Читати книгу - "Вигнання з раю"

Ніхто такого не міг сказати, навіть дядько Зновобрать з його неперевершеним досвідом. Здавалося б, ідея так недоречно висунута Тавромахієнком, вмерла, ще й не народившись. Але консультант не склав зброї.

— Глопці,— завуркотів він, — ви мені скажіть, глопці, ваше село передове?

— Та ніби, — несміливо промовив Гриша.

Дядько Зновобрать був набагато рішучіший. Бо хіба ж не він доклав усіх зусиль, щоб Веселоярськ прогримів на всю Україну, а то й далі?

— Кажеться-говориться, — посмикав він себе за ліву брову, — Веселоярськ не те що передовий, а ще й взірцевий куди не кинь!

— А не я казав? — зраділо гукнув Тавромахієнко. — Бо не були б ви такі, хіба б я до вас приїхав? Мене он на всі бгоки! Так і рвуть, так і рвуть! Приїдьте, Кононе Орестовичу, скажіть та підкажіть! А я все кинув і до вас. І тепер бачу — не даремно. У вас є пантазія, глопці! А коли так, то що вам треба? Вам треба виходити на рівень світових стандартів!

— А може, світовим стандартам вже час виходити на наш рівень? — задумливо і завбачливо поглянув на своїх старших товаришів Левенець.

— Кажеться-говориться, давно пора! — підтримав його Зновобрать.

— І на честь цього водрузить обеліск! — зраділо вигукнув заслужений виконавець Веселоярська.

Ганна Панасівна була набагато обережніша.

— В цьому питанні нам ще не було вказівок, — пояснила вона, і Тавромахієнко, слушно розцінивши її слова як натяк на можливу неодностайність своїх супротивників і гаразд відаючи, що впертістю української впертості ще нікому й ніколи зламати не вдавалося, вмить змінив тактику. Від тактики наступально-брутальної він перейшов до політики вмовлянь і облещень. Намалював перед присутніми картину кориди. Загальне свято. Глядачі в ложі. Не знаєте, що таке ложа? Пояснимо! Немає ложі? Збудуємо! З найдефіцитніших матеріалів. Є чоловік — чорта з-під землі дістане. Але дядька Обеліска ці картини не звабили ні на гріш.

— А як же нащот биків? — допитувався він. — Що ви пропонуєте? Убивать без усякої надобності?

— Убить бгика? — обдарував його своїм розбійницьким поглядом Тавромахієнко. — Глопці, бгика вб'ють і на м’ясокомбінаті. Убити бгика, а самому жити? А нащо? Однаково ж умремо рано чи пізно. Виграти бій? Виграють хай торгаші, а для нас головне що? Яка пілосопія? Стійкість!

— Не там стійкість шукаєте, товаришу, кажеться-говориться, — зауважив дядько Зновобрать. — Ми покликані організувать трудові зусилля, а ти нас штовхаєш на якісь витребеньки.

— Трудові? — не розгубився консультант. — Вам хочеться ближче до діла? Тоді я спитаю вас так: а де ваш кінь? Де коні взагалі? Де ці чесні трудівники й помічники наші віковічні?

— Коня знищили як клас і водрузили обеліск у райцентрі,— повідомив дядько Обеліск.

— Ага, коней під полководців на пам'ятниках? А де вони в селі? Чому їх забуто? А корида відроджує для вас коня. Як тяглова сила він вам ні до чого. Маєте трактори. Як джерело угноєнь ваших полів ні до чого. Маєте мінеральні добрива. Для делікатесних ковбас? Українці вживають тільки свинячі. То навіщо ж кінь? У наших славних предків глопців-запорожців кінь був товаришем у герці — смертельному двобої. Тепер герці вийшли з моди, а от кориду можна зробити модною. Пікадори на конях, списи з кольоровими прапорцями, бгик вискакує на арену, пирхає з обох ніздрів, публіка реве од захвату, райспоживспілка розпродує тисячі пляшок місцевої мінеральної води — світові масштаби! А коли з’являється матадор, улюбленець дівчат і сільського керівництва, довкола арени залягає мертва тиша, бгик сопе й бутить, мінеральна вода ллється потоками, бо корида завжди викликає спрагу (прошу не сплутати її з горілчано-самогонною, глопці), — страшне діло!

