Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

гонитва за ділянками, контрабанда зброї і морське піратство, Нікарагуа і Вільям Вокер, той, що його розстріляли під муром у Трухільйо[22]. Одного разу її несподівана поява в кімнаті урвала розмову про долю заколотників, яких очолював Квонтрілл,— вона тільки встигла розчути імена Френка та Джессі Джеймса[23].

Але всі ці чоловіки мали добрі манери й бездоганного крою вбрання, і ставилися до неї вочевидь захопливо, тож Скарлет не дуже переймалася, що вони живуть виключно сьогоденням. Для неї важило тільки те, що це Ретові приятелі, що у них чималі будинки й гарні коляски, що вони возять її з Ретом по місту, запрошують на вечері, влаштовують прийоми на їхню честь. Отож Скарлет вони дуже подобалися. Рета вельми втішило, коли він почув це від неї.

— Я так і гадав, що вони тобі сподобаються,— зауважив він зі сміхом.

— А чому б вони мали мені не сподобатись? — Сміх його, як завжди, збудив у ній підозри.

— Та тому, що всі вони — сама сірота, паршиві вівці, махлярі. Вони всі авантюристи або саквояжницькі вискочні. Вони збили гроші на спекуляції харчами, як і твій сповнений любові суджений, або на сумнівних урядових контрактах, або ж через якісь темні оборудки, до яких краще й не доскіпуватися.

— Я не вірю. Це ти просто дражниш мене. Вони наймиліші люди...

— Наймиліші в місті люди голодують,— відказав Рет.— І з гідністю доживають віку в халупах, куди мене, я певен, і на поріг би не пустили. Розумієш, моя люба, у часи війни я промишляв тут деякими брудними справами, а в місцевих мешканців з біса добра пам’ять! Ти, Скарлет, раз у раз мене тішиш. У тебе неабиякий хист добирати собі невідповідних приятелів і невідповідні речі.

— Але ж вони твої друзі!

— Ну, мені якраз до вподоби махлярі. У ранній молодості я був шулером на річному пароплавчику, тож розуміюсь на таких людях. Але я знаю їм і ціну. Тоді як ти,— він знов засміявся,— не маєш нюху на людей, не розрізняєш, де мізерне, а де велике. Часом я собі подумую, що єдині справжні дами, з якими ти спілкувалася, це були твоя мати й міс Меллі, хоча ні одна з них, здається, не справила на тебе анінайменшого впливу.

— Меллі! Таж вона бридка, як розтоптана пантофля! І сукні в неї завжди якісь пожмакані, і слова за себе вона неспроможна сказати!

— Тільки не влаштовуй мені сцен ревнощів, ясна пані. Самої вроди, як і вбрання, замало, щоб жінка стада справжньою дамою!

— Та невже? Ось почекай-но, Рете Батлер, я покажу тобі! Тепер, коли я... коли ми маємо гроші, я стану найпишнішою дамою, яку ти будь-коли бачив!

— Цікаво буде на це подивитись,— озвався він.

Але набагато привабливішими, ніж люди, з якими зустрічалась тут Скарлет, виявилися сукні, що їх купував для неї Рет, сам добираючи кольори, тканину, крій. Криноліни тепер уже вийшли з моди, і нові моделі були просто чарівні: спідниці стягнені донизу, а складки на турнюрах оздоблені гірляндами квітів, стьожками й каскадами мережив. Скарлет згадувала скромні криноліни часів війни і трохи знічувалась від цих нових спідниць, що випинали їй живіт. І ще ж пресимпатичні маленькі капелюшки — вони, власне, були й не капелюшки, а пласкі беретики, збиті набакир і обсаджені зверху плодами та квітками, розмаяними пір’їнами й стрічками! (Вона ще купила була накладні буклі, щоб доточити до вузла свого гладко зачесаного волосся, яке виступало на потилиці з-під капелюшка, але Рет, як це не прикро визнати, узяв і з великого розуму спалив їх!) А тонка, монастирського пошиття білизна! Яка вона чудова, і скільки комплектів її накупила Скарлет! Денні й нічні сорочки, і нижні спідниці з найтоншого льону, оторочені прегарною вишивкою з безліччю дрібненьких брижів. І ще атласні черевички, які придбав для неї Рет! З підборами на три дюйми та великими блискучими пряжками спереду. І шовкові панчохи, цілий тузінь їх, і жодної пари з бавовняним верхом! Це ж таке багатство!

Вона запопадливо купувала один за одним подарунки для рідні. Пухнасте щеня сенбернара для Вейда, який віддавна мріяв про такого песика, перське кошеня для Бо, кораловий браслет для маленької Елли, важке кольє з дармовисами із селеніту для тітоньки Туп, повний Шекспір для Мелані й Ешлі, розшита ліврея та ще високий кучерський циліндр з китичкою для дядька Пітера, крам на сукні для Ділсі й куховарки, коштовні презенти для всіх у Тарі.

— А що ти купила для Мамки? — запитав її Рет, дивлячись на купу дарунків, розкладених на ліжку в їхньому готельному номері, і виносячи щеня з кошеням до гардеробної.

— Анічого. Вона така поганюча. Чого я купуватиму їй подарунка, коли вона обізвала нас мулами?

— А чому ти так обурюєшся, чуючи правду, моя крихітко? Ти повинна щось купити Мамці. Ти розіб’єш їй серце, якщо нічого не подаруєш, а такі серця, як у неї, занадто цінні, щоб їх розбивати.

— Нічого я їй не привезу. Вона не заслужила.

— Тоді я сам куплю їй дарунка. Пригадую, моя нянька завжди казала, що коли вона вознесеться до раю, то хотіла б мати на собі нижню спідницю з такої цупкої тафти, яка стоїть лубом і шелестить при найменшому порусі. Господь Бог тоді подумав би, наче її пошито з янгольських крилець. Я куплю Мамці червоної тафти й замовлю з неї елегантну нижню спідницю.

— Вона не прийме її від тебе. Вона швидше помре, ніж ту спідницю одягне.

— Я не сумніваюся. Але все-таки я це зроблю.

Крамниці в Новому Орлеані були такі розкішні й заманливі, і ходити по них з Ретом було так цікаво! Та й обідати з ним теж було неабияк цікаво і навіть більш захоплювало, ніж відвідини крамниць, бо він знав, що замовити і як воно має бути приготовлене. Новиною для Скарлет, і то дуже збудливою, виявилися вина, лікери й шампанське у Новому Орлеані, бо ж вона досі знала тільки ожинове й виноградне вино домашнього виробу та «непритомне бренді» тітоньки Туп, але все перевершували страви, що їх замовляв Рет. Наїдки — це було найкраще з усього, що мав Новий Орлеан. Пригадуючи гіркі голодні будні в Тарі й пізніші нестатки, Скарлет відчувала невтоленний голод на ці смачнющі потрави. Суп із стручків бамії, креольські креветки, голуби у вині, устриці у хрусткому тісті під сметанним соусом, гриби, «солодке м’ясо» й індича печінка,