Читати книгу - "Природа всіх речей"

їй просвітку й мало не стало її одержимістю, — було просто приголомшливо. Його обличчя так її ошелешило, що Алма не могла повірити, що її лице анітрохи не приголомшило його: як же це так — вона так тісно з ним знайома, а він зовсім її не знає?

Але звідки він, заради Бога, міг її знати?

Завтра Вранці спокійно дивився на Алму. Його вії були страшенно, недоладно довгі. Їхній вигляд не просто дивував, а обурював — не вії, а ціле віяло, надміру пишні торочки! Алма відчула, як у ній наростає роздратування — навіщо комусь такі вії?

— Приємно познайомитися, — сказала вона.

Завтра Вранці, поштиво як державний муж, відповів, що йому теж дуже приємно. А тоді відпустив її руку, Алма вибачилась і пішла, а Завтра Вранці знову обернувся до преподобного Веллса — свого щасливого, мініатюрного, сивоголового батька.

Він провів у затоці Матаваї тиждень.

Увесь цей час Алма не зводила з нього очей, намагаючись дізнатись — завдяки спостереженням зблизька — якомога більше про нього. Дуже швидко вона впевнилась, що Завтра Вранці люблять геть усі. Її, чесно кажучи, мало не дратувало те, якою сильною була та любов. Цікаво, чи вона ніколи не дратувала його самого. Йому ніколи не випадала нагода залишитися наодинці, хоч Алма й сама її шукала, сподіваючись поговорити з ним віч-на-віч. Здавалось, цього ніколи не трапиться — на його честь удень і вночі влаштовували обіди й вечері, зустрічі, зібрання й церемонії. Завтра Вранці ночував у хатині сестри Ману, куди невпинним потоком тягнулися відвідувачі. Королева Таїті Аїмата Помаре Вагіне Четверта запросила Завтра Вранці на чай до королівського палацу в Папеете. Усім кортіло почути — англійською, таїтянською чи обома мовами відразу — історію неймовірного успіху Завтра Вранці в ролі місіонера на острові Раятеа.

А найдужче її хотіла почути Алма, й за час візиту Завтра Вранці вона змогла скласти цілу історію з уривків розповідей розмаїтих слухачів і прихильників Великого Чоловіка. Раятеа, дізналась вона, був колискою полінезійської міфології, а отже, місцем, яке прийняти християнства ну ніяк не могло. На тому острові — великому й скелястому — народився й жив Оро, бог війни, чиї храми, всипані людськими черепами, вшановували людськими жертвами. Раятеа був місцем суворим (сестра Етіні сказала «важким»). Гора Темегані посередині острова вважалася вічним притулком усіх померлих у Полінезії. Казали, що верхівка гори завжди покрита пеленою туману, бо мертві не люблять сонячного світла. Жителі Раятеа не любили жартів — то був строгий народ, войовничий і величний. Зовсім не схожий на таїтянців. Вони дали відсіч англійцям. Дали відсіч французам. А перед Завтра Вранці не встояли. Він уперше прибув на Раятеа шість років тому, влаштувавши ціле видовище: приплив сам у каное, яке залишив, не допливши до острова. Він роздягнувся й, стрибнувши в воду, поплив до берега, з легкістю розтинаючи рокітливі буруни; тримаючи над головою Біблію, виспівував:

— Я співаю слова Єгови, єдиного Бога істинного! Я співаю слова Єгови, єдиного Бога істинного!

Острів’яни його помітили.

З того часу Завтра Вранці розбудував цілу проповідницьку імперію. Поруч із капищем язичницької богині він спорудив церкву, яку можна було легко сплутати з палацом, якщо не знати, що це молитовний дім. Тепер це була найбільша споруда в Полінезії. Вона трималася на сорока шести колонах, витесаних зі стовбурів хлібних дерев і відшліфованих акулячою шкірою.

Завтра Вранці налічив добрих три з половиною тисячі душ, які прийняли християнство. Перед його очима люди кидали старих ідолів у вогонь. Колишні капища стрімко перетворювалися зі святилищ, де здійснювали криваві жертвоприношення, на безневинні груди замшілого каменюччя. Він вбрав раятеанців у скромну європейську одежу: чоловіків — у штани, жінок — у довгі сукні й капелюшки. Хлопчаки вишиковувалися в чергу, щоб він обрізав їм волосся до пристойної довжини. Завтра Вранці наглядав за будівництвом шереги охайних вибілених хатин. Він навчив писати й читати людей, які до його появи абетки в очі не бачили. Тепер чотириста дітей ходили до школи й вивчали катехизм. Він подбав про те, щоб люди не просто бездумно повторювали слова Євангелія, а розуміли, про що йдеться. Для цього він самотужки навчив сімох місіонерів, яких нещодавно відправив на ще дальші острови — вони також пливли до берега, тримаючи над головою Біблію і оспівуючи ім’я Єгови. Часи неспокою, омани й забобон минули. Вбивству немовлят було покладено край. З полігамією покінчено. Дехто називав Завтра Вранці пророком; йому самому нібито більше подобалось «слуга».

Алма дізналась, що Завтра Вранці знайшов собі на Раятеа дружину на ім’я Теманава, що значило «гостинна».

Мав на острові і двох малих донечок — Френсіс і Едіт — названих на честь преподобного Веллса та його дружини. На островах Товариства він був найшанованішим чоловіком. Алма чула це так часто, що їй вже набридло це слухати.

— Подумати тільки, — казала сестра Етіні. — Він вчився у нашій маленькій школі в затоці Матаваї!

Нагода поговорити з Завтра Вранці випала Алмі аж через десять днів після його приїзду, пізно ввечері, коли він ішов на самоті короткою стежкою від хатини сестри Етіні, де щойно вечеряв, до оселі сестри Ману, де збирався заночувати.

— Можна з вами поговорити? — запитала вона.

— Звичайно, сестро Віттекер, — відповів Завтра Вранці, без жодних зусиль пригадавши її ім’я.

Він, схоже, анітрохи не здивувався, побачивши, як вона вигулькнула з темряви йому назустріч.

— Чи могли б ми порозмовляти десь у тихішому місці? — запитала Алма. — Я б хотіла обговорити з вами одну річ, але наодинці.

Він доброзичливо засміявся.

— Мої вам вітання, сестро Віттекер, якщо вам хоч раз вдалося побути наодинці у затоці Матаваї! Все, про що ви хочете зі мною поговорити, можете казати просто тут.

— Що ж, гаразд, — відповіла Алма, все-таки роззирнувшись довкола, чи ніхто їх не почує.

— Завтра Вранці, — почала вона, — наші з вами долі, по-моєму, переплітаються значно тісніше, ніж здається на перший погляд. Мене представили вам як сестру Віттекер, але я хочу, щоб ви знали, що в моєму житті був короткий проміжок, коли я називалася місіс Пайк.

— Можете не продовжувати, — лагідно урвав її Завтра Вранці, піднявши руку. — Я знаю, хто ви така, Алмо.

Вони довго дивилися одне на одного, не кажучи ні слова.

— Значить, знаєте, — нарешті сказала вона.

— Так, — відповів він.

Знову запанувала довга мовчанка.

— Я теж знаю, хто ви такі, — врешті-решт сказала Алма.

— Справді? — він і бровою не повів. — І хто ж я?

Але тепер, коли від неї чекали відповіді, вона не знала, що казати. Але сказати щось