Читати книгу - "Війна з Росією"

помічник президента був безкомпромісним націоналістом, одним із тих самих «силовиків», вражених розпадом Радянського Союзу, ображених вступом країн Балтії у НАТО і сповнених рішучості за будь-яку ціну відновити російську міць у кордонах її колишнього «ближнього зарубіжжя».

— Ви, Володимире Володимировичу, — не втримався від лестощів помічник, — самотужки відродили російську гордість після катастрофічного розвалу Радянського Союзу цим зрадником Горбачовим. Під вашим керівництвом Росія відновила свій статус великої держави після того хаосу, який він створив. Економічне становище хоч і важке, але вже настав час використовувати можливості — час для сміливих дій! — він промовисто стукнув рукою по столу.

Президент жестом заохотив його продовжувати.

— Захід має великий економічний потенціал, та він думає тільки про соціальне забезпечення і забув, як це — боронити себе. Я знаю ще з часів, коли був вашим послом у НАТО, що ця організація спроможна лише на балаканину, а не на дії. Однак Альянс продовжує бути небезпечним для Росії. Він досі зазіхає на наші кордони, і очевидно, що його довгострокова стратегія — це оточення нашої батьківщини.

Як тільки Комаров занотував ці слова, помітив, що президент, зціпивши щелепи, стиснув праву руку в кулак — так, наче готовий був нищити своїх ворогів. Помітив і те, що президент не намагається знайти підтримку серед учасників засідання, адже вважає це ознакою слабкості. Він нічого не сказав, тільки кивнув на знак згоди із помічником. Натомість звернувся до міністра закордонних справ.

— Євгене Сергійовичу, нам вдалося роз’єднати наших ворогів за кордоном? Якщо так, то, може, саме час використати це?

Міністр закордонних справ, високий сивий чоловік, справляв враження видатного міжнародного дипломата.

— Володимире Володимировичу, вам нема чого боятися з боку Європейського Союзу. Так, режим санкцій заподіяв нам шкоди, але ЄС теж потерпає від нього. Крім того, криза масової міграції взагалі відкрила шлях до його розпаду. Отже, ваші зусилля, спрямовані на його підрив і роз’єднання, і зокрема сміливе рішення завдати повітряних ударів по Сирії, дали саме той ефект, якого ми очікували.

Комаров утрутився в розмову.

— Євген Сергійович правий. У нас є не лише Греція, Угорщина та Кіпр — ми також можемо очікувати розколу у Франції. Наші банки давали кредити партії Марін ле Пен протягом кількох років. Тепер вони мають продемонструвати симпатію до нас. Інакше ми вимагатимемо негайного повернення цих боргів.

Міністр закордонних справ погодився.

— Так, ми і в Німеччині можемо розраховувати на дурнів, які вірять у те, що читають про Росію у журналі «Spiegel». Багато німців нам симпатизують і вбачають у НАТО небезпечного агресора.

— Ми всі згодні з тим, що Альянс — це екзистенціальна загроза.

— Але як щодо його військових і оборонних можливостей? — запитав президент.

— У цьому і полягає парадокс, Володимире Володимировичу. Навіть зараз, коли воно розширюється на схід, НАТО як зефір — м’яке всередині. Воно все говорить і говорить про принцип колективної безпеки та оборони. Проте коли ми справді збільшуємо видатки на оборону, країни НАТО тільки обіцяють спробувати підвищити протягом десяти років витрати на узгоджений рівень. Я аж ніяк не повірю, що Велика Британія, Франція чи Німеччина ризикуватимуть життям своїх солдат, щоб захистити східні країни-члени НАТО. Їхній електорат просто цього не допустить. Так, Альянс має мінімальну присутність у країнах Балтії, але він не проявляє жодних ознак бажання протидіяти нам шляхом створення своєї постійної присутності там.

— Незважаючи на те, що Альянс доволі слабкий, все ж із часом він може стати реальною загрозою для Росії. Непокоїть і те, що балтійські країни будуть для нього зручним плацдармом для нападу на нас. Але саме зараз НАТО не в змозі нам протистояти. Головне, що йому бракуватиме для цього політичної та моральної волі. Однак те, що ми можемо так говорити про лідерів його країн сьогодні, не означає, що ситуація не зміниться завтра.

Перш ніж продовжити, президент на хвилинку замислився, дивлячись вдалечінь.

— Я згоден, що Велика Британія, Франція і Німеччина нічого не робитимуть. Британію взагалі зараз можна не брати до уваги, — ущипливо посміхнувся він. — Отже, ці країни не враховуємо. Але ж Америка — й досі найпотужніший у світі військовий потенціал. Проте ще з часів президентства Обами вона не виявляла інтересу до повноцінної співпраці з Європою. Тож нам не варто боятися тих кількох танків, які американці розмістили в укриттях по всій Східній Європі від Естонії до Болгарії. Вони годяться лиш для шоу. Без екіпажів, боєприпасів, запасних частин і ремонтних бригад це просто купа металобрухту.

Президент підняв руку, закликаючи всіх до тиші.

— А чи не помиляємося ми, недооцінюючи їх? Зрештою, що ви скажете про їхні минулорічні маневри у Польщі, якраз перед самітом НАТО? Чи може бути щось більш агресивним, ніж розташування безпосередньо біля наших кордонів двадцяти п’яти тисяч військовослужбовців, аби продемонструвати свою силу? — Він посунувся на стільці і додав. — Можливо, ви і праві щодо слабкості НАТО зараз, але я бачу смертельну небезпеку для Росії з боку Америки згодом... А це означає смертельну небезпеку для нас усіх.

Він багатозначно подивився на цю невелику групу людей, що були його найближчим оточенням.

— Мій найважливіший обов’язок — захистити Росію та не допустити оточення її силами НАТО. І єдиний спосіб зробити це — захопити Східну Україну і Прибалтику.

Міністр закордонних справ замислився, перш ніж відповісти:

— Я розумію, що це розгортання було виявом агресії щодо Росії. Але ще зарано робити висновки, адже каденція нового президента тільки-но почалась. Ми вважаємо, що вони багато балакають, але не мають ні волі, ні мандата від виборців робити щось серйозне за кордоном.

Комаров підвів очі на президента.

— Докази цього — в останній доповіді ФСБ.

— Так, я бачив... Але вкотре застерігаю вас від недооцінювання американців.

Із наступним запитанням президент звернувся до начальника генерального штабу — свого головного військового радника, а не до показово обвішаного медалями міністра оборони, що сидів поруч.

— Чи справді російські збройні сили готові, Михайле Миколайовичу?

— Так точно, Володимире Володимировичу! — відповів військовий.

Завжди спостережливий, Комаров відзначив для себе, що той чоловік був наче недоречним на цій нараді. Адже якось нетипово для татарина з Казані очолювати Збройні сили Російської Федерації. Проте... Загартований у Чеченській війні, він був володарем медалі «За військову доблесть» І ступеня. Цей чоловік із рішучим поглядом упевненої людини, високими вилицями, темним із сивиною волоссям на вигляд мав менше за свої п’ятдесят дев’ять років.

—