Читати книгу - "Пробуджена Енея"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
7. Штучне цілеспрямоване вихолощення етнічної специфіки з духовно-культурної сфери, викликало стихійний етнічний протест за принципом самозбереження націй – своєрідну компенсацію за деетнізацію, що проявило себе у вигляді народних спроб відродити свої власні витокові релігії (рідну віру).
8. Поняття, виражене словом “рідна” в його застосуванні до того чи іншого народу, є тотожним поняттю “етнічна”; отже, рідна віра (етнічна релігія) – це автохтонна система світогляду, культу та обрядовості даного народу.
9. Відродження рідних релігій серед багатьох європейських народів – нова якісна ознака ідеології радикально Правих рухів у Європі, альтернативна глобалізації і “новому світовому порядку”.
10. Традиційні язичницькі (автохтонні) релігії є невід’ємною складовою частиною національної культури і мають бути включені у загальнодержавні програми етнокультурного відродження та отримати державну підтримку.
11. Природно, що всі народи відмінні між собою, – саме тому етнорелігійний ренесанс позначений багатоманітністю. Кожен етнос з його рідним мікрокосмом є лише цеглинкою в космічній структурі макрокосму; він по-особливому віддзеркалює та інтерпретує макрокосм, що виявляється в якісній різноманітності і унікальності кожної з етнічних традицій.
12. Етнорелігії (язичництво) – природний генератор духовного життя етносів і упорядник їхнього життєвого простору та морально-звичаєвих відносин, де гарантом цілісності етнічної спільноти виступає сама етнічна група з її усталеними етнічними звичаями і цінностями Роду.
13. Феноменальність рідної віри полягає в тому, що вона консервує, а за сприятливих умов – самовідтворює власні етнічні цінності: таке відтворення може відбуватися у підсвідомості носіїв власної етнічної культури як своєрідне “пригадування” окремими представниками колективного досвіду своїх предків.
14. Зв’язки, що об’єднують людей в етноси, поширюються не лише в просторі (Рідна Земля), але і в часі (традиції Предків і їх розвиток нащадками), отже, багатотисячолітні духовні традиції, що склалися природним шляхом, мають переваги перед матеріалістичними глобальними релігійними доктринами, виявляють більшу життєздатність, і тому вони мають властивість періодично відроджуватись.
15. У процесі життя етносу його природна релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується духовними провідниками, входить в кров і плоть народу своєю обрядовістю, світоглядом, моральними нормами поведінки. Якщо розвитку етнічної релігії не перешкоджають якісь зовнішні чинники – війни, поневолення, окупації, якісь асимілятивні процеси, – то рідна віра може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі життя свого етносу, навіть на самому модерному.
16. Ототожнення віросповідної спільноти з етносом має свої позитивні якості і очевидні переваги над “плюралістичною” поліконфесійністю громадян однієї країни: єдність інтересів людини, суспільства і держави, зниження конфліктності на релігійному ґрунті, консолідація всіх державотворчих елементів.
17. Тільки маючи власну національну віру, народ здатен зберегти свою самобутність, державність, справжню незалежність, етнічну ідентичність.
18. Політеїстична віротерпимість Рідної Віри до інших етнічних релігій виявляється справжнім контрастом до монотеїстичної нетерпимості світових релігій, що звичайно, позитивно впливає на розвиток відносин з сусідніми народами. Цінність політеїзму можуть зрозуміти лише ті вчені, державні діячі та всі громадяни, які звільняться від монотеїстичної парадигми, нав’язаної глобалістами.
19. Сьогодні етніцизм є альтернативою вульгарно-матеріалістичному розумінню суспільних процесів, обумовлених виключно соціально-економічними мотивами. Всеохоплююче проникнення етнічної ідентичності в усі сфери суспільного життя свідчить про домінування етнічних цінностей над “класовими” та економічними.
