Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

опустила на неї погляд і зрозуміла, що вона каже правду: усередині неї була ниточка яскравого срібла, були чари, що текли близько до поверхні.

— Не пускай її надто далеко, — сказала я. — А як станеш старшою, прийди та знайди мене. Я живу по інший бік Пущі.

— Ти Баба-Яга? — зацікавлено спитала вона.

— Ні, — відповіла я. — Проте її можна назвати моєю подругою.

Тепер, прокинувшись достатньо, щоб зрозуміти, де я, я негайно повернулася назад, на захід. Росьяни наді­слали вояків патрулювати кордони Пущі зі свого боку, а я не хотіла їх бентежити. Вони й досі тривожилися, коли я час від часу з’являлася з їхнього боку, навіть після того, як я повернула кількох зниклих жителів їхніх сіл, і ставити це їм на карб я насправді не могла. Усі пісні, що просочувалися з Польні, по-всякому брехали про мене, так, що це тривожило, і я підозрювала, що най­обурливіші пісні барди взагалі не доносили до мого боку долини. Якогось чолов’ягу, як я чула, кілька тижнів тому з ганьбою вигнали з корчми в Ольшанці за спробу заспівати пісню, у якій я обернулася на вовкулаку та зжерла короля.

Та моя хода все одно була легшою: зустріч із маленькою дівчинкою та її коровою частково зняла сірий тягар з моїх плечей. Я проспівала пісеньку Яги для ходіння та квапливо пішла назад, додому. Я була голодною, тож на ходу з’їла один плід зі свого кошика. Я відчувала в ньому смак лісу, текучі чари Веретена, що застрягли в корінні, гіллі та плодах; вони були просочені сонячним світлом і стали солодким соком у мене на язиці. Було в ньому й запрошення, і я, можливо, колись захочу його прийняти — якось тоді, коли я втомлюся та буду готовою до власного довгого сну. Та поки що це були всього лише двері, що стояли відчиненими на віддаленому пагорбі, друг, який махав мені здалеку, та глибоке відчуття спокою в гаю.

Кася написала мені з Ґідни; дітям велося так добре, що на краще годі було сподіватися. Сташек і досі був дуже тихим, але він устав і заговорив до магнатів, коли їх скликали на голосування, достатньо добре, щоб переконати їх коронувати себе за умови регентства його діда. Він також погодився на заручини з донькою архікнязя Варші, дев’ятирічною дівчинкою, яка, вочевидь, справила на нього чимале враження своєю здатністю доплюнути до іншого краю садової ділянки. Я трохи сумнівалася, що це може бути основою для шлюбу, та гадаю, це було ненабагато гірше за одруження з нею через те, що інакше її батько міг би спровокувати повстання.

На честь Сташекової коронації відбувся турнір, і він попросив Касю бути йому за захисницю, що викликало серйозний відчай у його бабусі. Вийшло почасти на краще, бо росьяни надіслали загін лицарів, а після того, як Кася поборола їх усіх, їм стало боязко вдиратися до нас, аби помститися за битву на Ридві. З облоги вежі втекло достатньо вояків, які несли із собою оповідки про невразливу золоту королеву-воїтельку, кровожерливу й нестрим­ну; люди ж переплутали її з Касею. Тож Росья знехотя прийняла вимогу Сташека поновити мирний договір, і наше літо закінчилося крихким миром, який дав обом сторонам час на зализування ран.

Сташек також скористався Касиним тріумфом, аби призначити її капітаном своєї гвардії. Тепер вона вчилася правильно битися мечем, щоб випадково не врізатися в інших лицарів і не збивати їх із ніг, коли всі вони проходили разом муштру. Двоє панів і один архікнязь попросили в неї її руки, і Соля, як вона обурено писала мені, теж.

Уявляєш собі? Я сказала йому, що вважаю його божевільним, а він сказав, що житиме в надії. Коли я розповіла Алоші, вона сміялася десять хвилин, зупиняючись лише, щоб покашляти, а потім вона заявила, що він зробив це, знаючи, що я відмовлюся, просто аби показати дворові, що він тепер вірний Сташекові. Я сказала, що не стану хвалитися тим, що хтось покликав мене заміж, а вона відповіла: от побачиш, він сам про це розпатякає. Звісно ж, наступного тижня мене про це запитало півдесятка людей. Мені мало не закортіло піти сказати йому, що я все ж таки піду за нього, просто аби побачити, як він зіщулюється зі страху, та я надто сильно боялася, що він через якусь причину вирішить довести цю справу до кінця і знайде якийсь спосіб не відпустити мене.

Алоші з кожним днем усе краще, та й дітям ведеться добре. Вони щоранку йдуть разом купатися в морі; я йду з ними та сиджу на березі, але плавати вже не можу — просто йду на самісіньке дно, а дотик солоної води до шкіри мені страшенно неприємний, навіть якщо я просто вмочую в неї ноги. Надішли мені, будь ласка, ще глечик річкової води! Тут я постійно відчуваю легку спрагу, та й для дітей вона корисна. Якщо я даю їм ковтнути її перед сном, у них ніколи не буває кошмарів про вежу.

Цієї зими я прибуду на справжню гостину, якщо ти вважаєш, що це безпечно для дітей. Я подумала, що їм ніколи не захочеться повернутись, але Мариша запитала, чи може вона піти погратися в Наталі знову.

Сумую за тобою.

Я зробила останній чи то стрибок, чи то крок до Веретена та до галявини, де стояла моя власна маленька хатка, яку я винайняла збоку старого сонного дуба. По один бік від моїх дверей його коріння утворювало добрячу заглибину, яку я вимостила травою. Я старалася тримати там якнайбільше плодів із гаю, які могли би брати ходаки. Вона була порожнішою, ніж тоді, коли я пішла, а по інший бік від моїх дверей хтось наповнив мою скриню для дров.

Я поклала решту зібраних плодів у заглибину й на мить увійшла всередину. Прибирати в хатинці не було потреби: за підлогу правив м’який мох, а трав’яне покривало на ліжку вкладалося назад саме, без моєї допомоги, після того, як я вилізала звідти вранці. Мені було конче потрібно зайнятися прибиранням, проте згаяла цього ранку забагато часу, тиняючись беззмістовною і втомленою. Сонце переходило за зеніт, а спізнитись я не хотіла. Лише взяла свою відповідь для Касі та закупорений глек води з Веретена й поклала їх у кошик, щоб можна було віддати їх Данці, а та надіслала їх за мене.

Я повернулася на берег річки, взявши напрямок на захід, щоб нарешті вийти з Пущі. Перетнула Веретено мостом біля Заточека, у затінку високого молодого серцедерева.

Королева Пущі здійснила останній лютий наступ тоді ж, як ми із Сарканом пливли річкою, щоб знайти її, і дерева наполовину поглинули Заточек, перш ніж ми її зупинили. Коли я йшла геть від вежі, мені на дорозі зустрічалися люди, що тікали із села. Я пробігла решту шляху й побачила, що нечисленні відчайдушні оборонці ось-ось зрубають нещодавно посаджене серцедерево.

Вони залишилися позаду, щоб виграти час на втечу