа пам’ятями, їхні власники тепер були замкнені у віртуальних камерах для допиту, катовані — якщо треба, то до смерті — а тоді перезавантажені в той самий конструкт, після чого процес починався заново, повторюючись, поки допитувані не видавали все, що знають, і, можливо, ще й після того — задля помсти за те, що вони наважилися зробити з членом Перших родин.

Я проковтнув решту напою, і від його міцності моїми плечима й хребтом пробігла дрож. Я підняв порожню склянку до Кої.

— Сподіваймося, що воно було того варте.

— Так.

Опісля я з ним не балакав. Загальна течія гулянки понесла його за межі досяжності, а я застряг у кутку з Шегешваром. У нього на кожній руці висіло по косметично прекрасній блідавій жінці, вбраній в однакові переливчасті бурштинові мусліни, як пара ляльок черевомовця в натуральну величину.

— Добре гуляєш?

— Ще ні, — я взяв печиво з таке й куснув його. — Але скоро буду.

Він легенько всміхнувся.

— Тебе важко вдовольнити, Таку. Хочеш, може, піти й посміятися зі своїх друзів у загонах?

— Не зараз.

Я мимохіть глянув на лагуну, заповнену бульками, в яких містилися ями для двобоїв болотяних пантер. Я добре знав туди дорогу, і навряд чи хтось би мене спинив, але в ту мить воно не дуже багато для мене значило. Крім того, десь минулого року я виявив, що коли жерці вмирали й переносилися в тіла пантер, моя радість від їхніх страждань зсихалася до холодного й незадовільно відстороненого інтелектуального усвідомлення. Дивитися на велетенських, мокрогривих створінь, які шматували і гризли одне одного в ямах, і продовжувати бачити людей, яких я підняв із мертвих заради покарання, було неможливо. Якщо психохірурги мали рацію, то їх узагалі вже не було в жодному справжньому сенсі. Можливо, основна людська свідомість давно зникла, зжерта чорною крикливою навіженістю ще в перші кілька днів.

Одного душного, імлистого від спеки полудня я стояв на трибуні з крутими ярусами над однією з ям, оточений галасливою юрбою, що поскакувала на ноги й тупцяла на місці, і відчув, як відплата розмилюється в моїх руках, розчиняється і вислизає, коли я намагаюся міцніше її вхопити.

Опісля я більше туди не ходив. Лиш передавав Шегешвару викрадені кортикальні пам’яті й залишав йому робити решту.

Тепер він у світлі смолоскипів здивовано поглянув на мене.

— Ну гаразд. Може, тебе зацікавить командний спорт? Скажімо, спустимося до гравітаційної зали з оцими красунями, Ілією і Маюмі?

Я глянув на двох виряджених жінок і отримав від кожної покірну усмішку. Жодна з них нібито не вдалася до хімії, але я