Читати книгу - "Дивний світ"

— Один білий носок черевика з жовтий цвях, — Квалі показав мені головку цвяха. Такими цвяхами американські мисливці підбивають підошви чобіт. — Один білий мав великий карабін, — Квалі простяг кулю великого калібру.

— А як ти дізнався, що тут були білі і негри! — з сумнівом спитав я.

— Білий не гризе кістки, негр гризе, — пояснив Квалі. — Один вогнище їв білий і негр… Другий вогнище їв білий. Негр не їв.

— Так. А яке вогнище було раніше?

— Те, де їв білий і. негр…

— Куди ж ділися негри?

— Квалі не знає, начальник.

— Мені здасться, — повільно проказав я, — що один білий тут убитий… Той, у кого був апарат. Треба це перевірити.

— Як перевірити?

— Знайти його тіло чи скелет.

— Як знайдеш? — заперечив Квалі. — Дуже багато гієна. Гієна нічого не залишив.

— А все-таки спробуємо. Квалі дуже хороший слідопит.

Негр гордо випростався.

Однак цього разу навіть мистецтво Квалі виявилось безсилим. Більше ми не знайшли нічого.

Дорогою в табір я в думці намалював картину злочину. Двоє білих і двоє негрів вирушають у джунглі. Один білий знімає на кіноплівку диких тварин, другий охороняє його. Табір вони влаштовують на мальовничій поляні над ущелиною… Всі четверо йдуть до озера. Білий носорог, потривожений тиранозавром, атакує маленький загін. Негри падають його жертвами. Носорог смертельно поранений мисливцем. Раптом над носорогом виростає потворна громада тиранозавра. Оператор встигає зняти кілька кінокадрів. Поки тиранозавр шматує носорога, оператор і мисливець відступають з поля битви і повертаються до табору. Тепер їх тільки двоє. Вони володіють сенсацією, яка може принести славу і гроші. Господар становища — оператор, що сфотографував потвору. Вранці виникає суперечка, яка закінчується пострілом з карабіна восьмого калібру. Оператор падає мертвим. Мисливець вириває касету з плівкою з апарата. Кінокамера летить в ущелину. Мисливець закопує тіло і вирушає назад. Проявивши кіноплівку, він відсилає знімок містеру Леслі Бейзу…

— Квалі, — звернувся я до негра, — ніхто не повинен знати, що ми знайшли рештки апарата, папіросу і кулі. Ніхто. Ти зрозумів мене?

— Квалі зрозумів, начальник. Квалі буде німий, мов карабін, з який вийняли затвор…

Ми уклали союз мовчання.

Коли ми підійшли до табору, я зразу відчув: тут сталося щось несподіване. Чорні мисливці мовчки стояли навколо непорушного білого предмета.

Джонсон і Персі Вуфф похмуро сиділи в наметі.

— Шкода, що вас не було, шефе, — мовив Джонсон.

— А що сталося?

— Нас навідав «злий дух». Двоє негрів уже в раю, а третій буде там до заходу сонця. Зрештою, хай вам розкаже він, — старий мисливець кивнув на Персі. — Він був присутній на всьому спектаклі, а я встиг тільки на кінець.

Я подививсь на Персі.

— Мені захотілось скупатись, — почав він, не дивлячись мені у вічі, — і я звелів неграм налякати крокодилів. Негри зчинили диявольський галас, а потім почали відгороджувати місце для купання. Я в цей час стояв на терасі і дивився в бік озера. Раптом я помітив щось чорне. Воно швидко пливло, нагадуючи велетенського крокодила. Паща в нього була метрів три завдовжки, а зуби ось такі… — Персі показав рукою, якої довжини були зуби.

— Треба було попередити негрів про небезпеку, а не розглядати зуби, — різко кинув Джонсон.

— А зуби ось такі, — повторив мій заступник, не звертаючи уваги на слова мисливця. — Коли негри його помітили, вони кинулися врозсип, але було пізно. Ця тварюка вибралась на мілке місце, підвелася на задні лапи і вистрибнула на берег. Я догадався, що це та потвора, що на знімку Річардса. Вмить вона наздогнала одного з негрів, розірвала його на шматки і зжерла на моїх очах. Потім тварюка стрибнула до другого негра, який, втікаючи пошкодив ногу об коріння дерева… Чули б ви, як він заревів… Якийсь негр, здається Мулу, кинувся вперед і вдарив потвору списом. Спис зламався, мов сірник, а тварюка відкинула негра ударом хвоста, схопила свою жертву і стрибнула в ріку. В цю мить прибіг Джонсон…

— Я всадив у цього диявола не менше десятка куль, — хрипко проказав мисливець. — Одна з них дуже не сподобалася йому, бо він пірнув. Ми вже вирішили, що йому капут. Але хижак виринув далеко попереду і на третій швидкості зник, так і не випустивши негра, перекушеного майже пополам…

— Що з Мулу? — запитав я.

— Безнадійний.

До мене підійшов Квалі.

— Мулу вмирай, — тихо сказав він.

По його чорній щоці котилися сльози.

На світанку ми поховали Мулу і приступили до спорудження великого плоту. Мали намір пливти на ньому за пораненим тиранозавром, що зник в очеретах на протилежному березі озера. Ми розраховували, що коли ящір не здохне від ран, то зуміємо добити його. Захопити таку потвору живцем годі було й думати. На перший раз я хотів добути шкуру, череп і деякі кістки. Особливо цікавила мене будова задніх кінцівок, з допомогою яких такий велетень міг стрибати, мов кенгуру.

Пливти за ящером повинні були Джонсон, я, Квалі і дев'ятеро чорних воїнів. Персі з рештою носильників я вирішив послати в головний табір за додатковим спорядженням. Мій заступник не заперечував проти такого доручення.

Вранці наступного дня пліт був готовий. Шість довгих, товстих стовбурів міцно зв'язали нейлоновими канатами. Три пари весел і косий парус на довгій щоглі давали змогу розвивати значну швидкість. На пліт ми поставили ще один, невеличкий, бамбуковий, для плавання по вузеньких притоках в очереті. Вантаж складався із зброї, канатів, міцних нейлонових сітей і продовольства.

Тепер треба було відібрати чорних воїнів. Але негри були так налякані тиранозавром, що навідріз відмовлялися пливти з нами. Стиснувши зуби, мисливці хитали головами. Жоден з них не хотів ступити на пліт.

Врятував становище Квалі. Він вийшов наперед, владно підняв руку і швидко заговорив. Незабаром воїни засперечалися між собою. Одні вказували на озеро, інші били себе в груди, втикали