Читати книгу - "Третій рівень. Короткі історії"

погоди.

Проте тепер, після несподіваної знахідки, Ігор поміняв свої плани.

Адже в кишені разом із правами злодій носив колоду карт.

2

Кинувши колоду на журнальний столик, біля порожньої пляшки, Баркаш рішуче пройшов на кухню.

Набрав повну каструлю холодної води.

Вилив її на голову сплячого.

Той зарепетував від несподіванки, почав фиркати, а хазяїн уже облив його знов, не переймаючись тим, що може зіпсувати диванне покриття. Нарешті злодій очуняв, спробував спертися на руки. Йому це не вдалося, і той, кого, якщо вірити документам, звали Денисом Петровичем Ковалевським, незграбно завалився на бік. Взявши злодія двома руками за вилоги куртки, Ігор посадив його рівно і для більшого ефекту відважив два ляпаса.

— Е, ти чого! — запротестував Денис.

— А ти як думаєш? Добрий ранок, товаришу! Вірніше, доброї ночі.

— Уже ніч? — щиро здивувався злодій.

— Нуль годин п’ятнадцять хвилин, — Ігор кивнув на настінний годинник. — Що ж ти, братчику, так облажався? Ти, мабуть, поганий злодій. Або — дурний злодій. Хоча дурний і поганий — навряд: ключі, бач, змайстрував, сюди пробрався. Мабуть, не один день мене випасав, либонь розпорядок дня знаєш. Чи ні?

— Так, — похмуро кивнув Денис.

— О, вже не зовсім віслюк… А взяв і нажерся до нестями… Не міг пляшку з собою прихопити і десь потім за моє здоров’я… той? — Ігор клацнув себе вказівним пальцем по горлу.

— Та міг, — погодився злодій. — Тільки раз ковтнув — добре пішло. Потім ще раз, ще…

— Оклигав — гіпс, — підсумував Баркаш, натякаючи на скручені руки полоненого. — Давай вирішимо, братчику, що з тобою робити.

— Є варіанти? — обережно запитав злодій.

— Варіанти завжди є. Граєш? — Ігор узяв із журнального столика конфісковану колоду. — Мало того, що бухаєш на роботі, то ще й азартні ігри… Наркота мабуть теж є, а?

— Що я — зовсім кінчений? — щиро обурився Денис. — То малолітки, втрачене покоління.

— Ага. Ти, значить, дорослий. Знаєш, не схоже за вчинками, — розвів руками Ігор. — Ну, то як, катаєш у карти?

— Буває, — Денис повів плечима. — Час від часу.

— Покер, бридж, преферанс?

— То для інтелігентів. Ми з пацанами так… у «двадцять одне» коли побавимося…

— В «очко»? — здивовано перепитав Ігор. — Та-ак… І почім граєте? По щиглях?

— По грошах! — образився Денис. — Я взагалі-то, — тут злодій по-хлопчачому шморгнув носом, — сюди прийшов через борг. Програвся, коротше. Картярський борг — борг честі. Туди-сюди, поставили на лічильник…

— Багато продув? — швидко запитав Ігор, але тут таки сам себе перервав: — Добре, не моя справа. У мене до тебе, Денисе Петровичу, ділова пропозиція є.

Вислухавши пропозицію, злодій перетравлював її досить довго.

За цей час господар устиг сходити у найближчий кіоск за новою колодою.

Нарешті він повернувся, швиденько підсунув до канапи крісло, поставив між кріслом і канапою журнальний столик і сів навпроти злодія. Звичним жестом розпечатав колоду.

— Як бачиш, я не жартую, — Ігор говорив, а руки вже тасували карти. — Зараз, Денисе Петровичу, я тебе розв’яжу. І не треба, будь ласка, зразу на мене кидатися: поки ти нічим не ризикуєш.

— Поки, — наголосив на незручному для себе слові злодій.

— Отже, братчику, повторимо умови. Граємо п’ять партій в «очко». Виграєш ти — спокійно йдеш. Будемо вважати інцидент вичерпаним. Звісно, мої речі лишаться в мене. Виграю я — звиняй, дзвоню в поліцію. Спробуєш скористатися моментом і напасти на мене — врахуй, що я колись займався боротьбою, а ти виснажений алкоголем. Я можу розв’язати тобі руки?

