Читати книгу - "Гра престолів"

А йому-бо ліпше було тримати рот на замку, а голову схиленою. Зараз він це добре усвідомлював; сьоме пекло, він усвідомлював це вже тоді! Висока зала Гнізда виявилася довгою і простою, й від білих мармурових стін з синіми прожилками віяло загрозливим холодом, але обличчя довкруж були ще холодніші. Могуть Кичери Кастерлі сюди не поширювалась, і у Видолі Ланістери друзів не мали. Для Тиріона найкращою захисною тактикою було б мовчання й покірливість.

Але він перебував у надто кепському гуморі, щоб поводитися розважливо. До свого сорому, на останньому відтинку підйому до Гнізда він почав спотикатися, бо закляклі ноги вже не мали сили нести його вище. Решту дороги його тягнув на руках Брон, і приниження тільки підлило лою у вогонь його люті.

— Схоже, я кручусь як бджілка,— з гірким сарказмом мовив він.— Цікаво, де тільки в мене знайшлося стільки часу, щоб наліво й направо убивати й умертвляти.

А слід було пам’ятати, з ким він має справу. І Лайса Арин, і її напівбожевільний слабачок і при дворі з гумором не дружили, особливо коли цей гумор спрямований був на них.

— Куцю,— холодно мовила Лайса,— або тримай язика на припоні й розмовляй з моїм сином увічливо, або, запевняю тебе, дуже скоро ти про це пошкодуєш. Не забувайся, хто ти і де ти. Тут Соколине Гніздо, і в залі зібралися лицарі Видолу, люди віддані, які по-справжньому любили Джона Арина. Будь-хто з них за мене ладен померти.

— Леді Арин, якщо зі мною щось станеться, мій брат Джеймі потурбується, щоб вони і справді за вас померли.

Вимовляючи ці слова, Тиріон усвідомлював, що даремно це робить.

— Літати умієте, мілорде Ланістер? — поцікавилася леді Лайса.— Карлики мають крила? Якщо ні, то ліпше вам проковтнути всі ті погрози, які спадають вам на думку.

— Я нікому не погрожував,— мовив Тиріон.— Я застеріг.

Тут маленький лорд Роберт скочив на ноги — він так засмутився, аж ляльку впустив.

— Вам нас не скривдити! — заверещав він.— Тут нас нікому не скривдити! Скажи йому, мамо, скажи йому, що тут йому нас не скривдити! — почав хлопець сіпатися.

— Соколине Гніздо неприступне,— спокійно оголосила Лайса Арин і пригорнула сина, відгородивши захисним колом дебелих білих рук.— Куць просто намагається нас залякати, дитинко. Всі Ланістери брехуни. Ніхто не скривдить мого любого хлопчика.

Чорт забирай, вона мала рацію. На власні очі пересвідчившись, як воно — видертися сюди, Тиріон добре уявляв собі, як почуватиметься лицар в обладунках, якщо спробує пробитися нагору під градом стріл і каміння, що сипатиметься згори, водночас на кожному кроці наражаючись на ворога. Цього не передати словом «жахіття». Нічого дивного, що Гніздо ще ніхто й ніколи не завоював.

Але Тиріон не міг спинитися.

— Не те щоб неприступне,— мовив він,— просто незручне для приступу.

Малий Роберт тремтячою рукою тицьнув у нього згори вниз:

— Брехун! Мамо, я хочу подивитися, як він летить.

Двійко вартових у небесно-блакитних плащах підхопили Тиріона попід руки, відриваючи від землі.

Одним богам відомо, чим би це все закінчилося, якби не Кетлін Старк.

— Сестро,— гукнула вона, стоячи біля підніжжя тронів,— прошу тебе не забувати, що цей чоловік — мій бранець. І я не дозволю його скривдити.

Якусь мить Лайса Арин прохолодно дивилася на сестру, а тоді підвелася й метнулася до Тиріона, волочачи по підлозі довгий шлейф. На мить Тиріон злякався, що зараз вона його вдарить, а натомість вона звеліла відпустити його. Гвардійці кинули його на землю, ноги в нього підкосилися — і Тиріон упав.

Кумедне це, мабуть, видовище було, коли він спробував зіп’ятися на рівні, але праву ногу прошила судома, і він знову полетів на підлогу. Високою залою дому Аринів прокотився регіт.

— Гість моєї сестрички такий змучений, що не може стояти,— оголосила леді Лайса.— Пане Вардисе, відведіть його в підземелля. Йому корисно буде відпочити в небесній камері.

Гвардійці ривком поставили його на ноги. Тиріон Ланістер, червоний від сорому, повис між них, жалюгідно дриґаючи ногами.

— Я цього не забуду,— зронив він до всіх, коли його несли геть.

І він таки не забув, хай з цього й не було жодної користі.

Спершу він заспокоював себе, що ув’язнення не може тривати довго. Лайса Арин просто хотіла його принизити, ось і все. Скоро вона знову пошле по нього. Якщо не вона, то Кетлін Старк захоче його допитати. Цього разу він триматиме язика на припоні. Вбити його без роздумів вони не наважаться: він усе-таки Ланістер з Кичери Кастерлі, і якщо вони проллють його кров, це означатиме війну. Принаймні так він собі казав.

А зараз його впевненість почала випаровуватися.

Може, його полонителі з самого початку збиралися згноїти його тут, от тільки він боявся, що довго гнити в нього забракне сил. День у день він слабшав, тож це тільки питання часу, коли тюремник Морд своїми штурханами нарешті щось йому зламає, якщо, звісно, раніше не заморить його голодом. Ще кілька холодних і голодних ночей — і блакить покличе й Тиріона.

Він намагався уявити, що відбувається за стінами в’язниці (якщо їх можна назвати стінами). Без сумніву, отримавши звістку, лорд Тайвін вислав навздогін вершників. Можливо, просто зараз Джеймі веде військо крізь Місячні гори... якщо не рушив натомість на північ, у Вічнозим. Чи хтось поза Видолом бодай здогадується, куди Кетлін Таллі забрала Тиріона? Цікаво, а як учинить Серсі, коли почує про це? Король міг би наказати його звільнити, от тільки кого послухається Роберт — королеви чи правиці? Тиріон не впадав у оману, буцім король кохає його сестру.

Якщо Серсі має клепку в голові, то наполягатиме, щоб король сам судив Тиріона. Навіть Нед Старк не зможе заперечити проти цього, не підриваючи честі короля. А Тиріон тільки радий буде ризикнути й виступити на суді. Хай які йому висуваються звинувачення, як він бачить, у Старків немає жодних доказів. Нехай винесуть цю справу на суд Залізного трону й лордів королівства, і буде їм кінець. Якби тільки Серсі вистало глузду це зрозуміти...

Тиріон Ланістер зітхнув. Сестра не позбавлена хитринки, от тільки її засліплює гордість. У цій ситуації вона побачить образу, а не шанс. А Джеймі в цьому сенсі ще гірший — безрозсудний і впертий, він легко спалахує люттю. Брат ніколи не стане розв’язувати вузол, коли можна його навпіл розрубати мечем.

Цікаво, думав Тиріон, хто з них підіслав розбійника,