20. Глобальні “ідеологи” не можуть не розуміти загрозу їхнім планам з боку етнічних релігій. Ними вже розробляються методи протидії етнічному прозрінню. Головна їхня методика – підміна природних цінностей, спотворення чи вихолощення основного їх змісту. Вони розробляють власні ідеологічно-релігійні сурогати, які прищеплюють у середовище вже пробуджених етніків. Такими новотворами є “інглінги”, “вєдісти”, “ньюейджери”, “мертвоводники”, “віртуальні язичники” та інші квазірелігії, створювані різними спецслужбами. Держава має розробити систему захисту від подібних лжепророків і новітніх лжевчень.
21. Етнічна релігія: прогноз і перспективи розвитку. Виходячи з того, що здатність до переосмислення духовних вартостей притаманна, насамперед, людям з високим потенціалом етнічної самосвідомості та достатнім загальноосвітнім рівнем, – у недалекому майбутньому можемо очікувати поступового утвердження етнорелігії як елітарної (аристократичної) духовної культури, повністю очищеної від християнських пережитків.
22. Далі, згідно закономірностей окреслених Ю. Еволою, природним чином сформується суспільна ієрархія нового постхристиянського суспільства. Етнічна релігія створить світ власних цінностей, які виявлять свої очевидні переваги над догмами відживаючих, нівелюючих особу і етнічний колектив, релігій. Ці етнорелігійні цінності стануть престижними завдяки своїм ідеалам, естетиці, стилю життя, людським якостям.
Список використаної літератури
1. Абаев В. Культ семи Богов у скифов // Древний мир. – М., 1962.
2. Авдеев В. Генетический социализм // Наследие предков. – 1997. – № 4.
3. Авдеев В. Расовое мышление древних греков // Наследие предков. – 1999. – № 6.
4. Авдеев В. Б. Расология. Наука о наследственных качествах людей. – М.: Белые альвы, 2005. – 528 с., илл.
5. Авдеева И. Эпоха постмодерна // Наследие предков. – 2000. – № 8.
6. Аверинцев С. С. Теология // Философская энциклопедия. – М., 1970. – Т. 5. – С. 611.
7. Академічне релігієзнавство / За наук. Ред. Професора А. Колодного. – К., 2000. – 864 с.
8. Аксаков Н. П. Всеславянство. – К.: ООО “Издательство Аратта”, 2004. – 188 с.
9. Аничков Е. Язычество и древняя Русь. – СПб., 1914.
10. Антихрист: Антология. – М., 1995.
11. Антонович В. Чари на Україні. – Львів, 1905.
12. Араратская мифология (Священные предания Арарата). – Второе дополненное издание. – Пер. Э.Тадевосян. – Издатель: Языческая община “Арорди”. – Ереван, 2004. – 76 с.
13. Артхашастра или наука политики. – пер. с санскрита, изд. подготовил В. И. Кальянов. – М.: Наука, 1993. – 795 с.
14. Архів ОРУ (Релігійний центр Об’єднання Рідновірів України) // Приватне зібрання Г. Лозко.
15. Архів професора В. Шаяна // Канадський Державний Архів, фонд МG 31 H 100.
16. Арутюнов С. С. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. – М., 1989.
17. Асов А. Мифы и легенды древних славян. – М.: Наука и религия, 1998. – С. 320.
18. Атеней. Русский международный журнал. – 2001–2005. – № 1–6.
19. Атхарваведа. Избранное / Перевод, комментарий и вступительная статья Т. Я. Елизаренковой. – М., 1976. – 406 с.
20. Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу: В трех томах. – М., 1994.
21. Бабич Я. Ведичний світогляд: до питання подальшого розвитку // Рідна Віра – духовна сутність слов’ян. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2005. – С. 38–42.
22. Бабосов Е. М. Структурная архитектоника культуры в условиях глобализации // Славянское вече. Материалы международной научно-практической конференции “Жизнеутверждающее мировоззрение и здоровье нации”: Минск, 13–19 декабря 2000 г. – Минск, 2002. – С. 28–32.
23. Бандрівський М. Місце петрогліфів в наскельному мистецтві Карпато-Балканського регіону // Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України. Наукова конференція. Львів, 2–3 лютого 1995. – Львів, 1995. – С. 7–10.
24. Бащу Микаел. Сказание за дъщерята на хана. – България,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пробуджена Енея», після закриття браузера.