Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

class="p1">Весь народ заплескав у долоні, а жінки закричали:

— Щасти тобі, дівчино, що врятувала Уленшпігеля!

— А це ж що таке? — запитав мессір де Люме.

Трелонг відповів:

— Згідно зі звичаями цього міста, молода дівчина або неодружена жінка може врятувати засудженого від мотузки, коли оголосить на ешафоті, що бере його собі за чоловіка.

— Бог ще не покинув його, — сказав де Люме, — звільніть його.

Потім, їдучи повз ешафот, він побачив, що дівчина намагається розрізати мотузки на Уленшпігелеві, а кат не дає.

— А хто мені заплатить, якщо ви їх поріжете? — кричав кат.

Але дівчина не зважала на нього.

Побачивши таку милу, струнку, палку дівчину, де Люме злагіднів і спитав:

— Хто ти така?

— Я Неле, його наречена, — відповіла вона, — і прийшла з Фландрії шукати його.

— Добре зробила, — сказав він гордо й поїхав.

Тоді підійшов Трелонг.

— Молодий фламандцю, — сказав він, — чи, одружившись, ти залишишся в нашому флоті?

— Так, пане, — відповів Уленшпігель.

— А що ж ти, дівчино, будеш робити без чоловіка?

Неле відповіла:

— Якщо дозволите, пане, я буду плавати з ним і грати на сопілці.

— Гаразд, — сказав Трелонг.

І він дав їй два флорини на весілля.

А Ламме, плачучи й сміючись від радості, сказав:

— Ось іще три флорини: проїмо їх разом. Платитиму я. Підемо в «Золотий гребінець». Мій друг живий. Хай живе гез!

І народ заплескав у долоні, а вони пішли в «Золотий гребінець» і там почали бенкетувати. Ламме з вікна кидав народові гроші.

Уленшпігель сказав до Неле:

— Моя кохана, нарешті ти зі мною! Слава Богу! Вона тут тілом, серцем і душею! О, ці лагідні оченята, ці гарні, рожеві уста, з яких завжди виходили тільки добрі слова! Ти врятувала мені життя, моя пташечка мила! Ти заграєш на наших кораблях пісню визволення. Пам’ятаєш?.. Ні, не треба згадувати… Наша тепер оця щаслива година, і моє тепер це личко, ніжне, як квітка весною. Я в раю. Але ж… ти плачеш?..

— Вони вбили її, — мовила Неле.

І розповіла йому про своє горе.

І вони дивилися одне на одного і плакали з любові й журби.

На бенкеті вони пили і їли, а Ламме сумно дивився на них і говорив:

— Ах, жіночко моя, де ти?

Прийшов священик і звінчав Неле й Уленшпігеля.

Вранішнє сонце застало їх на шлюбній постелі. Вони лежали одне біля одного. Неле поклала голову на плече Уленшпігелеві, і, коли сонце збудило її, він сказав:

— Миле моє личко, кохане серденько, ми будемо мститися за Фландрію.

Вона поцілувала його в губи.

— Шалена голова, сильні руки! — мовила вона. — Хай Бог благословить наші сопілку і меч.

— Я дам тобі військовий одяг.

— Зараз же? — запитала вона.

— Зараз, — відповів Уленшпігель. — Але хто сказав, що ранком найкращі полуниці? Твої уста значно солодші!

9

Уленшпігель, Ламме і Неле, як і їхні друзі й товариші, відбирали в монастирях усе, що ченці видурювали в людей за допомогою процесій, фальшивих чудес та інших католицьких фокусів. Це робилося всупереч наказам Мовчазного, принца свободи, але гроші йшли на воєнні потреби. Ламме Гудзак, не задовольняючись лише грішми, забирав у монастирях ковбаси, шинку, пляшки з вином і пивом і вертався веселий, несучи і спереду і ззаду цілу низку птиці — гусей, індиків, півнів, курей і курчат, тягнучи на мотузках монастирських телят і свиней.

— Все це по праву війни, — казав він.

Вельми задоволений з усякої здобичі, він приносив її на корабель, щоб тут добре попоїсти, але завжди скаржився, що корабельний кухар цілковитий невіглас у високому мистецтві підлив і печень.

Якось одного дня гези, добре хильнувши пива після перемоги, мовили до Уленшпігеля:

— У тебе винятковий нюх на всі новини, ти знаєш, де що на війні діється. Заспівай нам про це пісню. Ламме буде бити в барабан, а твоя вродливиця приграватиме на сопілці.

Уленшпігель сказав:

— У травні, ясного і свіжого дня, Людвіг Нассауський намірився увійти в Монс[224], але не знайшов там ні своєї піхоти, ні кінноти. Купка його прихильників відчинила брами і спустила міст, щоб він міг увійти в місто. Але городяни захопили міст і брами. Де ж військо графа Людвіга? Городяни ось-ось підіймуть міст. Граф Людвіг засурмив у ріг.

І Уленшпігель заспівав:

Де твої вершники, де піхотинці?

В лісі блукають, витоптують все:

Сухую траву й пахучі конвалії.

І на войовничих червоних обличчях,

На спинах лискучих у коней дебелих

Промінням виблискує сонце пресвітле.

Графа Людвіга ріг засурмив —

І слухають всі. Тихо б’є барабан.

Повіддя попущено, й з місця,

Як блискавка й вихор,

Мчить, брязкотить залізний смерч.

Летять вони, вершники дужі.

Скоріше, скоріше! На виручку!

Вже міст піднімають…

Врізаються в боки до крові остроги.

Вже міст піднімають: втрачено місто.

Вже близько… от-от. Та невже запізнились?

Повіддя попущено. Мчать, наче вітер.

Граф де Шомон[225] на своїм румаку

Стрибає на міст — і він опускається знов.

Місто здобуто! Ви чуєте?

На вулицях Монса,

Як блискавка й смерч,

Як вихор залізний, вершники мчать.

Шомонові слава й його румакові!

Сурміть, сурмачі, і гриміть, барабани!

Прийшла косовиця на луки пахучі;

Жайворон в небі високім співає.

Хай живе пташка свободи!

Гриміть, барабани слави!

Шомонові — слава! І слава — коневі!

За їхнє здоров’я! Все місто вже наше!..

Хай живе гез!

І гези співали на кораблях:

Ісусе Христе, глянь на військо своє.

Нагостри нашу зброю, Господи.

Хай живе гез!

І Неле, усміхаючись, пригравала на сопілці, а Ламме бив у барабан. І вгору, у небо, до Престолу Господнього, здіймалися золоті келихи і линули пісні свободи. І хвилі, як сирени, свіжі й чисті, мелодійно хлюпотіли навкруг корабля.

10

У серпні, одного дня, жаркого й душного, Ламме охопила туга. Його веселий барабан затих і заснув, а палички визирали з торбини. Уленшпігель і Неле, закохані й веселі, грілися на сонці. Дозорці, сидячи на щоглах, посвистували й співали, пильно вдивляючись у широке море, чи не побачать де якої здобичі.

Трелонг раз у раз питав їх, та вони лише відповідали:

— Niets (нічого).

Ламме, блідий і пригнічений, жалібно зітхав. І Неле запитала його:

— Чого це ти, Ламме, такий сумний?

А Уленшпігель додав:

— Ти худнеш, сину мій.

— Атож, — відповідав Ламме, — я сумний і худну. Серце моє втрачає веселість, а моя славна пика — свіжість. Еге ж, смійтеся, смійтеся ви, що знайшли одне одного, пройшовши через тисячі небезпек. Глузуйте з бідного Ламме, що живе, як