Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Того вечора хлопці спустилися до води в Грюнау, щоб подивитися втішні змагання човнів і дізнатися, хто приєднається до них, Угорщини і Швейцарії в перегонах за медалі. Дивно, що ні Німеччина, ані Італія — два екіпажі, окрім англійців, щодо яких Ульбріксон найбільше непокоївся — не виграли свої кваліфікаційні запливи. Тепер, однак, веслуючи під сірим небом, Німеччина легко пронеслась повз чехів і австралійських поліцейських. Італія розгромила японський екіпаж із їхніми високими гребками, Югославію і Бразилію. Обидва переможці, схоже, в кінці розслабились, зберігаючи сили і демонструючи відносно слабкі результати в часі та веслуючи в ритмі, достатньому лише для проходження кваліфікації. Великобританія, з іншого боку, щосили боролася з канадцями і французами, і екіпаж мусив показати найшвидший час дня, щоб виграти свій заплив, але вони таки виграли.

Ел Ульбріксон тепер знав, проти яких екіпажів він змагатиметься за золоту медаль наступного дня: Італія, Німеччина, Великобританія, Угорщина і Швейцарія. Але коли він пішов дізнатись, на яку доріжку призначено його човен, то отримав неприємний сюрприз. Німецький олімпійський організаційний комітет і Міжнародна федерація академічного веслування, у яких відповідно головували Хайнріх Паулі, голова Комітету з веслування Національної асоціації фізичної культури, та Ріко Фіороні, швейцарець італійського походження, ввели нові правила для вибору доріжки, правила, які ніколи раніше не використовувались на олімпійських змаганнях. Ульбріксон не зрозумів формули вибору, і донині неясно, як вона працювала, та чи дійсно там була формула взагалі. Кінцевий результат був протилежний до звичайної процедури, за якою найшвидші на відбірковому етапі човни отримували бажані ними доріжки, а повільнішим діставались менш жадані. У цьому випадку, як усі в Грюнау уже болісно усвідомлювали, кращими доріжками були захищені смуги ближче до берега: перша, друга і третя, а найменш бажаними були п’ята і шоста в найширшій частині Лангер-Зее. Ульбріксон жахнувся й розлютився, коли побачив призначення: перша доріжка — Німеччина, друга — Італія, третя — Швейцарія, четверта — Угорщина, п’ята — Великобританія і шоста — Сполучені Штати Америки. Це був майже ідеально зворотний порядок від того, чого він очікував на основі кваліфікаційних запливів. Це погіршувало умови для найбільш талановитих і швидких човнів та надавало всі переваги повільнішим човнам. Захищені доріжки віддали країні, що приймала ігри, та її близькому союзникові, а гірші — її потенційним ворогам. Це було дуже підозріло, і саме цього він боявся, уперше побачивши маршрут перегонів у Грюнау. У разі зустрічного чи бокового вітру наступного дня його хлопці муситимуть випереджати щонайменше на тверді дві довжини, лише щоб порівнятися з іншими учасниками змагань.

Наступного ранку у Грюнау падав холодний, стійкий дощ, і поривчастий вітер шмагав воду вздовж маршруту перегонів. У поліцейській академії в Кьопеніку тріумфування випарувалося. Дон Х’юм ще був у ліжку, його знову кидало в жар, і Ел Ульбріксон вирішив, що той не зможе веслувати. Дон Кой мав знову сісти в човен на загребне весло. Ульбріксон повідомив новину Х’юму, а тоді й іншим, коли вони прокинулись уранці.

За сніданком хлопці з’їли яєчню і стейк, сидячи мовчки. Їхні очі не бачили нікого і нічого. Задля цього дня вони працювали увесь рік, а більшість із них і три роки, і здавалося немислимим, що вони не будуть усі разом у човні в завершальних перегонах. Вони почали обговорювати це, і що більше говорили, то ставали більш упевненими — це було зовсім неправильно. Х’юм мав бути там із ними, будь що буде. Вони були не просто дев’ятьма хлопцями в човні, вони були екіпажем. Юнаки всі разом піднялись і пішли до Ульбріксона. Обрубок МакМіллін був зараз капітаном команди, так що він відкашлявся і ступив уперед, як її представник. Х’юм був абсолютно життєво важливим для ритму човна, сказав він тренеру. Ніхто не зможе так швидко і вірно реагувати раз за разом на коригування, які екіпаж мав здійснювати під час змагань. Боббі Мок підняв свій голос. Ніхто, крім Х’юма, не зможе дивитися йому в очі і знати, що він думає і як він думає, сказав він. Він просто доконче потребував, щоб Х’юм сидів перед ним. Тоді Джо ступив уперед: «Якщо ви поставите його в команду, тренере, ми підтягуватимемо його на всьому маршрутові. Просто долучіть його до човна. Він зможе витримати перегони».

Ульбріксон сказав їм іти нагору, взяти своє спорядження і сісти в німецький армійський автобус, що чекав зовні, щоб відвезти їх у Грюнау на перегони. Хлопці скупчилися на сходах, починаючи підніматись. За кілька довгих митей Ульбріксон крикнув їм услід: «І прихопіть із собою Х’юма!»

До початку другої половини дня дощ все ще не вщухав у Грюнау. Низькі хмари огортали вершини пагорбів Мюггельберге над маршрутом перегонів, і туман спускався через ліс донизу ближче до води. Озеро було неспокійне, вітер досі поривами налітав на воду. То була темна і похмура картина.

Але десятки тисяч глядачів, здебільшого німців, почали заповнювати місцевість уздовж курсу регати, тулячись під чорними парасольками або ховаючись під дощовиками і капелюхами. Незважаючи на погоду, вони були в піднесеному настрої. У 1930-ті веслування було другим за популярністю олімпійським змаганням після легкої атлетики, і у кваліфікаційному запливі Німеччина продемонструвала всі ознаки високого рівня конкурентоспроможності, а то й навіть лідерства у фіналі цього року. Потік уболівальників перетнув понтонний міст на західному кінці маршруту і почав заповнювати масивні дерев’яні трибуни на протилежному березі. Ще тисячі тулились на загороджених трав’яних ділянках на краю берега, притиснуті плечем до плеча під дощем. Три тисячі щасливчиків сховалися під навісом масивної стаціонарної трибуни, розташованої якраз перед фінішною лінією. До часу наближення початку перших перегонів трохи більше ніж 75 тисяч уболівальників заповнили місце події. То був найбільший натовп, який будь-коли ставав свідком олімпійських змагань із веслування.

Кінооператори Лені Ріфеншталь снували довкола, відганяючи глядачів, коли ті затуляли їм вдалий вид для зйомки, та намагаючись уберегти своє обладнання сухим. У досконало оснащеній штаб-квартирі преси всередині елінга «Хаус Вест» сотні журналістів з усього світу перевіряли свої фототелеграфи та короткохвильове і стандартне устаткування для