Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

теж свідчить про цікаву річ. Фараон не послуговується магією, щоб відвернути кризу, читачеві, так би мовити, відкривається кухня й «таємниця» економічної політики, яка полягає в розумній реакції на наявну інформацію.

194

І хоча зразки таких пророцтв ми знайдемо на різних етапах історії, детально проблему самовикону-ваних пророцтв першим описав соціолог Роберт К. Мертон у книзі Social Theory and Social Structure.

195

Я не хочу сказати, що, наприклад, політологи не цікавляться майбутнім. Відмінність у тому, що економісти набагато більше переконані в своєму вмінні точно передбачити майбутній розвиток. До того ж розробляти довгострокові прогнози їх спонукає той факт, що на основі цього приймається велика кількість різних рішень на всіх рівнях економіки. Відповідно до цього планується забезпечення держав, фірм, домашніх господарств.

196

І навіть більше, цю важливу таємницю довірили не євреям, а фараонові. А фараон, зрештою, завдяки цій далекоглядності суттєво зміцнив своє становище, підкорив сусідні народи (сини Йосипа тому приклад) та фінансово й політично виріс, оскільки в часи голоду продавав зерно чи обмінював його на землю.

197

Плеяду таких прикладів можна знайти при захоплення землі обітованої в Книзі чисел від розділу 31 і далі.

198

Тут як основний приклад можна вказувати період королювання Давида й Соломона. Див., напр., 2 Хроніки, 9 розділ.

199

Повторення Закону 7:12-16. Інший приклад, напиклад, з Книги Вихід 23:25: «І будеш служити ти Господеві, Богові своєму, і Він поблагословить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворобу».

200

Вихід 22:21-23.

201

2 Царів 13:1-3. Лише для повноти даних, ізраїльський цар Єровоам ІІ був дуже успішним економічно, хоч і був безбожником: «І робив він зле в Господніх очах» (2 Царів 15:9). Проте економічну успішність Біблія коментує хіба що цими словами: «Господь побачив Ізраїлеву біду, ... і споміг їх рукою Єровоама, Йоашового сина» (2 Царів 14:26, 27).

202

Ми зараз не розбиратимемо причини, чому не було дотримано правил. Пояснень напрошується багато, серед економічних ми можемо зазначити теорію ігор, згідно з якою на індивідуальному рівні часто доцільніше не дотримуватися правил, зловживати довірою та правилослухняністю інших, однак на суспільному рівні це призведе до загального спаду благополуччя. Див. більше: T. Sedlacek. Spontaneous Rule Creation.

203

Приповісті 11:31. Інший приклад, яких безліч у Старому Завіті: «Ручаюсь: не буде невинним лихий, а нащадок правдивих захований буде» (Приповісті 11:21). До того ж у євреїв навіть не було чітко сформованої персоніфікації зла, диявола, це теж приходить вже з появою християнства. На жаль, ми не можемо в межах цієї книги детально розбирати єврейську етику. Втім, очевидно, що добро й зло були атрибутами Господа. «Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!» (Ісая 45:7). Ще один дуже цікавий приклад можна знайти в порівнянні двох книг, які описують абсолютно одну й ту ж подію. У першій книзі Хроніки 21:1 з’являються рядки: «І повстав сатана на Ізраїля, і намовив Давида перелічити Ізраїля». А в іншій книзі та сама подія описується іншими словами: «І знову запалився Господній гнів на Ізраїля, і намовив сатана Давида проти них, говорячи: Іди, перелічи Ізраїля та Юду!» (2 Самуїлова 24:1).

204

Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 150.

205

Малахії 3:9-12. Цей напрям можемо відчитати в багатьох місцях Старого Завіту. Як приклад можемо навести: «Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вихід 20:5,6).

206

Як влучно називає Ян Пейн у своїй книзі «Звідки зло?» на с. 69. При подальшому розмежуванні хасидської традиції та профетичних шкіл ми посилаємося на Геґеля. Judentum und Hellenismus, 310-381a, 394-453.

207

Якщо не брати до уваги «змія» зі сюжету про сад Едем, де змій все одно не є повним еквівалентом Сатани. А окрім цього, в Старому Завіті Сатана прямо згадується лише одного разу, до того ж дуже коротко (у книзі Малахії). Порівняйте з кількістю згадок цього слова в Новому Завіті. Роберт Мюшамбле, автор серйозної історичної студії «Історія диявола», навіть стверджує, що «Сатана ще з часів середньовіччя беззаперечно належить до матеріалу, з якого тчеться історія Європи, він дотичний до всіх великих перетворень у суспільстві... Він презентує протилежну сторону нашої культури, досконалу антитезу великих ідей...». У контексті впливу диявола на історію ми процитуємо цю книгу ще раз. Коли Мюшамбле описує твір відомого автора Даніеля Дефо «Політична історія диявола», він пише: «[Даніель Дефо] разом з Локом і Гумом ще до Канта проклали дорогу новому визначенню диявола — рушійний важіль історії». (Muchembled Robert. Une histoire du diable. 2002).

208

Книга Йова, 1:8-11.

209

Книга Йова, 19:6. Інші дорікання та докази невинності Йова див.: Йов 31:1-40.

210

Книга Йова, 13:15.

211

Еклезіяст, 8:14.

212

Псалм 72:2-5.

213

У кінці книги Йов отримує назад своє ім’я (І Господь привернув Йова до першого стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє. Йов 42:10), проте проходження через усі страждання (заради «винагороди») досить складно назвати хорошим кшефтом, і це точно не мета цієї книги. Винагорода завжди була лише бонусом, і аж ніяк не розрахунком.

214

Що стосується зла, то цікавий погляд на відмінності між злом (incoming) та злом (outgoing) пропонує Сократ: у діалозі Платона «Федон» заарештований Сократ відмовляється від утечі з в’язниці й приймає смертну кару в вигляді отрути з цикути, болиголова. Він радше дозволить заподіяти зло собі, ніж сам наважиться на крок, який вважає неправильним, а саме