Читати книгу - "Беру свої слова назад"

стрілецької дивізії. Воював добре. У січні 1942 року генерал-майор Пухов, переступивши відразу через три службові щаблі, був призначений командувачем 13-ї армії. Ось тут він себе і показав. 13-ю армією він блискуче і беззмінно командував до самого кінця війни. Відзначився в Курській, Вісло-Одерській, Берлінській, Празькій та інших операціях. Війну закінчив генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, кавалером шести полководницьких орденів першого ступеня. Такого комплекту бойових нагород не мав жоден радянський полководець. Тільки в 1956 році Маршал Радянського Союзу Соколовський наздогнав Пухова за кількістю полководницьких орденів. Але свій шостий полководницький орден Соколовський отримав не на війні, не за бойові дії, а за каральну експедицію в Угорщині. Тому можна вважати, що Пухова так ніхто і не наздогнав. Ось вам і «професор інтендантських наук».

Ось ще «розумник», Маршал Радянського Союзу Родіон Якович Малиновський. З академічною освітою і з досвідом викладача. Закінчив Військову академію ім. Фрунзе. Через кілька років був старшим викладачем у цій академії. У війну вступив у званні генерал-майора на посаді командира 48-го стрілецького корпусу. Командував арміями і фронтами. У серпні 1945 року зробив справжнє диво. Німецький генерал-майор Ф.В. фон Мелентин: "Для ілюстрації зростаючої гнучкості бойових дій Червоної Армії та її здатності успішно проводити широкі і стрімкі танкові операції я хочу вказати на сенсаційне просування маршала Малиновського до Маньчжурії в серпні 1945 року (Танкові битви 1939-1945. М., 1957. С. 249). Ривок Малиновського до океану - це сяючий вінець військового мистецтва. Нічого подібного і близького Жуков у своєму житті не скоював.

Тому твердження стратега, що безграмотні командували краще за грамотних, ми віднесемо до розряду спірних.

– 6 -

Після війни Сталін вигнав Жукова з великих постів. Відправив командувати Одеським військовим округом, потім - Уральським. Але ось перед самою смертю Сталін усвідомив несправедливість і вирішив повернути Жукова на вершини. Та не встиг...

Звідки таке відомо?

З розповідей все того ж великого стратега. Жуков і доказ надав: у жовтні 1952 року на ХIХ з'їзді партії після семи років опали його призначили кандидатом у члени Центрального Комітету... (У комуністів прийнято казати - обрали. Це у них стиль такий: «Ми кажемо - Ленін, маємо на увазі - партія!» Кажуть одне - мають на увазі інше.)

Отже, в жовтні 1952 року зірка Жукова почала нове сходження по номенклатурному небосхилу. Все, здавалося б, стикується: Сталін змінив гнів на милість, зрозумів, що без великого полководця йому не обійтися...

Однак наданий доказ сталінської нібито милості працює як раз проти версії Жукова.

ХIХ з'їзд партії був зібраний у жовтні 1952 року проти волі Сталіна. Був цей з'їзд не чим іншим, як бунтом вищої номенклатури проти старіючого вождя. Це була кримінальне розбирання на вищому рівні. Авторитетні урки прогнали головного пахана під золочені кремлівські нари під свист і крики номенклатурних шісток. З'їзд змінив назву партії. Комуністична братія оголосила: ми більше не більшовики! Політбюро було скасовано. Замість нього була створена Президія ЦК. З'їзд прийняв новий (антисталінський) статут партії. Майже все, що пропонував Сталін, було з'їздом відкинуто. А було прийнято те, проти чого виступав Сталін.

Кадри вирішують все.

Саме це ще раз підтвердив ХIХ з'їзд партії. Сталінські кадри повстали проти Сталіна. І вирішували все. По-своєму. І вводили вони до складу керівництва того, хто вгодний був їм, а не лузеру Сталіну.

Возведення Жукова в ранг кандидата в члени ЦК саме на цій антисталінській сходці свідчить про те, що Жуков був не за Сталіна, а проти нього. Берія, Маленков, Хрущов і Булганін повернули Жукова у своє коло. Це було нагородою за участь Жукова у відстороненні Сталіна від реальної влади.

І подальші події це підтвердили.

У березні 1953 року Сталін був убитий. (За деякими непідтвердженими версіями - помер природною смертю.) Негайно радісні сатрапи остаточно розігнали останніх прихильників померлого вождя, але при цьому командувача Уральським військовим округом Жукова призначили першим заступником міністра оборони. Через чотири місяці Жуков став повноправним членом ЦК. Того самого ЦК, який підготував і здійснив на наступному ХХ з'їзді публічне викриття Сталіна як найбільшого злочинця всіх часів і народів. Головними організаторами і натхненниками ХХ з'їзду були Хрущов і Жуков. У принципі ХХ з'їзд партії тільки підвів підсумки та публічно оголосив результати попереднього антисталінського ХIХ з'їзду.

Перед нами вибір.

Або ми повинні погодитися з тим, що в жовтні 1952 року Жуков перебував у змові з противниками Сталіна, і саме вони піднімали опального маршала вгору всупереч волі вождя. Або ми повіримо захопливій розповіді великого стратега: старіючий вождь сам вирішив повернути Жукова на вершини влади. В цьому випадку Сталін здійснив непрощенну самовбивчу помилку. Він піднімав угору того, хто, відчувши слабкість верховної влади, тут же перекинувся на бік повсталих сатрапів, а потім вчепився мертвою хваткою в горло убитого і тому безпечного Сталіна.

– 7 -

У 1957 році Хрущов знову вигнав Жукова. Проте в жовтні 1964 року Хрущов усвідомив несправедливість, зателефонував Жукову, запропонував пост міністра оборони...

Але треба ж було такому статися: не встиг Хрущов!

Нікчемно трішки. Трошечки! Хрущова в цей самий момент скинули.

А так би бути Жукову знову на вершині влади.

Звідки нам відомо цей шляхетний намір Хрущова? Знову ж із розповідей Жукова Георгія Костянтиновича. Ось, мовляв, Сталін мене скинув, та тільки без мене прожити ніяк не міг. І з Хрущовом та ж історія: скинути ж скинув, а як йому без мене? Розповіді Жукова підхопили: «У 1964 році, за деякими свідченнями, відбувся телефонний дзвінок Хрущова Жукову. Микита Сергійович нібито визнав, що його неправильно інформували восени 1957-го, і після повернення з відпустки він хотів би зустрітися з маршалом. Якщо ця інформація вірна, Хрущов, здогадався про розпочаті проти нього інтриги, можливо, хотів повернути