Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Заславська (видавець знаменитого Пересопницького Євангелія) і багато інших. Згадаємо тут і видатних жінок більш пізньої пори: Марко Вовчок, Леся Українка, Марія Заньковецька… Можна перераховувати і перераховувати…

Сьогодні, коли ми намагаємось осмислити соціальний, особливо моральний потенціал відродження, ми говоримо: «Шукайте жінку!»

З особливим, провідним, стабілізуючий становищем жінки в суспільстві пов'язано вирішення ключових проблем українства, його духовного відродження. По-перше, це проблеми моралі. Відомо, що при наявності величезних матеріальних ресурсів (земля, її надра, геополітичне розташування), демографічного, інтелектуального потенціалів (чисельність народу, потужність його генетичної бази, рівень освіти, розумові здібності) у нас явно відчувається дефіцит морального чинника.

А він закладається ще в дитячому віці, на нього вирішальний вплив справляє сім'я, особливо мати. І не тільки це. Жінки облагороджують, гуманізують усі сфери громадського життя, включаючи і політичну. Було б набагато менше недоліків у нашому «державотворенні», якби було більше жінок серед депутатів парламенту, міністрів, інших посадових осіб.

По-друге, мова. Не потребує доказів те, що діти розмовляють мовою своїх родин — материнською мовою. Ми не відкидаємо ролі школи у вирішенні мовної проблеми. Але знову ж таки, хто переважно працює з дітьми в початкових класах? Жінки.

По-третє, соборність України так чи інакше випливає з душевної соборності (єдності) її громадян. Двомовність, сум'яття душ, ментальна невизначеність, роз'єднаність людей — ось корені наших негараздів, включаючи і економічні недоліки. А ці негативні «корені» ліквідовуються насамперед у сім'ї, у процесі батьківського виховання дітей.

По-четверте, розвиток дошкільного і шкільного виховання (горнила людських душ) — справа жіночих рук і характерів. Роль жінки тут ніким і нічим не замінити.

По-п'яте, істинний патріотизм — любов до великої Батьківщини — у людини невідривний від любові до своєї малої батьківщини з її калиновими кущами, вишневими садками, запахом свіжого хліба, босоногим дитинством, білою хатою і мамою на порозі…

У кожного своє, зачаєне, невимовне… Водночас — це вже не своя «окрема правда», не «своя Канада», ні, це наша єдина Україна, «наша ненька», за яку і померти не страшно. Ось де корені народної педагогіки, ось де фундамент школи патріотизму!

Так, сила народу, його безпека, впевненість у завтрашньому дні пов'язані з чоловіками. Але вони — козаки в душі; в нелегкій чоловічій праці, в наполегливій боротьбі їх неначе супроводжує хвилюючий жіночий голос, проникливі слова: «Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику мій синьоокий». Такий козак непереможний у будь-якому герці…

Одне слово, як тільки починаєш розмірковувати про «жіночі сторони» української ідеї, відкриваєш такі ментальні глибини, що услід за М. Гоголем хочеться вигукнути: «О, якби я був живописцем!..»

Не випадково марксистське комуністичне вчення з його класовим підходом до суспільства, яке виправдовувало принцип «брат — на брата, син — на батька», по суті заперечувало сім'ю як основу нації, природну людську спільність. Парна сім'я, за Ф. Енгельсом, виступає функцією приватної власності; для щастя людини сім'я не потрібна, а необхідний просто «індивід іншої статі». Що ж стосується дітей, то догляд за ними може взяти на себе держава [Див. про це докладніше: Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 21]. Отже, завдавали удару по витоках найлюдянішого в людині — коренях його духовності.

«Без жінки, без сім'ї немає щастя на землі», — кажуть українці і додають: «Коли міцна родина, то й держава сильна». Не могли в народному середовищі України народитися теорії «рівності статей», «склянки води» (зняти статеву напруженість, як вважала більшовичка О. Коллонтай, — все одно, що вгамувати спрагу за допомогою склянки води) чи гасла на зразок: «Геть сором!» Усе це принесено сюди більшовизмом. Тільки високе становище жінки в українському суспільстві забезпечувало первинність духу над тілом у статевих стосунках (а саме цим і відрізняється людина від тварини). Тому і модель української сім'ї виступає як святиня людського духу, благородних емоцій, кохання, вірності, постійного живого спілкування, взаємоповаги, синівської вдячності, сімейної солідарності, тепла людських сердець.

ТАЄМНІ АСПЕКТИ НАШОГО БУТТЯ

У людині і народі більше сакрального, ніж відкритого, приступного зору.

І. Гендель

Українська ідея без космізму, без арійської закваски, без християнства, без Біблії — не ідея. Переконаний, не беручи до уваги езотеричні чинники, ми не зможемо зрозуміти доленосної ролі нашої землі, нашого народу «і нині, і прісно, і во віки віків!».

Біблійна книга Буття, написана у незапам'ятні часи, містить у собі не просто «перекази часів далеких», а основи (головні, «смислові' риси) післяпотопної історії людства. Більше того, головне в ній — саме риси нашого сьогоднішнього буття. Отож актуальність Біблії нині висока як ніколи і продовжує зростати. Ось те «диво дивнеє», яке можна розуміти містично і відкинути як «пусту вигадку», а можна розуміти науково — з нових світоглядних позицій, до яких підвела нас сучасна наука. Тоді це історичне «диво» перестане бути дивом, як це вже сталося в біології з успадкуванням нащадками рис своїх предків. Якщо син зовні і за характером є копією свого батька, чи означає це, що батько виношував у собі мікроскопічну людину, свою копію? Звичайно ж, ні! Він виношував відповідну інформацію (код, шифровку, текст, якщо хочете).

Генетики довели, що послідовність хімічних «літер» коду спадковості має смисл, логічно вибудувану програму зародження і розвитку нової біологічної системи. Це приблизно те, що в перших рядках Біблії назване Словом («Споконвіку було Слово…», тобто програма). Причому програма ця дуже складна як за змістом і структурою, так і за технологією реалізації. Людина таку зробити не може. Тим паче не може вона з'явитися випадково, «сама по собі». Тому в Біблії сказано: «…а Слово в Бога було». Молекула ДНК є мікроскопічною «книгою» з напрочуд складним і глибоким смислом — очевидний слід Вищого Розуму, який (слід) вдалося розгледіти генетикам лише в XX столітті. Ніякої «випадковості» форми, порядку розташування «літер» генного набору (алфавіту) немає, як немає випадковості в розташуванні літер у газеті: адже автор розташовує їх зі смислом — так, щоб цей смисл був переданий іншим. Те саме і в біблійних текстах! Повна аналогія!

Візьмемо дискусію, що триває десятиліттями, про смисл історії, сутність історичного процесу, історичні «монади» тощо [Див.: Ерофеев Н. А. Что такое история. — М… 1976; Ясперс Карл. Смысл и назначение истории. — М., 1994]. Історики не можуть «охопити» історичний процес як щось логічно цільне тому, що займаються поверхневими явищами, а марксисти до того ж підсилюють ці явища «базисними» — матеріальними — факторами буття. Щоб пояснити історичний процес чи життя історичного народу, потрібно розшифрувати закладену в нього Програму — зрозуміти Первісне Слово. А це