— Валяй, — зітхнув злодій. — Тільки пусти до ванни, в макітрі ще віскарик шумить.

Ігор звільнив Дениса, провів у ванну. Той підставив голову під струмінь холодної води, довго пирхав і кректав, поки, нарешті, не закінчив водні процедури. Витершись запропонованим рушником і скудлавши при цьому мокре волосся, злодій потер руки.

— Ну, погнали наші гороцьких! Шлях до свободи і таким буває.

З

Вони вмостилися один навпроти одного.

Баркаш провів жеребкування — першим повинен здавати той, до кого прийде більша масть. Вісімка вийшла Денисові, короля здав собі.

Посміхнувшись, Ігор ще раз перетасував колоду, дав партнерові зсунути, засвітив першу карту. Непогано: відразу хрестовий туз, одинадцять очей. Посміхнувшись, простягнув карту злодію. З виразу його обличчя зрозумів — слабенько.

— Ще, — попросив Денис, мельком глянувши на другу отриману карту. — Ще, — тепер очі його забігали: — Собі.

Ігор спокійно поклав поруч з тузом чирвову дев’ятку.

Двадцять.

Партнер відкрився: шістка, сімка, дама.

Шістнадцять.

Баркаш розвів руками — нічого, мовляв, тут не вдієш.

Він знову здавав. Випала вісімка. Потім карту взяв Денис.

— Ще! Ще! Собі!

Собі так собі. До вісімки додалася дама. Трошки подумати… Ще одну карту. Десятка, чо-орт! Н-да, перебрав.

Колода перейшла до Дениса. Він тасував незграбно, помітно нервував. Третю партію злодій виграв по очках. Потім так само виграв Ігор. Коли прийшла черга вирішальної, п’ятої партії, злодій почав нервувати сильніше, ніж звичайно, і попросив випити. Баркаш налив коньяку собі й йому. Зі своєї склянки зробив лише маленький ковток. Денис перехилив склянку залпом, голосно видихнув.

Ігор почав здавати. Собі засвітив вісімку. Партнер взяв першу карту, потім — другу. Трошки подумавши, замовив ще і роздратовано жбурнув карти на стіл. Дев'ять, валет, туз. Двадцять два очки, перебір.

Ігор із хрускотом потягнувся, підморгнув партнерові.

— Ну, братчику, готовий здаватися правоохоронним органам?

— Я хочу відігратися, — глухо пробурмотів Денис. — Ще одна партія. Тільки одна, хазяїне.

— Добре! — згода вирвалася в Ігоря машинально, він навіть не встиг ні про що подумати. Але тут-таки обмовився: — Які у нас ставки? Свободу я в тебе, вважай, виграв. Чи залишити трошки? Буквально дещицю, аби було, що на кін ставити…

— Мені більше нема що ставити, — вичавив із себе Денис. — Хіба, — він спробував пожартувати, — твоє барахло.

— Гаразд. Зрівняємо шанси.

Ігор пружно підвівся, взяв свою куртку, витяг з кишені гаманець, з гаманця — стодоларову купюру. Поклав її на стіл поруч із колодою, азартно підморгнув партнерові.

— Ти ставиш рештки своєї свободи. Я — сто баксів. Виграєш — береш бабки і йдеш собі з думкою про те, як тобі сьогодні пощастило. Програєш — закриваємо тему, я викликаю поліцію. Годиться?

Злодій кивнув.

Ігор уже тасував колоду. Гра почалася.

Йому вийшла десятка. Денис узяв одну карту, потім попросив ще одну.

— Досить. Собі.

Поруч із чирвовою десяткою лягла ще одна, бубнова. Двадцять. Навіть дуже непогано. Ігор посміхнувся, потер руки, знову підморгнув партнерові. Але не стримав усмішки і злодій. Підморгнувши у відповідь, він спочатку поклав на поверхню столика туз, поруч виклав пікову десятку.

Двадцять один.

«Очко».

Денисова рука переможно підсунула