Читати книгу - "Білі зуби"

що прибережна зона постраждає від шторму, і смерчів, і жахливого граду, який навіть на землі не буде танути… Майкл Фіш і йому подібні були злодюгами, що передавали маячню з Офісу метеопрогнозів і знущалися з точної науки, есхатології, над вивченням якої Гортенз просиділа п’ятдесят років.

— Є нувини, містере Топпс? (Це питання без варіантів ставилося за кожним Божим сніданком; по-дівчачому, затамувавши подих, наче дитина, що питає про Санта-Клауса.)

— Жоудних, місіс Бе. Ми все ще проудовжуємо вивчати прикмети. Ви мусите дозволити мені та моїм колегам добре все обдумати. У цьому житті є ті, хто вчителі, і ті, хто учні. Вісім мільйонів Свідків Єгови чекають на наше рішення, чекають на Судний День. Але ви мусите новчитися золишоти токі речі для тих, хтоу моє прьомий звйозок.

* * *

Після кількох тижнів перерви Айрі повернулась до школи. Але школа здавалася такою далекою; навіть сама подорож з півдня на північ кожного ранку була як грандіозний похід на Північний полюс, навіть гірше — як один з таких походів, що обірвався недалеко від своєї мети в ні теплому, ні холодному місці, антиподія порівняно з киплячим казаном бовденівської хати. А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе зі Своїх уст. Коли так звикаєш до екстреми, раптом ніщо інше тебе більше не задовольняє.

Вона часто бачилася з Міллатом, але їхні розмови були короткі. Він тепер носив зелений метелик і був задіяний в інших справах. Вона досі розбирала Маркусові папери двічі на тиждень, але решти сім’ї уникала. Часом вона мимохідь бачила Джошуа. Він, здавалося, уникав Чалфенів так само старанно, як вона. Батьків вона бачила по вікендах, прохолодні моменти, в які всі називають усіх на ім’я. (Айрі, ти б не могла передати сіль Арчі? Клара, Арчі питає, де ножиці), і всі учасники після того почувалися спустошеними. Вона відчувала, що про неї тут шепочуться так, як лондонці роблять, коли підозрюють когось на релігію, цю заразну хворобу. Тож вона поспішала назад у будинок номер 28 по Ламбет-стрит, назад у темряву, в якій так приємно було відчувати себе ведмедем у сплячці чи метеликом у коконі, а їй було так само цікаво, як і всім, якою буде нова Айрі, що з’явиться з цього кокона. Це зовсім не було схоже на в’язницю. Навпаки, ця хата була суцільною пригодою. В комодах, і закинутих шухлядах, і в засмальцованих рамках тут зберігалися секрети — так довго, що вони виходили б з моди, якби секрети могли застарівати. Вона знайшла фотографії своєї прабаби Амброзії, кістлявої, красивої фігурки з величезними мигдалевими очима, і капітана «білявчика» Дурхама, що стояв на купі каменів на тлі сепійного моря. Вона знайшла Біблію із однією вирізаною фразою. Вона знайшла світлини Клари, у шкільній формі, із маніакальною посмішкою, що відкривала справжній жах її зубів. Вона читала то із «Зубної анатомії» Джаральда М. Каті, то з «Біблії Доброї Звістки», і жадібно копирсалася в маленькій і еклектичній бібліотеці Гортенз, здуваючи з обкладинок рудий пил ямайської школи і часто користуючись ножем, щоб розрізати ніколи не читані сторінки. На лютий список виглядав так:

Гео Дж. Ш. Саттон Мокслі. Опис Вест-Індійського санаторію. — Лондон: Сампсон, Ло, Марстон і Ко°, 1886.

(Існувала обернена залежність між довжиною імені автора і поганою якістю його книжки.)

Майкл Скотт. Маєток Тома Крінгла. — Единбург, 1875. Еден Філлпоттс. У країні цукрової тростини. — Лондон: Макклюр і К°, 1893.

Його Честь Г. Гескет Бел, військовий суддя. Домінікани: підказки і замітки для тих, хто планує там оселитися. — Лондон: А.& С. Блек, 1906.

Чим більше вона читала, тим більше фігура бравого капітана Дурхама викликала її цікавість: меланхолійний красень, що розглядає цеглини напівзбудованої церкви і видається досвідченим попри свій молодий вік, абсолютним англійцем, виглядає так, наче може усім щось повідати. Навіть Айрі. Якщо вона триматиме його під подушкою. І відтепер ранками за вікном більше не було італійських виноградників, і була цукрова тростина, тростина, тростина, і сусідські двері перетворювалися ні на що інше, як на тютюн, і вона мріяла, що запах кльоцків Гортенз відсилає її кудись далеко в минуле, досить нереальне, адже вона там ніколи не бувала. У землі, які Колумб назвав Сант-Яго, але араваки вперто продовжували називати їх Ксаймака — іменем, що протривало довше, ніж самі араваки. Землі із густими лісами і щедрою водою. Тепер Айрі вже знала про цих м’яких за характером, кругленьких жертв м’якості свого характеру. Це були інші ямайці, яких історія обминула увагою. Вона надіслала свою претензію минулому — своїй версії минулого — так агресивно, наче відкликала лист, надісланий не туди. Отже, саме звідси вона походила. Це їй належало за правом народження, наче пара сережок із перлами чи поштова закладна. Якщо позначити відправну точку «X», то Айрі позначала іксом усе, що тут знаходила, збираючи шматочки й уламки (метрики, мапи, військові квитки, газетні новини) і зберігаючи їх під диванчиком, наче, поки вона спатиме, всі ці речі мали злитися в одне і засвоїтися її організмом.

* * *

Коли навесні проклюнулися бруньки, Айрі, як будь-кого невкоріненого, почали відвідувати. Спершу голоси. Перекрикуючи хрипоту старого радіо Гортенз, Джойс Чалфен виступала в «Часі питань садівника»:

Ведучий: Здається, ще одне питання від наших слухачів. Місіс Саллі Вайтейкер з Бурнемута, здається, має запитання до нашої гості. Місіс Вайтейкер?

Місіс Вайтейкер: Дякую, Браяне. Ну, я зовсім початківець у садівництві, і це мій перший мороз, і за два коротких місяці зі справжнього вибуху барв сад перетворився на жалюгідну річ, справді… Друзі порадили невеликі квіти, але крихітні аврікули і манюсінькі стокротки — вони виглядають безглуздо в такому великому саду. Я б хотіла завести щось більш вражаюче, десь такої висоти, як живокіст, але тоді його буде тріпати вітер, та й люди будуть бачити з-за своїх парканів і хитати головами: «Люба, ой люба» (співчутливий смішок зі студії). Тож моє питання до гості студії: як ви підтримуєте вигляд саду в сувору зиму?

Джойс Чалфен: Ну, насамперед я мушу сказати, що ваші сусіди пхають носа, куди не слід.