Читати книгу - "Містична річка"

202
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128
Перейти на сторінку:
вони стоятимуть на хіднику й святкуватимуть заснування їхньої вулиці. І коли смерть Кейті знову пригнітить їх увечері, і їхні тіла обвиснуть під її тягарем, вони принаймні згадуватимуть про свою полуденну розвагу, вона трохи полегшить їхнє горе. Це буде початок одужання. Усі вони усвідомлюватимуть, що принаймні протягом кількох годин пополудні спізнали якоїсь втіхи.

Він відійшов від вікна, бризнув теплою водою собі на обличчя й намастив щоки та горло кремом для гоління. Коли вже голився, йому раптом спало на думку, що він — чоловік порочний. Але земля не розкололася через це, серце не вискочило йому з грудей. Лише миттєве усвідомлення, що доторкнулося своїми м’якими пальцями до його грудей.

Отож я такий.

Він подивився в дзеркало й не відчув майже нічого. Він любить своїх дочок і дружину. А вони люблять його. Він знаходить певність у них, цілковиту певність. Мало чоловіків — мало людей — можуть так сказати.

Він убив чоловіка за злочин, якого той, з усього знати, не вчиняв. Хоч це й погано, він майже не відчував жалю. І вже давно він убив іншого чоловіка. І він утопив обидва трупи, й обидва поринули в глибини Містичної річки. Він щиро любив обох тих чоловіків — Рея трохи більше, ніж Дейва, але любив їх обох. Проте обох він і вбив. Із принципу. Стояв на кам’яному парапеті над річкою й дививсь, як обличчя Рея побіліло й занурилось під воду, мертве, проте з розплющеними очима. І за всі ці роки він не відчував особливої провини за те, що вбив свого найближчого друга, хоч і переконував себе, що відчуває. Та хай там як, те, що він називав провиною, фактично було поганою кармою, яка дасть розплату за те, що він убив друга або когось дуже близького. І смерть Кейті, припускав він, була якраз справдженням цієї дуже поганої карми. Якщо уважно подивитися на це, то вбивство його улюбленої доньки справді було не чим, як справдженням карми, — Рей повернувся через лоно своєї дружини й убив Кейті, не маючи іншої причини, крім карми.

А Дейв? Вони протягли ланцюг через отвори в шлакобетонних блоках, туго обв’язали його навколо Дейвового тіла й скріпили обидва кінці ланцюга. Потім напружилися, підняли тіло на дев’ять дюймів і перекинули його через облавок човна. Джиммі виразно бачив образ малого Дейва, а не дорослого, який ліг на дно річки. Хто напевно знає, де саме він тепер лежить? А проте він там, на дні Містичної річки, лежить і дивиться вгору. Лишайся там, Дейве, лишайся там.

Правда полягала в тому, що Джиммі зроду не відчував великої провини за будь-які свої вчинки. Щоправда, він домовився з одним зі своїх нью-йоркських приятелів, що той кожного місяця надсилатиме Гаррісам по п’ятсот баксів, але на це його штовхнуло не почуття провини, а ділова логіка — доки вони думатимуть, що Правильний Рей живий, вони не стануть розшукувати його. Але тепер, коли Реїв син у в’язниці, нехай воно западеться, він перестане надсилати гроші. Використає їх на щось добре.

На сусідів, постановив він. Він використає ці гроші, щоб захистити своїх сусідів. І, дивлячись на себе в дзеркало, він вирішив, що міркує слушно, — це його люди. Відтепер він володітиме ними. Він жив брехнею протягом тринадцятьох років, удаючи, що думає, як добропорядний громадянин, тоді як бачив навколо себе безліч утрачених можливостей. Вони хочуть побудувати тут стадіон? Чудово. Поговорімо про робітників, яких ми можемо надати. Ні? Тоді окей. Ми пильно стежитимемо за вашими машинними хлопцями. Остерігайтеся пожежі або чогось іще гіршого.

Він посидить із Велом та Кевіном і поговорить про їхнє майбутнє. Їхню територію треба буде розчистити. А як бути з Боббі О’Доннелом? Його майбутнє, вирішив Джиммі, не уявляється йому таким безхмарним, якщо він вирішить і далі стовбичити біля Східного Бакінгема.

Він закінчив голитися й ще раз подивився на себе в дзеркало. Він порочний? Що ж, нехай так і буде. Він може з цим жити, відчувати любов у своєму серці й мати впевненість у собі. Буває й гірше.

Він одягся й пройшов через кухню, відчуваючи, що чоловік, яким він прикидався всі ці тринадцять років, щойно був змитий у зливальницю разом із брудною водою. Він чув, як його доньки кричать і сміються, певно, Велів кіт не перестає їх лизати, і він подумав: «Чоловіче, що може бути приємнішим за ці звуки?»

На вулиці Шон і Лорен знайшли собі місце перед кафетерієм «Нейт і Ненсі». Нора спала в своєму візку, який вони поставили під накриття. А самі, прихилившись до стіни, їли морозиво. Шон дивився на свою дружину й думав, чи все тепер у них буде гаразд. Чи не наробила річна розлука надто багато шкоди, чи не розчавила їхнє кохання та всі ті чудові роки, які вони прожили в шлюбі до того розладу, яким відзначилися останні два? Проте Лорен узяла його за руку та стиснула її, і, подивившись униз на свою донечку, він подумав, що її треба боготворити, що це маленька богиня, яка заповнить усе його єство.

Через парад, який проходив перед ними, Шон побачив Джиммі й Аннабет Маркус. Їхні дві гарненькі доньки сиділи на плечах Вела й Кевіна Севіджів. Дівчатка махали руками кожній платформі й кожному відкритому автомобілеві, які пропливали повз них.

Двісті шістнадцять років тому, як знав Шон, на берегах каналу збудували першу в’язницю, яка згодом дала свою назву каналові. Першими поселенцями в Бакінгемі стали тюремники та їхні родини, дружини та діти чоловіків, які сиділи в тюрмі. Миритися їм було нелегко. Коли ув’язнені виходили на волю, вони часто бували надто стомлені або надто старі, щоб переселятися кудись далеко, й Бакінгем незабаром став відомий як звалище всіляких покидьків. Салуни виникали як гриби на цій авеню та в її брудних провулках, і тюремники переселилися на пагорби, побудувавши там свої оселі, тож вони знову могли дивитися згори вниз на людей, яких колись охороняли. У 1800-х роках почався бум тваринництва й там, де тепер автострада, розмістилися тваринницькі ферми, худобу підвозили до самої Сідней-стрит для пішого переходу до центру дороги, на якій нині був парад. І покоління колишніх арештантів та робітників на різницях і їхніх нащадків протягли район Низини до того місця, куди підганяли худобу. В’язницю закрили внаслідок якогось забутого реформістського руху, й тваринницький бум закінчився, а салуни будували й далі. Потім накотилася хвиля ірландських іммігрантів, після неї вдвічі більша хвиля італійців, збудували підземку, й місцеві

1 ... 127 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містична річка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Містична річка"