Читати книгу - "Містична річка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лорен прихилилася до нього, її голова була під його підборіддям. Шон відчував її сумнів, але і її потребу відновити віру в нього. Вона промовила:
— Ти був дуже наляканий, коли той хлопчисько націлив на тебе пістолет?
— Сказати правду?
— Скажи.
— Злякався так, що мало в штани не наробив.
Вона витягла свою голову з-під його підборіддя й подивилася на нього.
— Ти серйозно?
— Так, — сказав він.
— А ти подумав про мене?
— Подумав, — відповів він. — Я подумав про вас обох.
— І що ти подумав?
— Про те, що відбувається тут тепер.
— Про парад і таке інше?
Він кивнув головою.
Вона поцілувала його в шию.
— Ти нахабно брешеш, мій любий, але мені приємно тебе слухати.
— Я не брешу, — сказав він. — Повір мені, я не брешу.
Вона подивилася вниз на Нору.
— У неї твої очі.
— І твій ніс.
Не відриваючи погляду від дитини, вона промовила:
— Я сподіваюся, це їй допоможе.
— Я теж.
Він поцілував її.
Вони прихилилися до стіни разом, дивлячись на потік людей, що проминав їх по хіднику, а потім перед ними несподівано виникла Селеста. Шкіра в неї була бліда, а волосся всипане лупою. Вона смикала свої пальці, ніби хотіла виламати їх із суглобів.
Вона кліпнула очима й подивилася на Шона.
— Привіт, поліціянте Дівайн.
Шон подав їй руку, бо, здавалося, вона впаде, якщо хтось її не підтримає.
— Привіт, Селесто. Називайте мене Шон. Так буде краще.
Вона потисла йому руку. Її долоня була клейка, пальці гарячі, й вона відразу опустила руку.
— Це Лорен, моя дружина, — сказав Шон.
— Добридень, — мовила Лорен.
— Добридень.
Якусь мить ніхто не знав, що казати. Вони стояли напружені, чужі одне одному, а потім Селеста подивилася через вулицю, й Шон простежив за її поглядом до Джиммі. Той стояв там, обнявши Аннабет, обоє вони сяяли, як сьогоднішній день, оточені друзями та родичами. Либонь, вони були певні, що більше нічого не втратять.
Очі Джиммі ковзнули повз Селесту й зустрілися з Шоновими. Він кивнув йому головою, й Шон кивнув у відповідь.
Селеста промовила:
— Він убив мого чоловіка.
Шон відчув, як Лорен застигла навпроти нього.
— Я знаю, — сказав він. — Я ще не можу цього довести, але я знаю.
— Але ви доведете?
— Що?
— Доведете, що він його вбив? — запитала вона.
— Я спробую, Селесто. Присягаюся Богом.
Селеста подивилася на авеню й пошкрябала собі голову з ледачою люттю, ніби хотіла вишкрябати з неї воші.
— Останнім часом у мене щось діється з головою, — сказала вона. — Це смішно, але я неспроможна мислити. Неспроможна, та й годі.
Шон простяг руку й доторкнувся до її зап’ястка. Вона подивилася на нього своїми дикими й немолодими очима. Схоже, вона чекала, що він уріже їй ляпаса.
— Я можу рекомендувати вам лікаря, Селесто, він намагається лікувати тих, хто втратив близьку людину внаслідок жорстокого злочину.
Вона кивнула головою, хоч його слова, схоже, анітрохи її не втішили. Її зап’ясток випав з його руки, і Селеста знову стала смикати свої пальці. Помітивши, що Лорен спостерігає за нею, вона подивилася вниз на свої пальці та опустила руки. Потому знов підняла їх, склала на грудях і підсунула долоні під лікті, неначе хотіла не дати їм відлетіти геть. Шон помітив, як Лорен усміхнулася до неї слабкою, стриманою усмішкою, усмішкою смиренного співчуття, і з подивом завважив, що Селеста відповіла їй власною невеселою усмішкою, вдячно закліпавши очима.
Раптово він відчув любов до своєї дружини, таку, якої не відчував ніколи раніше, приголомшений її спроможністю негайно виявляти спорідненість із пропащими душами. І подумав, що це він зіпсував їхнє подружнє життя, надто часто проявляючи своє поліційне его та свою зневагу до вад і слабкостей людей.
Шон простяг руку й доторкнувся до щоки Лорен. Цей жест примусив Селесту відвернутися.
Вона споглянула на авеню, де саме проїздила платформа у формі бейсбольної рукавиці, заповнена спортсменами в футболках, наймолодші з них весело вимахували руками, мало не божеволіючи від захвату.
Щось у цій композиції не сподобалося Шонові, можливо, форма бейсбольної рукавиці, що, здавалося, не була приємною для дітлахів, хоч і щільно огортала їх, але діти забували про все, регочучи, мов божевільні.
За винятком одного хлопця. Він був сумний і дивився кудись униз на колеса своєї платформи. Шон відразу його впізнав. Син Дейва.
— Майкле! — Селеста замахала йому руками, але він не оглянувся назад. Він не відривав очей від коліс, хоч Селеста погукала його знову. — Майкле, любий! Подивись на мене! Подивися, Майкле!
Платформа поїхала далі, Селеста все гукала й гукала, а її син не хотів дивитись на неї. Шон міг бачити юного Дейва в плечах хлопця, в його опущеному підборідді, в його майже делікатній дитячій вроді.
— Майкле! — гукала Селеста.
Вона знову стала смикати свої пальці й зійшла з узбіччя.
Платформа проминула їх, але Селеста переслідувала її, проштовхуючись крізь натовп, махаючи руками й вигукуючи синове ім’я.
Шон відчув, як Лорен лагідно торкнулася його руки, і знову подивився через вулицю на Джиммі. Навіть якщо довіку доведеться шукати доказів його провини, він не відступиться. Ти бачиш мене, Джиммі? Ну ж бо, поглянь на мене ще раз.
І голова Джиммі обернулася. Він усміхнувся Шонові.
Шон підняв руку, виставивши вперед указівний палець, а великим пальцем зобразивши щось на зразок пістолетного курка. Відтак натиснув на гачок і вистрелив.
Усмішка Джиммі поширшала.
— Хто ця жінка? — запитала Лорен.
Шон подивився на Селесту, як вона дрібушила поруч лінії людей, що маршували в параді, стаючи дедалі меншою в міру того, як платформа віддалялася по авеню. Її пальто лопотіло за нею.
— Вона втратила чоловіка, — промовив Шон.
І він подумав про Дейва Бойла й пожалкував,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містична річка», після закриття браузера.