Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Вони — найщиріші люди в світі, — відказав я.

— Однак вони зовсім неподобні, — сказала Тхарна.

Бачите? Ця людина, яка вважає себе розумною, гарною й обдарованою від природи, прагне до подобства, але не до щирості. Того дня Тхарна, яка вже стала моєю дружиною, хоча й без шлюбної церемонії, також зауважила:

— Твій управитель — кульгавий, він узяв собі коханкою куховарку.

Вона ненависно спитала мене:

— Чому в тебе немає жодної належної людини поруч?

— Мені тебе достатньо, — відповів я.

Ми вже звикли так розмовляти й завжди вдавалися до цього способу, коли потрібно було говорити. Ми не надто ретельно добирали зміст розмови, однак зовсім не зважати на нього теж не могли. Коли я був із нею в ліжку, я знав, що робити, але коли ми вставали з ліжка й одягались, я не знав, як із нею поводитись. Вона була розумною. Тож право на ініціативу належало їй. Однак я бачив, що й вона не знає, як ставитися до мене. Поважати чоловіка так, як це роблять інші жінки? Так він же бовдур. Тож сприймати його як бовдура? Так він же чоловік, і до того ж він бовдур зовсім не такий, як інші бовдури. Хоча я й був бовдуром, однак я знав, що чоловік не повинен дозволяти жінці командувати собою. До того ж, коли я згадував, як вона потрапила мені до рук і що спала зі мною без жодної належної церемонії, я й не хотів гнути перед нею спину. Саме тому щоразу, коли ми залишали ліжко і вдягались, ми починали обмінюватись шпильками — то я її штрикну, то вона мене.

Проте довго дозволяти жінці завдавати болю твоєму серцю теж не належить.

Ми під'їхали до берега річки. Вода в ній була надзвичайно прозорою, тіні відбивались від її поверхні дуже чітко. Якими ж гарними були обидва коні: один білий, інший — рудий! А люди на цих конях — які молоді й гарні!

Того дня я вперше ретельно роздивився себе в дзеркалі води. Другий панич родини Мерці був би цілком гарним парубком, якби в нього з головою не було проблем. Я мав чорне й блискуче волосся, що злегка завивалося, широке й високе чоло, рішучий і високий ніс; було б, звісно, краще, якби очі в мене були більш ясними, а не такими, як у сновиди. Але навіть і так я був задоволений своїм виглядом.

Раптом я сказав Тхарні:

— Якщо не кохаєш мене, то їдь собі, шукай чоловіка, якого покохаєш. Я не буду вимагати в твоєї матері повернути зерно.

Почувши це, Тхарна не на жарт злякалась.

Вона закусила губу й отетеріло подивилась на мою тінь у воді; вона мовчала. Я тільки сказав «ну!» своєму коню, як він одразу ж ступив з берега в воду й розбив жіночу й чоловічу тіні в воді. Ну що, Тхарно, такого тобі ще ніхто не казав? Я переїхав річку. Вона ж була без своїх підлеглих, тому сама зісковзнула з коня й отетеріло сіла на березі річки.

Я переїхав річку, однак не міг пригадати, куди можна далі поїхати. Тож дав волю своєму коневі нести мене, куди йому заманеться по ринку. Через Тхарну в моїй голові зчинився безлад. Наметів на ринку ставало дедалі менше, натомість тут виросло багато будиночків з лимпачу з рівними дахами, що в середині були заповнені різними речами, привезеними з різних куточків земель туси. Вони навіть понавозили сюди багато речей, що й копійчини не були варті. Між цими будинками було затиснуто довгу й вузьку вулицю. Траву на ній давно вже геть витоптали коні й люди, тож коли йшов дощ, земля тут перетворювалася на багно. Однак сьогодні днина була ясною, тож скрізь літала курява, супроводжуючи галас усього того людства, що зібралося тут звідусіль. Усе це виникло тут тільки завдяки мені. Тому коли я з’явився на початку вулиці, всі оборудки припинилися, навіть перемовини, що відбувалися в той момент, завмерли на кінчиках язиків або пальців, що невпинно жестикулювали в широких рукавах[133]. Побачивши верхи на коні творця першого в землях туси постійного ринку, вони починали сушити голову над тим, як недоумок міг бути водночас і творцем чогось нового. Хоча я їхав крізь куряву й людські голоси, повз товари й будиночки з лимпачу, однак на серці в мене було порожньо. Здебільшого моє серце було чимось заповнене, однак тепер там виявилося якесь порожнє місце. Коли мій кінь пройшовся туди-сюди по вулиці разів десять, туси Лха Шопа, який сидів перед одним із будиночків з лимпачу й мовчки спостерігав за мною, нарешті встав, підійшов до мене й зупинив мого коня.

— Панич вирішив змінити особистого прислужника? — спитав він, дивлячись мені за спину.

— Можливо, хтось сам хоче стати моїм особистим прислужником, — відказав я.

Сьогодні, щойно я прибув на ринок, до мене, мов тінь, приєднався якийсь чоловік. Він пройшов за мною вулицею вже разів сім-вісім. Він хотів тільки звернути мою увагу