Читати книгу - "Останнє літо"

раз повторюю: ганьба вам! — не знижуючи тону в присутності командарма, голосно й люто крикнув у трубку Кирпичников. — Якщо до вечора не виконаєте завдання дня, порушу питання про усунення від командування дивізією. В мене все!

Він ледве стримався, щоб не кинути трубки. Серпілін мовчки дивився на нього, на його зле обличчя з червоними плямами на вилицях, потім повільно обернувся. Прокудін і Синцов, що переступили були поріг, зрозуміли й вийшли.

— Кого це ти усувати зібрався? Чи не Тализіна?

— Усувати чи не усувати, а пристрашити довелося.

Другий день препогано діють!

На обличчі в Кирпичникова ще й досі був злий вираз, з яким він говорив по телефону.

— Усю справу псує, від усіх одстав, — додав він збудженим голосом, не намагаючись погамувати свого роздратування, а може, й не вважаючи за потрібне.

— А ти не припускаєш, що один швидше від іншого йде не завжди лише за рахунок власної доблесті? — спитав Серпілін. — Може, в німця там, навпроти Тализіна, ближче до Могильова, більше силоньки, ніж проти інших твоїх дивізій. Але суцільної оборони в німця й там немає. Проміжки є! І Тализін діє невинахідливо. Про що йому й сказано. Був у нього по дорозі. Не прямо з тебе почав.

— А він саме на свій спостережний пункт приїхав і доповідав мені, за що ви його лаяли.

— От бачиш — доповідав, — сказав Серпілін. — Інший на його місці не квапився б. Виходить, чесна людина. Навіщо ж ти його отак, з маху: «Сором, ганьба…»? Коли б я не ввійшов, ще й дошкульніше щось додав би. Звідки в тебе такий терористичний стиль керівництва, скажи, будь ласка? Невже без цих слів не маєш сили домогтися належних результатів?

— Лайка не бійка, в боці не болить, товаришу командуючий. Чого в запалі не скажеш. І сам не ображався, коли чув, і в інших образ на це не визнаю! — похмуро, з певністю в своїй правоті відповів Кирпичников.

— Не знаю, від кого ти сам таке чув, — сказав Серпілін, і в нього заходили жовна на вилицях. — Від мене не чув і, поки поважаю тебе, не почуєш. А ти, командир найкращого в армії корпусу, судячи з твоєї розмови, командирів своїх дивізій не поважаєш.

— Чому не поважаю? Я Тализіна якраз поважаю, — сказав Кирпичников.

— Як же так, поважаєш, а ганьбиш?

— Не щодня так, товаришу командуючий.

— А коли не щодня, виходить, можна терпіти? Видно, не розумієм один одного. — Серпілін сів до столу. — Доповідай новини, ти сьогодні герой дня.

Кирпичников розгорнув карту й почав доповідати.

— Якщо не брати до уваги відставання Тализіна, справи в корпусі йшли добре. Вже закріпилися за Дніпром на другому плацдармі і щойно захопили третій.

— Авіаторів повідомили про цей третій плацдарм? — одразу спитав Серпілін.

Кирпичников на мить затнувся, але доповів, як було.

Виявляється, не він повідомив авіаторів про цей третій плацдарм, а авіатори його. Повертаючись після штурмування, побачили, як наші ще в одному місці переправляються через Дніпро, і одразу радирували своєму командуванню. А командир штурмової дивізії повідомив у корпус.

— Молодці! — схвалив Серпілін. — А чи набагато розширив ти перший свій плацдарм, північний, за ці години?

Кирпичников показав по карті — на скільки.

— Поки що не густо!

— Німці дуже тиснуть. Якби не штурмовики — зіпхнули б.

З подальшого повідомлення з’ясувалося, що один з офіцерів штабу авіаційної дивізії ще вранці дістався до плацдарму, сидить там, за Дніпром, із своєю рацією і наводить літаки на цілі.

— Молодці, — повторив Серпілін, почувши це. — А ти, Олексію Михайловичу, там, на плацдармах, на штурмовиків, звісна річ, надійся, але й сам пильнуй.

— Ми пильнуємо, — сказав Кирпичников. — Важка артилерія — два полки, — він назвав номери полків, — з цього берега підтримує, дві батареї протитанкових гармат на понтонах туди, за Дніпро, доставили і роту танків переправляємо. Поки що не підтвердили, але, гадаю, й вони вже там.

— Синцов, — тукнув Серпілін, — візьми віліса, їдь назад до повороту на Гусєвку. Понтонно-мостовий батальйон уже має витягтись на ту дорогу. Як головні машини зустрінеш — шукай командира! Батальйон нехай іде до Рести, а командира — до мене… Окремий понтонно-мостовий батальйон, що його обіцяв уранці, через півгодини надійде в твоє розпорядження, — сказав Серпілін Кирпичникову, коли Синцов вийшов. — Що збираєшся з ним робити?

— Уже продумали, — відповів Кирпичников. — За сім кілометрів від Рести, де в нас починаються перемежування з німцями, тримаю напоготові роту танків, дивізіон протитанкових гармат і роту автоматників на «студебекерах». Дам усе це понтонерам як прикриття, і нехай пруть прямо по дорозі до плацдарму.

— А це правильно, — сказав Серпілін. — З повітря прикриття передбачаєш?

— Передбачаю, але з авіаторами ще не уточнював, поки не маю в руках цього мостового батальйону.

— Рішення правильне, — схвалив Серпілін. — Батальйон сильний, до ночі повинен навести перший міст через Дніпро. А завтра до полудня — другий. Твоє завдання — за ніч переправити щонайменше чотири полки. До сьомої ранку забезпечиш, щоб через міст і через твої порядки пройшла армійська рухома група, ми її саме закінчуємо формувати. Хочемо різонути по німецьких тилах в обхід Могильова. Дивись на карту. Ось рубіж за Дніпром, на який ти зобов’язаний вийти рівно на сьому. В рухомої групи жодна волосинка не повинна упасти до цього рубежу. Сюди щоб прийшла за твоєю спиною, пороху не понюхавши! А далі — її справа! А ти всіма трьома дивізіями підеш просто на Березіну. Твоє діло — Березіна. Якщо в Тализіна знову затримка вийде, нехай плацдармів не завойовує, перекидай його вже захопленими переправами. І поквапся! Якщо твій сусід ліворуч смерком не вийде до Дніпра, попереджаю — і його почнемо перекидати через твої плацдарми. І армійський резерв теж через твої мости пущу…

— Так… — Кирпичников навіть почухав голову.

— Потилицю чухаєш? — усміхнувся Серпілін. — Кому багато дано, з того багато й вимагається. В чому тобі відмовили? Ні в чому. Мостовий батальйон дали. Танковий