Читати книгу - "Смутна доба"

умови і підписали декларацію. Зобов'язувались нести службу на Запоріжжі і стримувати козацьку стихію.

Вирішили підписати угоду, коли розійдуться козаки, які зібралися під Білою Церквою. Більше того, посилили залогу з реєстровців, що несли сторожову службу на Хортиці, спалили частину козацьких чайок.

Це була зрада козацьких інтересів, хоч Жолкевський і згодився збільшити реєстр до трьох тисяч козаків. Козаки не мали тепер права ходити на море, починати війни з турками і татарами, всі їхні чайки мали бути спалені. Водночас їм заборонили обирати гетьмана, а лише старшого, якого затверджував польський коронний гетьман.

Ці репресивні заходи викликали масове невдоволення козацтва.

Тим часом загони королевича Владислава і гетьмана Ходкевича прорвалися на російську землю. Навесні 1618 року вони підійшли до Москви, бої йшли в районі Арбатських воріт. Приступ москвичі відбили, інтервенти відкотилися до Калуги.

Королівська авантюра з лжедмитріями, що розтягнулася майже на два десятиліття, остаточно виснажила Річ Посполиту. У грудні 1618 року під Калугою було підписане тривале перемир'я, хоч до Польщі таки відійшло чимало російських земель.

Під кінець магнатам вдалося втягнути в неї Сагайдачного, і гетьман вочевидь побачив, якою непопулярною була вона між козаків. Славу, яку зажив він в останніх морських походах, особливо в 1616 році при здобутті Кафи, гетьман остаточно розгубив у московському поході.

Гетьман давно не виходив зі свого двору, що нижче Софи, так уже повелося — тільки невдачі — ховався від усього світу до світлиці, що виходила вікнами у старий сад з грушею, яка всихає, та розхитаним столиком під нею.

Багато днів і ночей шукав вихід і не знаходив. Відчував, що усе рветься, як прогнилі сіті.

Він лишався в довір'ї польського уряду. Більше того, король загравав з ним, називав своїм другом, оголосив його родині і нащадкам «прихильність, заступництво і опікунство». То не дивно, під його рукою кілька десятків тисяч козаків, у короля немає стільки! Сагайдачний добре знав ціну дружби батька єзуїтів, найпідступнішого у світі племені!

Він ходив у московський похід, бо підлеглий короля і має йому служити. Докори совісті не мучили, хоч сумніви, звичайно, були. Давно думав, що московський цар, очевидно, ближчий Україні від його королівської моці. Козацтву, навіть низовому. Та де той цар, як з ним вступити у спілку — кінчається друге десятиліття, а государя, котрий узяв би московську державу в свої руки, нема і нема!..

Сагайдачний не у захопленні і від низовиків, хоч і був неодноразово їхнім гетьманом. Надто ненадійною виявилась гетьманська влада над ними, людом відважним, гарячим і свавільним. З реєстровцями ладити простіше, хоч і тут існували проблеми.

Багато шкодив Жолкевський, особливо відтоді, як став коронним гетьманом. Він не приховував своєї зневаги до українців, до козацтва, підкреслено не визнавав їхніх бойових якостей. І на Брацлавщину подався гамувати козаків, хоч, коли на те, то справа польного гетьмана, а не коронного. Дорікають тим, що він, Сагайдачний, у Сухій Вільшанці під Білою Церквою спасував перед Жолкевським, дорікають за Кураківські пункти. А що робити, коли він підлеглий короля, ним призначений гетьман реєстру і має виконувати його волю?! Служив би і московському царю, австрійському цісарю — виконував би їхню волю. Ставлення до унії — тут у нього своя точка зору, і він чинить, виходячи з переконань!..

Майнула думка, яка останнім часом приходила не вперше. Щоб остудити обстановку, розігнати хмари, що зібралися над ним, треба вчинити похід, успішний похід. Переможців не судять!..

Сагайдачний гукнув джуру:

— Передай Таранусі, хай на ранок збере старшину — ідемо до Трахтемирова. А полкового обозного до мене!..

Старий Томило у походи уже не ходив, на його місці уже кілька років стояв Левко Розтопча.

Джура подався виконувати доручення гетьмана.

Доля йшла проти гетьмана — у новому поході на Перекоп він отримав поразку. Гнилі сіті рвалися далі: доки реєстровці ходили до Криму, на Січі запорожці вибрали нового гетьмана — Яцка Бородавку. Жолкевський назвав того «найнебезпечнішим січовиком і найбунтівливішим із них». До низовиків приєдналася реєстрова залога на Січі, утворилося два козацьких табори, низове військо і реєстровці, очолювані різними гетьманами.

Братство

Біля Богоявленської церкви, відтоді як пані Гулевичівна 14 жовтня 1615 року подарувала під Братський монастир святого Василя школу та притулок для прихожан східної віри свій подольський двір з присадибною землею, за якихось чотири роки виросло ціле церковне містечко — коло школи звели бурсу, велику трапезну та управу братства. Фундаторами братства стали Іов Борецький та гетьман реєстрових козаків Петро Конашевич Сагайдачний. Борецький ще як був ректором робив школу на зразок львівської, мала вона п'ять класів, віддав їй чотири роки своєї неусипної діяльності, крім звичайних предметів — богослов'я, діалектики, риторики — вихованці учили чотири мови: слав'янську, грецьку, латинську, польську. Учні