Читати книжки он-лайн » Підліткова проза 🌟🌍👧 » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

47
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 130
Перейти на сторінку:

Більшість парочок перший час дотримувалися дистанції мало не півметра, а ці двоє її пропустили. Обіймалися, дивилися одне одному в очі, притискалися лобами, не помічаючи нічого навколо. Рома сховав пишне пасмо Інгрід, що вибилося з пучка, за вухо і швидко поцілував у губи.

Вона посміхнулася і зніяковіло опустила очі, а Рома подивився кудись позаду неї й помітив погляд Вадима, спрямований на них.

- Ой як незручно, - розгубився він. - Не обертайся, - попередив, коли усвідомив, що почав думати вголос.

Інгрід сіпнулася, але послухалася.

- На нас просто твій брат дивився. Я не одразу його помітив.

Інгрід сповільнила рухи, не вистачало ще, щоб Вадим розповів батькам, або сам почав вести бесіди про стосунки та доросле життя. Він такий може презервативи принести й детально розповісти про їхнє призначення, тоді б вона точно згоріла від сорому.

З одного боку, краще одразу почути все, що він про це думає і забути, але з іншого, йому взагалі не варто нагадувати. Може він промовчить? Якщо все гаразд, то точно промовчить.

Коли танець закінчився, вони розбилися по компаніях. Рома сів під деревом на лавку і глянув на Вадима, котрий тинявся поруч. Щось обговорював із колегами, нервував, активно жестикулював. Коли до них директорка підійшла, він і зовсім схопився за голову. Потім не витримав і пішов від них, вмостився поруч із Ромою й почав поправляти шкарпетки. І напис "У тебе проблеми".

Рома сидів як на пороховій бочці, чекаючи, коли ж друг прокоментує побачене, але той мовчав, тим самим напружуючи ще більше. Хоча Рома не вважав себе поганою людиною, і не думав, що Вадим заборонить йому спілкуватися з сестричкою, але чути коментарі на цю тему не хотілося. Здавалося, вони мають бути. Як будь-який турботливий брат, він має зачепити побачене. Рома здався першим.

- Скажи вже що-небудь. Не муч мене, - благав він.

- Про що? - Вадим залишив свої шкарпетки в спокої.

- Ну як же, я поцілував твою сестру...

Очі Вадима збільшилися вдвічі.

- Га? А я не бачив, - несподівано оголосив він. - Темно ж.

Рома стукнув себе по лобі. Так тупо спалитися.

- Не суть, - продовжив Вадим. - Коротше, подейкують, що Жанна Ігнатіївна і Вероніка звалюють наступного року. Тож Галинка може взяти тебе на роль вожатого.

- Мене? - не відразу повірив Рома. - Мені вісімнадцять навесні стукне.

- Вже можна буде.

- Тоді я згоден, - він засяяв від щастя...

Інгрід стояла в іншій частині площі за деревами, де не було тих, хто танцює, і знімала чохол із телефона. Там найнадійніше місце, адже найбільше вона берегла саме телефон, а з ним записку Роми, яку він просив прочитати наприкінці третьої зміни. Час настав. Краще зробити це зараз, ніж дорогою додому.

Вона дістала листочок і розгорнула.

"Я закохався в тебе ще під час тієї суперечки за класику".

Інгрід посміхнулася, по серцю розливалося тепло. Отже, наприкінці другої зміни він уже знав, хто вона така, тільки розповідати правду не поспішав. Мабуть, вирішив, що все має бути по-іншому.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 126 127 128 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"