Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том десятий"

відповів пошепки Берт. — Вона як розходиться, то не спиняється ні перед чим, а видно, що вона таки розходилась.

— Гей! — вигукнули Пола й Дік одночасно і викинули вперед руки. Але Дікові були стулені, а Полипі — розтулені. Грейм дивився, як вона оглядає себе, марно шукаючи, що б скинути ще.

— Прошу, прошу, леді Годіво[109],— квапив її Дік. — Співали, танцювали, тепер платіть за музику.

«Чи він здурів? — подумав Грейм. — Таке виробляє — і з ким!»

— Ну що ж, — зітхнула Пола, беручись за гудзика блузки. — Нікуди не дінешся.

Не тямлячись із гніву, Грейм відвернувся. Запала тиша: видно, всі чекали, затаївши дух, що ж вона зробить далі. Потім Ернестіна пирснула сміхом, а за нею зареготали й усі. Берт гукнув: «Підстроєно!» — і Грейм зважився озирнутись. Маленька господиня вже скинула блузку, але на ній був купальний костюм. Очевидячки, вона надягла його ще вдома.

— Ну, твоя черга, Лут, — сказав, кепкуючи, Дік.

Проте дівчина, не підготована заздалегідь до «Чон-Кіни», зашарілась і побігла до роздягальні, а Ріта й Ернестіна за нею.

Грейм простежив очима, як Пола збігла на верхній помісток сорокафутової вежі й майстерно стрибнула «ластівкою» в басейн, і почув Вертів захоплений вигук: «Ух, Анета КелерманІ» — і, ще трохи сприкрений витівкою, що ледь не довела його до шаленства, знов задумався про цю жінку-диво — Маленьку господиню Великого Будинку, і про те, як вона могла вдатись така чарівна. Коли він уже сам, неквапливо гребучи руками, плив під водою вздовж басейну і стежив, як світлішає дедалі мілкіше дно, йому нараз спало на думку, що він нічого про неї не знає. Вона дружина Діка Фореста — це й усе, що йому відомо. Але до вона народилась, як росла, яке її минуле — про все це він не знав нічогісінько. Правда, Ернестіна сказала йому, що вона й Лут Полині сестри тільки по батькові; і це вже бодай щось…

Дно зовсім посвітлішало: Грейм доплив до кінця басейну; попереду він угледів переплетені ноги Діка й Берта, що, видно, боролись у воді, і, завернувши назад, проплив під водою ще футів із двадцять. Цікаво, що це за місіс Талі? Пола назвала її тітусею. Чи вона їй рідна тітка, чи тільки мачушина сестра, тітка Лут та Ернестіни?.. — міркував він собі.

Коли він виринув, на нього загукали, щоб плив до гурту грати в «кота-миші». І за півгодини, що минули у тій жвавій грі, він не раз мав нагоду чудуватись, як моторно, звично і воднораз хитро прослизає Пола крізь кільце. Нарешті гравці, вморені й захекані, пропливли ще наввипередки вздовж басейну, вилізли з води й посідали на сонці навколо місіс Талі.

Скоро й там розжартувались. Пола засперечалася з місіс Талі, доводячи їй неймовірне:

— Це ви, тітусю, гадаєте так, бо самі не вмієте плавати. А ось я справжня плавчиня і кажу вам, що можу пірнути й пробути під водою десять хвилин, хоч би й тут, у басейні.

— Дурниці плетеш, серденько, — усміхнулась місіс Талі.— Твій батько, як був молодий, куди молодший, ніж їй тепер, міг пробути під водою довше за будь-кого; то його рекорд був три хвилини сорок секунд. Я добре пам’ятаю, бо сама держала тоді годинника и стежила, коли вони з Гаррі Селбі поринали навзаклад і твій батько виграв.

— Та я знаю, що тато був чоловік неабиякий, — промовила Пола гордо. — Але тепер часи не ті. Якби мій рідненький татусь оце тепер був серед нас, молодий та дужий, і спробував змагатися зі мною, хто довше під водою пробуде, я б йому дала гарту! Не пірну на десять хвилин, кажете? А ось і пірну. Беріть самі годинника, тітусю, і стежте. Та це ж так легко, як…

— Ловити рибу в цебрі,— підказав Дік.

Пола схопилась і збігла на самий вершок вежі.

— Зазначте час, тільки-но я стрибну! — гукнула вона згори.

— Зроби півтора оберти! — попросив Дік.

Вона кивнула головою, усміхнулась і вдала, ніби з усієї сили намагається набрати в груди чимбільше повітря. Грейм стежив за нею, зачарований. Сам добрий норець, він дуже рідко бачив, щоб півтора оберти виконувала не професійна спортсменка. Мокрий купальник з блакитно-зеленого шовку облипав її, підкреслюючи досконалу будову тіла. Немовби останнім відчайдушним зусиллям вдихнувши ще кубічний дюйм повітря, Пола стрибнула вперед із самого краю трампліна, відштовхнувшися стуленими ногами, випростана й напружена. Підкинута пружною дошкою вгору, вона вже в повітрі підібгала ноги, зібравши все тіло в клубок, зробила повний оберт, потім випросталась «ластівкою» і бездоганно прорізала поверхню води, ледве схвилювавши її.

— Толедське лезо збило б більше бризків, — сказав Грейм.

— Ох, якби я вміла так стрибати! — зітхнула захоплено Ернестіна. — Але я ніколи не навчуся. Дік каже, що тут уся річ у ритмі, в злагодженості, того воно у Поли й виходить. У неї дивовижне відчуття ритму…

— І нескутість рухів, — додав Грейм.

— Свідома нескутість, — поправив Дік.

— Так, вона вміє розслабитись, коли треба, — погодився Грейм. — Такого бездоганного сальто я не бачив і в професіоналок.

— А я цим пишаюся навіть дужче, ніж вона, — заявив Дік. — Бо це я її навчив. Правда, мушу визнати, що вчити було легко. Вона так володіє своїм тілом, має таку координацію рухів і відчуття ритму, що вже перша спроба вийшла в неї чудово.

— Пола — не жінка, а диво, — гордо оголосила місіс Талі, що перебігала поглядом із секундної стрілки на гладінь води в басейні.— Жінки завжди плавають гірше за чоловіків. А от вона — ні… Три хвилини й сорок секунд! Вона вже побила батьків рекорд!

— Але п’яти хвилин під водою вона не витримає, а про десять нема що й казати, — серйозно запевнив Дік. — Легені б луснули.

Як минуло чотири хвилини, місіс Талі занепокоїлась. Вона тривожно позирала то на одного, то на іншого. Капітан Лестер, що теж не знав таємниці, звівся на ноги і, лайнувшися, стрибнув у воду.

— Щось там скоїлося, — сказала місіс Талі, видимо силуючись говорити спокійно. — Мабуть, вона забилася, стрибнувши. Чоловіки, лізьте в воду шукати.

Під водою Грейм, Берт і Дік, весело вишкіряючись, потисли один одному руки. Потім Дік махнув їм пливти за ним і звернув у густу тінь під західною стінкою басейну. Всі троє один за одним пролізли в отвір, виринули у схованці біля Поли і, ворушачи ногами, щоб держатися на поверхні, крізь здушений сміх пошепки перемовилися з нею кількома словами.

— Ми тільки пересвідчитися, чи з тобою все гаразд, — пояснив їй Дік. — Тепер нумо назад. Ти перший, Берте, потім Івен, а