Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 22.1

Сон відмовлявся приходити до мене. Я вертілась в ліжку, а вулик думок не дозволяв заплющити очей. Вони кружляли навколо і перетворювали мене на напружену грудку занепокоєння.

Минуле Хенка, пологи матері, причина її смерті, ангел впливу, який замість того, щоб забрати мене, почистив пам'яті Здорованю… Ангельська сила, перше тренування, мої спроби достукатися до своєї божественної сутності, допомога Ейдена… 

Думок було занадто багато.

Тіна протестуюче замуркотіла і обурено вдарила мене лапою. Кішка зручно розташувалася на моєму животі і до цього моменту спокійно сопіла.

— Знаю, що він тобі не подобається, — погладила її по голові, — але ми з ним тепер союзники.

Від неї пішла хвиля невдоволення, що викликала в мене тихий сміх.

— Доведеться шукати з ним спільну мову.

Я підняла її і поцілувала в пухнасту щоку. Кішка у відповідь почала обурено відбиватися лапками. Я засміялася. Її образ неприступної, ділової леді не міг залишити мене байдужою. Я ще раз цмокнула її та відпустила. Вона гордо підвела голову і зайняла місце на другій подушці.

— Дякую тобі, Колючко, — подякувала їй за підняття настрою.

Тіна сердито глянула на мене, що викликало в мене новий напад сміху. Нове прізвисько їй абсолютно не сподобалося, зате як підходило.

Мені остаточно розхотілося спати.

Набридло думати про проблеми і вводити себе у стан підвищеної тривожності? Тоді об'єктивно оціни ситуацію і придумай план вирішення проблем. Поки ти не зможеш втілити його в життя, не думай про насущні біди, а насолоджуйся життям, адже зараз ти нічого не можеш змінити.

«Все буде добре, — переконала я себе. — З Хенком завтра розбереться ангел впливу. Можливо, ми навіть розгадаємо таємницю мого народження. Сьогоднішнє тренування пройшло цілком успішно. Прогрес не великий, але він є!»

Я похвалила себе за старанність. Коли щось не виходить, не варто засмучуватися. Натомість краще заохочувати себе за кожен, нехай незначний, але зроблений крок.

«А Ейден... До нього то мені і потрібно».

Встала і рішуче вирушила на кухню. Просто так вриватися в його кімнату мені не хотілося, а ось зазирнути з гарячим шоколадом я могла. 

У піднесеному настрої вдерлася на кухню, розлила по чашках напій і поставила грітись в мікрохвильовку. У будь-якому випадку це краще, ніж піддаватися депресивним думкам про нагальні проблеми.

Почувши довгоочікуваний сигнал про кінець підігріву, я витягла гарячі напої і швидко поставила на стіл, щоб не обпалити руки. Потім дістала балончик зі вершками, щедро видавила їх у чашки. Відкрила упаковку маршмеллоу, посипала їх зверху, знайшла шоколад і почала натирати його в чашки.

— Готуєш знаряддя тортур? — донеслось ззаду. Я ледь не закричала від несподіванки, але мені вчасно закрили рота. — Спокійніше, Ангелятко. Ще подумають, що я тебе тут убиваю.

Тепло в грудях та знайомий голос заспокоїли мене.

— Так краще. — Демон прибрав руку.

Я обернулася до нього:

— Твої телепортації не на жарт лякають мене. Не роби так, або я скоро посивію.

Ще секунду тому, завдяки нашому зв'язку, я відчувала його присутність нагорі, тому ніяк не очікувала, що він опиниться за моєю спиною.

Ейден пирхнув.

— Ангелятко, ти абсолютно не вмієш погрожувати. 

Я мовчки дивилася на нього. З нього вирвався смішок.

— А ось цим поглядом уже можна знищувати людей, — підморгнувши, повідомив демон, а потім ляснув у долоні. — І так. Чим ти сьогодні підкуповуватимеш мене? — Він з цікавістю зазирнув у чашки. — Ясно. Знову вирішила катувати мене солодощами. Хочеш, щоб я помер від підвищеного цукру в крові або від переїдання? Дуже жорстока та болісна смерть, не знаходиш? Ах, точно!

Він вдав, що згадав щось дуже важливе.

— Я ж безсмертний.

І широко посміхнувся.

— А ти, я подивлюся, вже приготувався корчитися від болю. — На моєму обличчі мимоволі з’явилась усмішка. — Тільки вигляд у тебе надто радісний.

— У мене? — вдавано здивувався він і зробив найнещасніше обличчя на світі. — Змилуйтеся наді мною, міс Діас. Ви надто суворі у своїх тартурах. Я лише бідний демон.

— Боюся, ви помиляєтесь, містере Вуд. — Я прийняла його гру і відповіла з такою ж серйозністю. — Це зовсім не кара, а ангельський дар.

— Дарунок, який погубить мене.

Я поклала шоколад у шухляду тумбочки, взяла чашку і простягла йому.

— Дар, який ви із задоволенням проковтнете у своє черево.

Він прийняв напій і принюхався, як раніше у своїй кімнаті.

— Ваша недовіра ображає мене, — усміхнулася йому. — Чи не думаєте ви, містере Вуд, що така невинна дівчина, як я, піде за злими помислами?

— Ні. — Ейден взяв ложку. — Але хто сказав, що ця невинна дівчина смачно готує?

Він із самовдоволеним виглядом підібрав верхівку вершків із добавками і запустив собі в рот, а в мене відвисла щелепа від його нахабної заяви.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