Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

охорона їх під час виконання робіт; зустрічне конвою­вання за автомобільними маршрутами, а також екстрене конвоювання.

8. Поряд з охороною режим включає і цілодобовий нагляд за засуджени­ми. Нагляд є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у міс­цях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку проти­правних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених і безпеки персоналу установ.

Нагляд за засудженими в установах виконання покарань здійснюється в порядку, установленому ДДУПВП, та включає: забезпечення виконання засу­дженими встановлених кримінально-виконавчим законодавством правил по­ведінки; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживан­ня та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; обшуки приміщень і особистих обшуків засуджених, а також огляд території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим забороне­но; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробни­чою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об’єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; до­тримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей; забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, ПКТ чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї; контроль за дотриманням персоналом та іншими особами встановленого порядку взаємовідносин із засудженими тощо.

Згідно з Концепцією реформування кримінально-виконавчої служби, за­твердженої постановою КМ України від 11 липня 1991 р. № 88, у системі ви­конання покарань було утворено служби організації охорони, а також нагляду і безпеки, до складу яких входить понад 20 тисяч осіб рядового і начальницько­го складу. Відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-вико­навчу службу України», для виконання завдань щодо «забезпечення правопо­рядку, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань; забезпечення безпеки засуджених, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань; забезпечення охо­рони, ізоляції та нагляду за засудженими, здійснення заходів щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань; участі у боротьбі з те­роризмом у межах своїх повноважень» у складі ДДУПВП функціонує управ­ління охорони, нагляду і безпеки, яке організовує, координує і контролює слу­жбову діяльність підпорядкованих підрозділів, утворених для виконання ви­щезазначених завдань. У складі управління охорони, нагляду і безпеки діють: відділ організації охорони; відділ інженерно-технічних засобів охорони, озбро­єння і спеціальних засобів; відділ організації нагляду і безпеки; відділення організації нагляду і безпеки у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; служба пожежної безпеки і чергова частина.

За даними ДДУПВП, на сьогоднішній день вказані завдання виконуються персоналом 110 відділів охорони виправних колоній. Для охорони установ та інших об’єктів ДКВС України призначаються озброєні варти. Як правило, охо­рону об’єктів здійснюють чатові методом стеження зі спостережних вишок або інших місць несення служби. Одним з основних напрямків службової діяль­ності відділів охорони завжди було і залишається завдання забезпечення про­пускного режиму на об’єктах, що охороняються, проведення заходів щодо його покращення та недопущення проникнення до установ виконання покарань за­боронених до використання засудженими предметів.

9. Однією з основних режимних вимог є дотримання засудженими, персо­налом та іншими особами певних встановлених правил. Її досягнення вимагає звернення до передумов поведінки людини, джерел її діяльності, потреб, що спонукають до певного виду діяльності. Сучасні теорії мотивації будуються на двох основних поняттях — «потреба» та «винагорода», яка в даному випад­ку виступає в ролі стимулу. Виходячи з цього дотримання засудженими, пер­соналом або іншими особами вимог режиму (позитивна поведінка) можна за­безпечити передусім позитивними й негативними стимулами. До їх числа від­носять стимули у значенні «засоби впливу на людину у формі покарання чи заохочення, а так само загрози застосування покарання чи обіцянки заохочен­ня», які можуть змінити поведінку людини. Відповідні стимули передбачені в нормах кримінально-виконавчого та іншого законодавства, а також відомчих нормативно-правових актах. Одні з них є негативними, наприклад загроза за­стосування стягнення; інші — позитивними, наприклад можливість умовно-до­строкового звільнення, отримання винагороди тощо.

Заохочувальні заходи та міри стягнення, що можуть бути застосовані до персоналу кримінально-виконавчої системи, підстави та порядок вживання, ви­значені у Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу», Дисциплінарному статуті ОВС України та інших актах. Стосовно інших осіб, які вступають у контакт із засудженими та персоналом, — стимулювання їх поведінки визначається КВК України, а також іншими законодавчими актами (зокрема, порушення громадського порядку в установі виконання покарань тягне за собою відповідальність, визначену КУпАП).

З метою підтримки належного порядку в установах виконання покарань і стимулювання засуджених до правослухняної поведінки до них застосовуєть­ся розгорнута система заходів заохочення та стягнення, перелік яких наведено у статтях 130 та 132 КВК України.

Заходи заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, є окреми­ми разовими актами морального стимулювання до подальшої позитивної по­ведінки. Їх можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організа­ційного стимулювання та б) заходи матеріально-грошового стимулювання. До заходів морально-організаційного стимулювання можна віднести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додаткового короткостроково­го або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; достро­кове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення до двох годин трива­лості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого конт­ролю колоній і ПКТ типу виправних колоній максимального рівня безпеки. Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохо­чення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки як разові пільги, а й як стимул до подальшої зміни умов тримання у кращій бік, аж до можливості умовно-дострокового звіль­нення.

Заходи матеріально-грошового стимулювання — це грошова премія; наго­родження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і пред­метів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального розміру за­робітної плати. Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у досить несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.

Перелік заходів стягнення, що мають характер негативного стимулу для за­суджених, визначений у ст. 132 КВК України. Їх можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер, або триваючі віднос­но нетривалий період; б) заходи стягнення, пов’язані з тривалою зміною по­рядку та умов тримання засуджених. До