— Що ж, — сказав Гриша, — може, Веселоярськ справді заслуговує на кориду?

— Я не знаю, що воно таке, — вперше взяла слово Ганна Панасівна, — та коли це збільшить нам надходження готівки, то я теж не заперечую.

Дядько Зновобрать не був ні за, ні проти, але сказав, що можна дістати для проведення земляних робіт кілька бульдозерів і навіть скрепер у райшляхвідділі.

Тільки дядько Обеліск затявся. Не можна привселюдно вбивати живу істоту, надто коли це бугай, а всім відомо, що бугаї сприяють розвитку тваринництва.

Пшонь з такою запопадливістю записував слова дядька Обеліска, що весь спітнів і вимушений був витирати вуса своєю панамкою.

— А що, коли зробити цю вашу кориду безкровною? — запропонувала Ганна Панасівна.

— Справді,— радо підтримав її Гриша. — Спорт і кров несумісні. Тут треба щось вигадати.

Консультант тільки посміявся на таку непрактичність.

— З усього можна знайти вихід, або, як кажуть пілосопи, альтернативу. Ви не хочете крові? Зробимо шпаги для матадорів тупими, а пікадорам замість пістолетів дамо бузинові пирскалки і взагалі все зробимо для охорони бгиків.

— А хто ж охоронятиме отих хлопців, що стануть проти бичачих рогів? — резонно поспитав дядько Зновобрать. — Які оглашенні, кажеться-говориться, полізуть на ту арену?

— Страшне діло рішать спортивні проблеми колегіально! — сплеснув долонями Тавромахієнко. — Ви боїтеся бгиків? Виженіть на арену корів!

Тут Ганна Панасівна несміливо нагадала, що корови тепер пішли, сказати б, полегшеного типу, отож вони бігають швидше за биків, — хто ж їх наздожене?

— Треба, мабуть, замінити й корів, — сказав Гриша.

— Страшне діло! — загримів Тавромахієнко. — Чим же ви їх заміните?

— А козами, — підказав дядько Обеліск, радіючи, що биків йому вдалося порятувати від даремної загибелі.— У нас кози не прості — валютні.

Пшонь попросив пояснень і мерщій записав і про кіз, і про пояснення.

— Кажеться-говориться, — нагадав дядько Зновобрать, — у кози роги ще гостріші, як у корови й бика, це вже в тих хлопців, що за ними ганятимуться, штани будуть подерті в таких місцях, що соромно й казати.

— В нашому бюджеті не передбачено асигнувань на нові штани для спортсменів, — пояснила мерщій Ганна Панасівна.

— Не біда, — заспокоїв їх Тавромахієнко. — Можна дістати штани з надміцного синтетичного матеріалу, до того ж з броньованими ширіньками.

— Навряд чи це сподобається нашому жіноцтву, — висловив сумнів Гриша. — До того ж у таких штанях матадори стануть надто неповороткі. Мабуть, від кіз теж доведеться відмовитися.

Він уже ладен був відмовитися від цієї, нав’язаної йому Тавромахієнком, кориди, але соромився ось так безславно відступати.

— Може, пустити на цю арену півнів? — запропонувала Ганна Панасівна.

Це вже було справжнє зганьблення не тільки ідеї кориди, але й ідеї спорудження небаченого спортивного комплексу. Стільки сили, енергії, фантазії й наполегливості — задля чого? Щоб веселоярівські хлопці ганялися по арені за півнями? Можна уявити молодого й життєрадісного веселоярівця, який уминає материні товченики з молодим півником, але щоб такий хлоп'яга бився на арені з півнем? Люди добрі, побійтеся бога.

Дядько Обеліск, торжествуючи в душі, що провалив і завалив ідею