Читати книгу - "Хранителі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Напевне, Гаррісон зараз теж вечеряє, — промовила Нора. — Не хочу його відривати. Зателефонуємо, коли він поїсть.
У комірчині Ейнштейн виклав:
«ВЖЕ ТЕМНО. СПОЧАТКУ ЗАКРИЙТЕ ВІКОННИЦІ».
Трейвіса здивувала і стривожила власна необачність. Це на нього не схоже. Він почав бігати кімнатами, закриваючи віконниці й замикаючи їх на засуви. Його так заворожили роботи Нори і її задоволення від того, що Гаррісон надіслав їх, що він не помітив, як запала ніч.
* * *Пройшовши половину шляху до виходу із затоки, Гаррісон був упевнений, що на такій відстані направлені мікрофони йому не страшні (до того ж звук заглушало ревіння мотора), тому попросив:
— Прийми до кінця північного хвилеріза і тримайся краю каналу.
— Впевнений? — схвильовано запитала Делла. — Ти ж не підліток.
Гаррісон поплескав жінку по сідницях.
— Я навіть кращий.
— Мрійник.
Гаррісон поцілував її в щоку і, підійшовши до поруччя з правого борту, приготувався стрибати. Він був одягнутий у темно-блакитні плавки. Слід би вдягнути і гідрокостюм, бо вода була доволі холодна, проте Гаррісон прикинув, що зможе доплисти до хвилеріза, обійти його й вилізти на північному боці, де його не буде видно із затоки. Це слід було зробити за кілька хвилин, поки він геть не замерзне.
— У нас гості! — стоячи біля стерна, крикнула Делла.
Гаррісон обернувся і побачив катери берегового патруля, які виїжджали з південних доків і брали курс у їхньому напрямку.
«Вони нас не зупинять. Не мають права», — подумав юрист.
Але йому слід було обпливти хвилеріз, поки патруль не наблизився, бо інакше вони помітять, як він стрибає за борт. Зараз, поки вони ще були далеко і з лівого борту, ніхто не помітить відсутності Гаррісона на яхті, а фосфоресцентний кільватер прикриє його на кілька секунд, поки він обпливатиме хвилеріз. За цей час вони не встигнуть перевести увагу з Делли.
Яхта мчала на максимальній швидкості, прийнятній для Делли. Зюйд-вест підкидав яхту на хвилях з такою силою, що Гаррісону довелося триматися за поруччя. І все ж йому здавалося, що вони пропливають кам’яну стіну хвилеріза нестерпно повільно, а береговий патруль ось-ось їх наздожене. Проте Гаррісон усе вичікував, тому що не хотів пірнати у воду за сто метрів від виходу із затоки. Якщо він стрибне зарано, то не встигне доплисти до північної стінки і йому доведеться вилазити на хвилеріз на очах у спостерігачів. Між яхтою і патрулем залишалося не більше ста метрів; коли Гаррісон випростався, то побачив їхній катер. Патрульні взяли курс на обгін, тому Гаррісон не міг більше чекати і…
— На місці! — крикнула Делла від стерна.
Гаррісон перестрибнув поруччя і шугонув у темну воду, подалі від яхти.
Океан був такий холодний, що Гаррісону перехопило подих. Він усе глибше йшов під воду і ніяк не міг випірнути. Його охопила паніка і почало трусити, аж поки зрештою, хапаючи ротом повітря, він не випірнув на поверхню.
«Фіорітура» була навдивовижу близько. Гаррісону здавалося, що він борсався під водою хвилину чи дві, але насправді минуло не більше кількох секунд, бо яхта не встигла далеко відплисти. Катер берегового патруля теж був неподалік, і Гаррісон зрозумів, що навіть кільватер від «Фіорітури» погано маскує його. Тому він зробив ще один глибокий вдих і пірнув під воду, залишаючись там якнайдовше. Коли Гаррісон випірнув, то Делла та її переслідувачі вже давно пропливли вхід до затоки, повернувши на південь, — тепер він міг спокійно перевести подих.
Відплив швидко ніс його за північний хвилеріз, що являв собою шестиметрової висоти стіну із валунів та каменюк. У нічній темряві він здавався темно-сірим бастіоном. Гаррісону треба було не лише обпливти вал, а й дістатися проти течії до берега. Ні секунди не вагаючись, він почав пливти, не розуміючи, чому вважав, що це буде легкою справою.
«Тобі майже сімдесят один, — розмірковував Гаррісон, пропливаючи повз кінець хвилеріза, підсвічений навігаційним ліхтарем. — Навіщо було вдавати з себе героя?»
Але Гаррісон знав навіщо: в ньому вкорінилася думка, що псу необхідно зберегти свободу, бо він не є власністю уряду. В ту ніч, коли було вбито Теда Гокні, Гаррісон сказав Норі й Трейвісу від щирого серця: «Якщо ми вже дійшли до того, що можемо творити нарівні з Господом, пора навчитися Божої справедливості й милосердя».
Від солоної води у нього пекло в очах і він погано бачив. Вода потрапила в рот і роз’їла невелику виразку на нижній губі.
Долаючи спротив течії, Гаррісон обігнув мис хвилеріза, і тепер його не було видно із затоки. Допливши нарешті до каміння, він схопився за перший-ліпший валун і завис на ньому, збираючись із силами, щоб вилізти з води.
Упродовж тих кількох тижнів, що минули після втечі Нори і Трейвіса, в Гаррісона була купа часу подумати про Ейнштейна. Він все гостріше відчував, що поневолення розумної істоти, яка не зробила нічого протизаконного, — це кричуща несправедливість, хай це стосується навіть собаки. Гаррісон присвятив усе своє життя боротьбі за справедливість і, відповідно, захисту свободи. Ідеалісти припиняють бути самими собою (і взагалі людьми), коли вважають себе занадто старими для ризику. Ця гірка правда й змусила його, попри свій вік, зважитися на таку небезпечну нічну плавбу. Дивно, але вперше за сімдесят років ідеалізм Гаррісона повинен був пройти перевірку долею пса.
Але що то був за пес!
«У якому дивному новому світі ми живемо!» — розмірковував Гаррісон.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранителі», після закриття браузера.